Читати книгу - "Тарас. Повернення"

саду, Тарас уздрів біля грядок із капустою, морквою та огірками пляму світла від лоєвого ліхтаря. У мерехтливому сяйві порався якийсь високий чоловік. Хто саме — важко було розгледіти. За обрисами це був чоловік із капелюхом у світлому. «Може, казак із нудьги тютюн поливає?» — припустив Шевченко.

На небі здригався за прозорою хмаркою місяць, раз по раз осяваючи сад. Про всяк випадок Шевченко сховався за трьома кипарисами, що росли одне біля одного за парканом із черепашнику. Шикнув на коня, і той спинився, взявся скубти свіжу траву, що росла під парканом.

Чоловік на грядці товкся довго, наче навмисне чекав на нього. І коли Бахмат дохрумкав травичку й поклав допитливу пику на верх камінної огорожі, невідомий скинув капелюха й тихо, щоб не привабити чужу увагу, обізвався у низькому привітанні:

— Тарасе Григоровичу! Ану йдіть лишень сюди! Тут у нас з вами перші огірочки поспіли!

І хоч голос був негучний, та після згадки про огірочки в Тараса не залишилося сумнівів, що він належав Ускову. Шевченко підходити до коменданта не поспішав, визирнув з-за стіни. Муругий Бахмат виказав більшу привітність комендантові й вискалив до нього великі зубиська.

— Від Каті вертаєтеся, бачу… Аманжоле! Іди до мене! Тут у мене бочка з водою! — гукнув до коня Усков.

І жеребець його відразу послухався, заіржав і поскакав уздовж паркану до воріт, що вели в сад і городчик.

— Це ваш кінь? — Шевченко аж тепер зрозумів, чому Катя дала йому саме цього жеребця.

— А хто б вас так швидко додому привіз, як не тямущий Аманжол?! — докинув Усков.

— Я його Бахматом прозивав! — І Шевченко пішов уздовж паркану в протилежний від коня бік. Його шлях був коротшим, бо вів до двох каменів із зовнішнього боку огорожі, які слугували перелазом.

— Бахматами туркмени називають низькорослих шкап, а Аманжол у нас кінь породистий, перський. І ім’я його означає «хороша дорога».

— Усе відносно. В Україні я поет, а тут — солдат… — злостиво сміючись, проказав Шевченко, переплигуючи через перелаз.

— …І рядовий 3-ї роти під командуванням капітана Косарєва, — увернув комендант.

Він чекав на Шевченка посеред грядки в жовтому фартусі, англійському хутровому капелюші з широкими білими крисами та з огірком у піднятій руці. Коло нього стояла лійка і бочка з водою, яку з хорканням жлуктив Аманжол. І хоч вигляд у майора був дачний, але звертався він до Шевченка командним тоном. І Тарас змушений був підкоритися. Саме ця оманливість будь-яких рівних чи, прецінь, гарних стосунків була прикметою подвійності та дикості російського суспільства, яка найдужче проявлялася в армії. І Шевченко, вдаючи блазня, виструнчився на догоду Ускову й зухвало козирнув:

— Виноват, ваше выскблгродие! Готов понести наказание!

— Зачем ёрничать, Тарас Григорьевич? Вы же пока ещё в рядовых. А это значит… — стримуючи роздратування, проказав майор.

Шевченко миттю вдав із себе серйозного і, неначе виказуючи цілковите упокорення, закінчив за коменданта його фразу:

— …Готов понести любое наказание!

Усков не витримав і гаркнув:

— Ко мне! — зразу ж опанував собою і вичавив погідніше: — …Подойдите!

— Есть, ваше выскблгродие! — цього разу Шевченко не жартував і чітко виконав наказ. Щоправда, грядки з капустою заважали йому карбувати крок. І як він їх не обминав, але за одну зашпортався. Качан відскочив і покотився стежкою. Щоб зайве не дратуватися, Усков вирішив посмакувати огірком і заходився мити його з лійки.

Увередивши ще одну капустяну голову, Шевченко нарешті поминув грядку й прителіжився стройовим кроком до коменданта.

— Вашевскбродие! Рядовой Шевченко по вашему приказанию прибыл!

Усков глянув на Шевченка, наче вперше побачив, і спитав:

— Накуражились, слава Богу? — а потім, з насолодою надкушуючи хрумкий огірок, прошамотів, притискаючи пахучу свіжістю огіркову плоть до піднебіння: — Смачний брат-огірок! Перший у цьому році!.. Молочний! Ніжний! Ні грамини гіркоти! Самий вологий туман! Покуштуйте!

Усков витягнув із кошика ще одного огірка, обмив із лійки, простягнув Шевченкові.

— Спасибі… але я хочу гороху.

— Так он же він! Ви ж самі його насіяли! — і Усков показав через дві грядки рукою.

Тарас задерев’янів. Відсутніми очима тупився в майора. Знаючи навісний характер Ускова, який за будь-яких обставин прагнув досягти свого, він боявся без його команди кроку дати, тим паче в напрямку гороху. А Іраклію Олександровичу, котрий чи то випробовував Шевченка, чи знущався, було цікаво, що той робитиме далі. Тому обидва стояли й чекали, хто продовжить розмову.

— Осмелюсь спросить, вашевсбродие! — після тривалої паузи звернувся-таки першим до коменданта Шевченко.

— Зробіть ласку, — цілком примирливо, наче ніякого загострення стосунків між ними й не було, відказав майор.

— Пощо ці глузи? Ви ж безпремінно збираєтеся мене арештувати?.. То я ось — весь перед вами.

— Я збираюся?.. Що ви! Я б дуже хотів… — Усков не поспішав договорювати, витягнув з кишені сільничку і присолив надкушеного огірка. Пауза затягнулася, репліка зависла в повітрі. Тарас покірно чекав, наче вона його й не обходила, спостерігав за