Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 2"

Того ж вечора він вирушив поїздом до По. Коли ж дістався готелю, то почув: «Вечеря вже скінчилась, але якщо спуститеся до ресторану, вам не дадуть померти з голоду». В напівтемному ресторані був лише один стіл, але довжелезний (як у будинках, де живуть великі родини). Для лікаря ввімкнули трохи світла і побажали: «Смачного!» Чи то він зголоднів, чи то далося взнаки нервове збудження, але з’їв таки чимало.

Попри втому, спав він неспокійно. Переслідували лихі видіння. В одному сні відмінні доньчині іспити виявлялися брехнею; в іншому він розшукував доньку по всій Європі й на півночі Африки. У Марокко, в поганої слави турецьких лазнях, він натрапив на її слід, але саме прокинувся.

О сьомій ранку спустився в ресторан поснідати. За столом уже сиділи відвідувачі. Якийсь велетень, убраний як на весілля, підвівся і потиснув лікареві руку. «Мене звуть Касо, — представився він. — Сеньйор Кастера, власник готелю, сказав мені що ви аргентинець. Я щороку буваю в Буенос-Айресі і вже заборгував гостинністю аргентинцям. Так що я до ваших послуг». Еррера поцікавився, чи він їздить до Буенос-Айреса у справах. «Значною мірою, — відповів місцевий Геркулес. — Виступи з класичної боротьби в казино. Там збирається вся наша трупа — Констан ле Марін, баск Очоа та інші. А що вас привело сюди?» «Погостювати в доньки», — відповів Еррера. «У нас у По жила сеньйора, яка померла, від неї лишилася молода сеньйорита з таким самим, як у матері, ім’ям». «Це мої дружина й дочка». «У сеньйорити прізвище вже не Еррера, — повідомив Касо. — Тепер вона сеньйора Пояре. Як ви, певно, знаєте, весілля зіграли в липні». «Пояре, — втрутився один із тих, що сиділи за столом, — відкрив тут справу по продажу настоянок з лікувальних трав з таким собі Лакостом. Лакост доставляє трави з гір (він промовив гір з розкотистим «р»), а Пояре вже розподіляє по аптеках. Сумніваюся, що вони зіб’ють на цьому статок». «Сходжу до вілли Ксіла, що належала Лартіге, дізнатися, чи вони там», — заявив Еррера. «А навіщо? — здивувався Касо. — Я зараз з’ясую по телефону».

За мить він повернувся: «Вони в Салі-де-Берн. Це мальовниче містечко на річці серед дерев; воно існує завдяки гарячим джерелам, точніше, тим, хто в ці джерела вірить». «А чи дістанусь я туди до обіду?» «Ще немає восьмої, — відказав власник готелю. — Якщо сядете на поїзд о чверть на десяту, то до опівдня будете в Салі».

Еррера склав валізи, розрахувався. Касо зголосився підвезти його до станції. Коли вже вирушили, запропонував: «Чи, може, зробити коло й показати вам По?» «Я хотів би глянути на віллу Ксіла». «Годиться. Тільки, вибачте, проїдемося з вітерцем. Часу обмаль, а вілла на околиці міста, по дорозі на Бурдео».

То був сірий будинок із бляклою побілкою, високий і вузький, під шифером, оточений деревами. Еррера вийшов з машини і постояв, розглядаючи його.

Потім повернулися до центру міста, забігли на станцію і Еррера майже на ходу вскочив у вагон.

Мальовнича річка понад залізницею сповнила його спокоєм. Короткочасне й сумне навідування до будинку, де померла дружина, не вкинуло Ерреру в розпач. Зрештою, він лишиться з Доротеєю. Давно вже він не називав доньку по імені.

У Пуйо — чи щось подібне — він зробив пересадку, а незабаром, уже в Салі, зняв кімнату в готелі. Здається, готель «Парк». Консьєрж сказав, що в його книзі не записано нікого під прізвищем Пояре, але найкраще шукати, кого потрібно, біля гарячих джерел. І пояснив, що треба пройти вулицею, на якій готель, потім повз казино, а тоді прямісінько до процедурного закладу.

Інтер’єр лікувального приміщення був у маврітанському стилі. Еррера раптом відчув незрозумілий і неприємний переляк. Але настрій перемінився, коли увійшла донька й кинулася йому в обійми, вигукнувши: «Не можу повірити!». «Я також», — підхопив Еррера. «Мені здалося, що ти образився. Не отримавши відповіді, я подумала, що мимохіть скривдила тебе. А написати вдруге не наважилась». «І я не отримав відповіді на листа, в якому писав, що приїду». «Я його не одержала. Мабуть, чекає на мене в По чи в Бурдео». «Ти задоволена заміжжям?» — спитав Еррера. Донька відповіла, що не повідомила про весілля, оскільки боялася писати вдруге; та й не мала змоги надіслати видрукуване запрошення. «Як я мучилась! — згукнула вона. — Мама померла, і я, як мені здавалося, викликала в тебе сумні спогади. Думала, ти не пробачив, що в мене мамине ім’я, а проте я зовсім не така, як вона». Він поцікавився про Пояре. Той страждав анемією. Тому вони й приїхали до Салі. Але, схоже, теплі ванни викликали в доньчиного чоловіка побічні ефекти, й він не наважувався виходити з готелю. «Проте всі кажуть, — докинула вона, — що таке на початку лікування трапляється». Він запитав, як почувається вона сама. «Я почуваюся чудово, — заспокоїла його Доротея. — А записалася на лікування, щоб скласти товариство чоловікові. Тож тепер і користуюся нагодою, оскільки все оплачено».

Поки вони простували обсадженою деревами вулицею, він подумав, що хотів би жити в Салі. Йому пригадалися слова: «Мальовниче містечко серед дерев». Листя на кронах було таке густо-зелене, що навіть тінь від них здавалася зеленкуватою. Біля готелю «Парк» Еррера зауважив: «Я зупинився тут». «Нам не по кишені така розкіш», — озвалася дочка. Невдовзі вони підійшли до «Отель де Парі». «Атож, це не «Парк», — усміхнулася Доротея. У вестибюлі побачили Пояре; той підхопився з крісла й поспішив назустріч, простягаючи Еррері довгу руку з холодною і вологою долонею. Він був рожевощокий, білявий, з проділом посередині. «Сеньйоре, — представився він, — я ваш зять» (французькою — beau-fils).

Еррера відзначив, що «Отель де Парі» цілком пристойний, і запросив молодят на другий сніданок до готелю «Парк». На що Пояре несподівано твердо, мало не роздратовано заперечив, мовляв, у Франції він гість, і «навіть найнижча категорія готелю не виправдає нехтування господарями своїх обов’язків». Тож снідатимуть вони в «Отель де Парі», а сеньйор Еррера буде їхнім гостем.

За сніданком Пояре розповів про цілющість принаймні шести-семи гарячих джерел на Піренеях і підсумував, що, коли вірити місцевому лікареві Реклю, Салі — королева солоних вод. «А проте ванни вам не пішли на користь», — зауважив Еррера. «З незалежних від мене причин, — уточнив Пояре, і погодився, що лікування в перші дні викликало в нього несподівані наслідки. — Та будьте певні, я жодного разу не сьорбнув і ковтка того теплого розчину».

Після сніданку зять пішов до своєї кімнати, бо прописаний режим вимагає денного сну. А Еррера з донькою