Читати книгу - "Міцний кулак туарегів"

Пастухи овець та верблюдів приносять шкури, які протягом літа сушаться на сонці. То шкури антилоп та хутра дрібних ссавців, упольованих в степу. Ті шкури вимочують в настоях чинбарних рослин, вичинюють і обробляють. Перед наметами жінки тчуть на простих ткацьких верстатах грубу вовну, цупкий льон і древесні пальмові волокна, змішані з ликом чагарника, з якого видобувають славнозвісну в цих краях арабську гуму.

Ту арабську гуму збирають скрізь. Заради неї часто споряджають виправи чорних рабів, котрі приносять гуму у велетенських глиняних джбанах з передгір'їв, про які знають тільки вони. Так само велику увагу приділяють тут заготівлі страусового пір'я. Найспритніші жінки роблять з тим пір'ям справжні дива. І внизу, на ін-салаському базарі, за нього можна буде виміняти більше жита, пороху та шроту.

Можна було б довго розповідати про наполегливу працю цього простого люду в зимовому таборищі побіля розлогого й розпорошеного по долині села Іделес.

Гасан, Карембу та Бабула годинами милувалися силою й спритністю тутешнього коваля, якого туареги шанували як особу дуже поважну, — посада майстра-коваля в племені майже завжди належить родичам шейха. Гончарство теж викликало в хлопців великий подив. Гончарський круг од самого світання обертався без упину, а спритні руки майстра чаклували над ним, створюючи прості чудові миски й важкі велетенські каолінові вази, в яких на Сході споконвіку зберігають дорогоцінне зерно.

Скільки ж то побачили й скільки почули діти! З великими труднощами вивчали вони мову своїх предків.

Найкраще велося Бабулі, найгірше — Карембу. Карембу хоч і знав уже чимало слів, проте з вимовою в нього було не гаразд. Бабула заприятелював з пастухами й тижнями ходив з ними вузькими гірськими річищами по траву, яка тепер, у дощову пору, виростала скрізь, де між камінюччям у вузесенькій шпаринці або в западинці на скелі затрималося хоч трішки землі. Гасан у тих виправах участі не брав. Карембу пішов, так би мовити, в науку до славнозвісного чинбаря, який напрочуд гарно фарбував у великих ступах козячі шкури, а Гасан залюбки відвідував тутешню школу, де ретельних учнів та учениць вчили марабути. Тут вивчали арабщину, письмо, історію, математику, астрономію і дуже багато уваги приділяли поезії. В поезії кохалися й дорослі, адже недаремно кажуть, що кожен туарег — природжений поет і музикант.

Зима перешкодила обом марабутам вирушити в зворотну путь. І тому, коли матері (а матері тут самі вчать своїх дітей читати й писати, бо вони освіченіші за чоловіків, яким у безперервних подорожах та пошуках заробітку нема часу поглиблювати свої знання) попросили марабутів повчити дітей, обидва охоче погодилися. До школи приходили літні жінки й з ретельністю навчалися всього, що викладали їхнім дітям.

Гасан допомагав учням виконувати завдання» і таким чином став помічником учителя. Учні та учениці радо запрошували хлопця до себе, і незабаром він уже знав життя простих родин куди краще, ніж обидва його приятелі.

Вдосвіта молоді лицарі після купання в крижаному гірському потоці робили гімнастику. Спершу вони робили вправи з велетенськими й надто важкими для підлітка металевими списами. Потім вели бій з мечем і щитом, під час якого не в одного текла кров. Варто було тільки забаритися на частку секунди, не встигнути затулитися щитом — і гострий, наче бритва, бойовий меч, що ним туарезький воїн володіє як ніхто інший, залишить на тілі юного лицаря кривавий слід.

Опівдні, коли й узимку спека буває нестерпна, а розжарене повітря починає тремтіти, наче в пропасниці, сини суворих лицарів цілісіньку годину тренувалися в киданні списа.

Гасан мусив брати участь у тій небезпечній грі й за весь час перебування в Іделес міг побалакати з своїми друзями лише в ті дні, коли періщив дощ.

Але як змінився хлопець! Його кволі руки після болючих і виснажливих вправ швидко зміцніли й стали такі ж дужі, як і руки інших хлопців. Перші два тижні він лягав спати, нарікаючи, що в нього геть пошматоване тіло, що в нього «лопнув сухожилок», що йому, певно, порвався шлунок… Він не засинав, а швидше непритомнів.

Можливо, марабут Захаріаш першого ж дня натякнув вихователеві юних воїнів, аби той як слід узяв у роботу тендітного хлопчину. Хеліл познайомив Гасана з його однолітками і вимагав од новачка все, що й од хлопців, які тренувалися з семи років.

За кожен поганий кидок, за кожен невлучний удар — покарання. Хлопець, котрому суперник виб'є з рук меча, повинен спинатися по прямовисній скелі, під якою лежала мертва заводь з крижаною водою.

Отак Гасан за п'ять місяців пройшов крізь усі найтяжчі випробування, які за кілька років роблять з молодого туарега людину нечуваної спритності, наполегливості, витривалості й хоробрості.

О четвертій годині ранку — купання в крижаній воді гірського водоспаду, потому — нескінченне ходіння з неймовірно важким списом і щитом, потім — поєдинок, на зразок середньовічних турнірів, зі списами, але без коней. Після поєдинку — стрільба з лука та рушниці по рухливій мішені — за мішень може правити будь-який сполоханий птах, — бо туарег уважає, що кожен птах, так само як і риба, — це погань, і жоден туарег, коли він шанується, не скуштує їхнього м'яса, навіть якби умирав з голоду.

А тоді знову купання й школа…

Але не думайте, що потому настає ситний обід! Замість обіду — знову бій з мечем та щитом або вправи в сідлі — і все те в найнемилосердішу денну спеку.

Водночас із хлопцями муштрують і школених до бою мегерів.

Туарезьке верблюденя-асаха від народження живе з туарегом у халупі, наче домашній пес. Діти граються з ним. Але після другої стрижки на верблюденя чекають важкі випробування. На веселому родинному святі господар загостреною цуркою проколює верблюденяті ніздрю. Рана швидко зарубцьовується, але цурка, яка лишається в ніздрі, не дає верблюденяті ссати материне молоко, й воно змушене шукати пашу.

Навесні наступного року молодого мегера знову стрижуть, а наприкінці року починають вчити підкорятися слову. Він повинен за наказом схопитися на ноги або нараз зупинитися. Це навчання триває доти, доки верблюд зможе без нагляду пролежати, не поворухнувшись, двадцять чотири години.

Кінець кінцем коваль просуне йому крізь ніздрі кільце, в яке потім просмикують ремінці вуздечки. Відтоді молодий верблюд носить на собі сідло й вершника. Тварину треба вчити вклякати й підводитися за наказом, а також бігти вчвал скільки є сили. Цієї пори верблюдів муштрують молоді лицарі, які й самі звикають мчати чвалом у сідлі в полум'яну спеку поміж розпеченими скелями.

Тимчасом як спритний Карембу навчився вичиняти й фарбувати шкіри