Читати книгу - "Щоденник моєї секретарки"

Я спробував укласти в голові отриману інформацію. Значить, ці придурки примудрилися погрожувати по телефону якомусь прибалтійцю, а того врешті підірвали. Гарна ситуація. Не знаю, коли б я, не дай Боже, був ментом, мабуть, теж не сумнівався б. Хай їм чорт! Ще не вистачало.

— Сергію Миколайовичу, ви ж розумієте! Їх треба витягати!

— Розумію, — сказав я і збрехав. Бо насправді не був певен.

Чи це не самі хлопці насправді організували вибух? Хоча навряд чи. Не їхній стиль.

— Сергію Миколайовичу, ви ж розумієте: коли їх не витягти, вони ж не мовчатимуть. Вони почнуть там розповідати…

А оце вже їхній стиль. Шантаж, підставки та погрози. Фірмовий, гуманоїдівський. Де вони взялися на мою голову, га?

— Славо, ти не кіпішуй. Кажи мені правду, вони точно не мають відношення до цього?

— Сергію Миколайовичу, крий Боже! Що ви!

— Вірю. Зачекай. Давно їх забрали?

— Годину тому Сашко дзвонив, казав, що чекає під відділенням міліції на Вовчика, а той все не виходить. А потім і сам пропав.

— Зрозуміло.

Манери наших славних правоохоронців я знав — викликати на допит, як свідка, і тут-таки закрити, як підозрюваного, це як Отченаш. І зазвичай це робиться у п’ятницю, щоб мати два вихідних для роботи із затриманими у райвідділку. Чорт, сьогодні ж саме п’ятниця!

— Славо, сьогодні ж, здається, п’ятниця?

— Так, а що?

— А те, що завтра вихідні, і доба закінчується тільки в понеділок.

— Яка доба?

— Та сама, на яку затримують без ордера. Вихідні не зараховуються!

— Та ви що!

— Я не що — це ви що! Ідіоти! Самі не розумієте, хоч би людей питали. Якого чорта іти до ментів у п’ятницю?!

— Сергію Миколайовичу, як же так? — голос Славка перетворився на мекання.

— А отак! Дебіли! Ви взагалі думаєте, коли щось робите?

Він промекав щось нерозбірливе.

— Славо, ти, сподіваюся, не збираєшся зараз їхати до ментів?

— Ні, Сергію Миколайовичу.

— Так, слухай мене. Зараз же мотай до лікарні та лягай з будь-яким діагнозом. Сиди там, як миша, і не вилазь до понеділка. Зрозумів? Телефон візьми з собою, але ні на чиї дзвінки не відповідай. Крім рідних і близьких. Зрозумів? Нікому ні слова.

— Зрозумів. Але…

— Без «але». Бігом до лікарні, дай їм грошей і лягай туди мертвим. А я тим часом займуся хлопцями.

— Добре, я ляжу, а коли…

— Не знаю коли. Твоє діло — не сісти до них третім. Все, валяй. І раптом що — дзвони мені.

Я дав відбій і не втримався від того, щоб присвиснути. Мало мені було сьогодні — сварка з Сапулою, розподіл майна з дружиною, не вистачало тільки вбивств та арештів.

Тепер нарешті комплект.

Під час мітингу на Європейській площі в Києві, який транслювався на інші майдани в Україні, Ющенко зазначив: «Хотів би сказати окремі „компліменти“ до влади: ви нас не отруїте! У вас не вистачить куль та КАМАЗів! Нас вам не зламати! Будуть знаходитись не один і не тисячі, а десятки тисяч нових Вадимів Гетьманів, В'ячеславів Чорноволів, Ґій Ґонґадзе і багатьох-багатьох добрих людей України!» Під час виступу відчувалося, що Ющенко ще не повністю одужав. На обличчі залишилися сліди набряків, і частина обличчя не рухалася. Ющенко пив воду та витирав чоло.

Українська правда

Перший заступник голови парламенту Адам Мартинюк вважає підозри виборчого штабу кандидата у президенти Віктора Ющенка про його навмисне отруєння агітаційним ходом. Про це він повідомив на прес-конференції у понеділок.

Українська правда

«Ми знаємо, як вороги України готували Ющенка, щоб він став президентом України», — сказав кандидат у президенти Олександр Базилюк.

Українська правда

Виборчі скриньки для голосування на майбутніх президентських виборах в Україні виготовлять ув'язнені Ростовської області.

Газета. Ру

— Георгій Ісакович! Ну як же ці ідіоти додумалися піти на допит у п’ятницю ввечері?

— А я знаю? Отакіє ідіоти, — Жорик сидів за своїм скромним столом, як завжди, у старих спортивках та капцях. Перед стільцем у ногах заховався традиційний ящик з мінералкою.

— Мало того! На допит викликали тільки Вовчика, а Сашко чекав перед воротами в машині. І слідчий взяв Вовин мобільний, набрав та каже: «Ви не погодитеся до нас зайти?». А той взяв і зайшов! Без повістки, без нічого!

— А шо ти хочеш з ідіотів!

— І що ми можемо з цим зробити?

— Сергійку! Я поговорю з людьми, пошукаю, ілі єсть варіанти. їм уже, певно, на Глибочиці[5] прийом готують. Це ж нам не треба?

— Не треба, Георгію Ісаковичу. Зовсім не треба.

— Будемо щось думати.

— Дякую, — я підвівся і рушив до виходу.

— Водички візьми. Жарко, — Жорик нахилився і видобув із ящика під ногами пляшку з мінералкою.

— Дякую.

Я давно вже звик до батьківського піклування, яким оточує своїх гостей Жорик, і твердо знаю правила. Водичку краще взяти — гостинний господар дуже ревно ставиться до ритуалів. А проте якщо, не дай Боже, виникне потреба, цей доброзичливий старий легко дасть команду перегризти горло будь-кому, в тому числі людині, яку щойно пригощав водичкою.

Ситуація складалася — гірше не вигадаєш. Якщо і є у ментів якісь заповітні мрії, то одна з них — взяти в оборот по вбивству таких жирних ідіотів, як гуманоїди.

Як вдалося з’ясувати, офіційна версія злочину виглядала таким чином: три дні тому підірвали машину латиського бізнесмена Едуардаса Петренковса. Сам бізнесмен був на той час за кермом і через це слухняно підірвався разом зі своєю дорогою, але зовсім не броньованою машиною.

Едуардас Петренковс у земній своїй іпостасі був банкіром — представником латиського банку в Україні. Його установа довго й плідно співпрацювала з гуманоїдами за стандартними для балтійців схемами обготівки та відмивання грошей. Коли ж у гуманоїдному банку почався конфлікт, Петренковс — за власним бажанням чи без нього, хто ж тепер зрозуміє — став основним інструментом з’ясування стосунків.

Не візьмуся сказати, чому сталося саме так. Можливо, він був ближчим до акціонерів, які здали усі кінці фіскальним органам, а може, просто поставив на чорне у рулетці, яка зветься фінансовим бізнесом, — так чи інакше, представники шахтарського краю на всі заставки використовували його для боротьби з опонентами.

І коли в результаті масштабної силової акції податкової міліції, прокуратури та УБОЗу донецькі рейдери замість обіцяних ста мільйонів на рахунку впіймали облизня, на арену битви за банк вийшов Петренковс разом із боргами, які буцімто зробили гуманоїди у мирний час.

Як воно було насправді і хто кому завинив — сказати не