Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"

накажуть рубати кріплення вантажу. Це зветься розвантажувальним авралом. Радіоприймачі, холодильники й електроплити після такого наказу негайно полетіли б у воду. Я подумав, що в цьому разі довелося б спуститися в кубрик. На кормі ж ми почувалися в безпеці, оскільки примостилися між холодильниками й електроплитами. Якби не вони, нас змило б хвилею.

Корабель продовжував опиратися, проте нахилявся дедалі більше. Рамон Еррера згорнув парусинову накидку й накрився нею. Нова хвиля, більша за попередню, налетіла на нас, але ми були вже під парусиною. Я тримався за голову руками, поки не відринула хвиля, а через півхвилини захрипіли гучномовці.

“Накажуть рубати кінці”, — вирішив я. Натомість впевнений владний голос скомандував: “Членам екіпажу на палубі надіти рятувальні пояси”.

Луїс Ренхіфо незворушно тримав однією рукою навушники, а другою натягав рятувальний пояс. Наче після сильної хвилі, я відчув спочатку велику порожнечу, а потім глибоку тишу. Побачив Луїса Ренхіфо — той встиг надіти рятувальний пояс і знову почепити навушники. Я заплющив очі і виразно почув цокання свого годинника.

Якусь хвилину слухав цокання. Рамон Еррера не рухався. Було, мабуть, близько дванадцятої. До Картахени лишалося дві години ходу. Корабель, здавалося, на мить завис у повітрі. Я хотів подивитися на годинника, та вже не побачив ні власної руки, ні годинника. Не побачив і хвилі. Відчув, що корабель кудись провалюється, а вантаж, на який я сперся, падає шкереберть. За частку секунди схопився на ноги, вода сягала моєї шиї. Я побачив Луїса Ренхіфо: вирячивши очі, позеленілий, він мовчки силкувався втриматися, піднявши над собою навушники.

Прагнучи виборсатися на поверхню, я проплив кілька секунд. Плив угору. Мені бракувало повітря. Я захлинався. Спробував учепитися за вантаж, але його не було на місці. Навколо вже не було нічого. Вибравшись на поверхню, я не побачив нічого, крім моря. За мить метрів за сто від мене серед хвиль з’явився корабель, розбризкуючи на всі боки воду, наче підводний човен. Тільки тоді я збагнув, що впав у море.

Розділ 3
На моїх очах гинуть четверо товаришів

У першу мить мені здалося, нібито я один-однісінький посеред безмежного моря. Тримаючись на поверхні, побачив, як друга хвиля налетіла на есмінець, що перебував уже за двісті метрів од мене, і той упав у безодню й зник з очей. Я вирішив, що він затонув. За хвилину, наче підтверджуючи моє припущення, навколо мене виринули численні коробки з крамом, що ними есмінець навантажили в Мобілі. Я продовжував триматися на поверхні поміж коробок з одягом, поміж ящиками з радіоприймачами, холодильниками і різним начинням: вони безладно підстрибували, гнані хвилями. Я й досі не збагнув, що сталося. Приголомшений, вчепився в одну з коробок, безтямно вдивляючись у море. Видалася ясна днина. Крім сильних хвиль, спричинених вітром, і розкиданих на поверхні моря коробок, ніщо не нагадувало про корабельну аварію.

Раптом я став розрізняти крики, що лунали неподалік. Крізь різкий вітер виразно упізнав голос старшини другої статті Хуліо Амадора Карабальйо, який гукав до когось:

— Чіпляйся тут, під рятувальним поясом.

В ту ж мить я наче прокинувся від хвилинного сну. Зрозумів, що я в морі не один. Поруч, за кілька метрів од мене, мої товариші перегукувалися між собою, тримаючись на поверхні. Я швидко міркував. Плисти кудись не було рації. Знав, що ми зараз майже за двісті миль від Картахени, але втратив орієнтацію. А проте ще не відчував страху. Враз подумав, що міг би триматися отак за коробку, поки не надійде допомога. Мене заспокоювало те, що поруч у такій самій ситуації були й інші моряки. І тут я помітив пліт.

Власне, плотів було два, вони пливли метрів за сім один від одного. З’явилися зненацька на гребені хвилі з того боку, звідки лунали голоси моїх товаришів. Мене здивувало, що жоден з них не вхопився за пліт. В одну мить перший пліт зник з очей. Я вагався: ризикнути й поплисти до другого чи надійно триматися за коробку. Та не встиг прийняти рішення, як уже плив до плота, що віддалявся. Плив хвилини зо три. На якусь мить упустив пліт з очей, але не збився з курсу. Раптом сильна хвиля жбурнула його в мій бік — білий великий порожній пліт. Я міцно вхопився за ґратчастий настил і спробував залізти на середину. Це мені вдалося лише з третьої спроби. Вже на плоту, важко дихаючи, насилу підвівся під безжальними ударами вітру. І побачив неподалік трьох моїх товаришів, що прагнули дістатися плота.

Я одразу їх упізнав. Едуардо Кастільйо, комірник, міцно тримався за шию Хуліо Амадора Карабальйо. Коли знялася веремія, той був на бойовому посту і тому мав на собі рятувальний пояс. Він горлав: “Тримайся міцніше, Кастільйо”. Вони пливли серед розкиданих коробок, метрів за десять од мене.

З другого боку борсався в воді Луїс Ренхіфо. Я за кілька хвилин перед тим бачив, як він намагається виплисти, піднявши у правій руці навушники. Так само незворушно й розважливо, як тоді, коли казав, що його захитає не раніше, ніж захитається море, цей бувалий моряк скинув сорочку, щоб легше було плисти, але при цьому загубив рятувальний пояс. Я хоч і не бачив його, проте упізнав по голосу:

— Череваню, веслуй сюди.

Я швидко вхопив весла й спробував наблизитися до них. Хуліо Амадор із Едуардо Кастільйо, котрий учепився за за його шию, наближалися до плота. Вдалині я уздрів маленького й зневіреного Рамона Ерреру, четвертого з моїх товаришів: він махав мені рукою, вчепившись другою за якусь коробку.

Лише три метри!

Якби я мусив зробити вибір, то не знав би, з котрого з моїх товаришів починати. Та угледівши Рамона Ерреру, з яким брав участь у бійці в Мобілі, — веселого хлопця, котрий за кілька хвилин перед тим був зі мною на кормі, я став відчайдушно гребти. Але пліт був близько двох метрів завдовжки. В здибленому морі він виявився надто важким, а мені доводилося гребти проти вітру. Гадаю, я не просунувся й на метр. З відчаєм озирнувся довкола: Рамона Еррери на поверхні не було. Тільки Луїс Ренхіфо впевнено плив до плота. Я був певен, що він допливе. Чув, як він сопе, наче тромбон, і не сумнівався, що його впевненість сильніша за примхи моря.

Хуліо Амадор тим часом боровся з Едуардо Кастільйо, який не випускав його шиї. Між нами було принаймні три метри. Якби товариші наблизилися ще трохи, я міг би простягнути їм весло, щоб вони вчепилися за нього. Та