Читати книгу - "Москва Ординська. Книга друга"

Махмутека — Казанським ханством;

Касима — Касимовським ханством;

Якуба (Івана III) — Московським князівством.

А дітям від інших дружин виділив:

— «… князыо Юрыо… Можаеск, да Дмитров, да Серпухов, да Хутынь со всеми пошлинами.

— А князыо Андрею… Углечь Поле, да Бежицкил Верх, да Звенигород…

— А… князыо Борису… Волок Дамской да Ржеву, да Русу…

— А… князыо Авдрею меншему… Вологду на удел да Заозерье Кубеньское»… [155, с. 84–85].

Василь Темний передавати своїм синам у спадок землі не мав ні права, ні змоги. Тому на початку цього розділу мова йшла цілковито про синів не Василя Темного, а Московського князя (царя) — Улу–Мухаммеда, який і похований в Архангельському Соборі московського Кремля під іменем Василя II (Темного).

Про ці секрети ми довідалися, прискіпливо вивчаючи «Устюжский летописный свод». Та на цьому наші відкриття не закінчилися.

Усім відомо, що людина приймає хрещення раз у житті при народженні. Бувають випадки, коли людина приймає хрещення у дорослому віці, а саме, коли людина міняє віру. Тоді, звичайно, необхідне нове хрещення. Мова ведеться про давні часи, про князівський московський рід XV століття. Тому говорити, що московський князь забув охрестити сина чи доньку при народженні — нерозумно. Цього, в першу чергу, не дозволила б зробити церква. Кожен нащадок московського православного князя мав окремого церковного опікуна від дня народження.

Але «Устюжский летописный свод», розповідаючи про одруження Василя Темного, раптом став «нести нісенітницю», якщо опиратись на російські церковні догмати. Послухаємо:

«Князь великий Василем вьтиде изо Орды, а с ним Мисорчин Улант посадил в Володимер на великое княжение. Того же лета князь великий Василеи обручил за себя у князя Василья Ярославича княгиню Марью дщерь…

По крещенье князь великий Василеи Васильевичь женился» [155, с. 74–75].

Тобто за «Устюжским летописным сводом» Василь II перед одруженням ще не був християнином. Охрестили його тільки перед одруженням. Якщо мова ведеться про Василя Темного — то маємо цілковиту нісенітницю. Якщо ж мова йде про заняття московського столу, одруження та хрещення Улу–Мухаммеда, то це цілком достовірний опис.

Треба думати, що мова в наведеному описі йде про прийняття царем Улу–Мухаммедом християнської віри, бо церква допомагаючи владі фальшувати історію та події, і гадки не допускала, що Московське православне князівство може очолити людина мусульманської віри. Тому фіксацію факту вихрещення князя з мусульманської віри в християнську церква викинути з літописної оповіді не могла. Таким чином правда потрапила на сторінки Устюзького літопису, що й дало змогу встановити істину про так званого Василя Темного.

Фальшуючи російську історіографію, московська влада і церква вдавалися до надзвичайно потужних заходів, які приголомшували просту людину, потрясали жахами описаних подій, викликали співчуття до постраждалих московитів та повне сприйняття матеріалу. Все чинилось свідомо, сплановано, цілеспрямовано. Іван III, Іван Грозний, Петро І, Катерина ІІ, вища московська аристократія та російська православна церква свідомо переписали своє минуле, вигадавши десятки міфів та увівши їх в історію. Тому московська історична брехня випинається з кожної шпарини, з кожної сторінки їхньої так званої науки.

Недарма сучасний російський професор А. В. Пушкарьов, детально вивчивши праці професора C. Н. Валка, який за часів першого радянського хаосу 1917–1933 років чимало встиг повідомити, під час другого подібного хаосу 1985–2000 років розповів людству таке:

«Основатель советского источниковедения и археографии доктор исторических наук, професор С. Н. Валк (1887–1975) прямо пишет, что русских актов XIV века и ранее не существует. Самые ранние — это подделки XV века. Акты с датой XV века на самом деле подделки XVI века… Было бы наивно полагать, что если все правовые документы подделки, то все “Летописи” подлинны. Естественно, (московська. — В. Б.) массовая подделка затронула все сферы. И летописную тоже» [42].

І ми про це велике московське фальшування говоритимемо в наступних розділах.

* * *

Розглянемо ще один надзвичайно цікавий феномен часів московського хана Улу–Мухаммеда — так званий секрет шістдесятих років XV століття. Хоча подібного терміну в московській історичній науці не існує. Та «секрет» аж випинається назовні із сторінок «російських історичних документів».

От що розповідає Устюзький літопис:

1. «В лето 6969 (1461 г.)... Преставись князь Борис Александрович Тверской марта в 31 день» [155, с. 84].

2. Він же повідомляє, що того року помер перший неканонічно обраний московський митрополит Іона:

«В лето 6961 (1461)... Преставися Иона митрополит, положен быстьво церкви Успения...» [155, с. 84].

3. Того ж таки 1461 року помер Казанський хан Махмутек (старший син Улу–Мухаммеда), звичайно, літопис про царя Махмутека — старшого сина Улу–Мухаммеда нічого не повідомляє, але про рік його смерті дізнаємося з іншої російської літератури. Хоча б із книги М. Г. Сафаргалієва «Распад Золотой Орды», сторінка 258.

4. За більшістю російських так званих першоджерел Василь Темний помер на початку 1462 року. Читаємо Устюзький літопис: «…Князь великии Василеи Васильевичь… преставися месяца марта в 27 день (1462 року. — В. Б.)» [155, с. 85].

Хоча є свідчення про інші роки його смерті.

5. Російські професори погоджуються, що від часу повернення Василя II з Казані 1446 року, скрізь на Московії запанували прибулі з ним татари. Немовби саме за те йому й викололи очі.

А історик Р. Г. Ланда визнав: «в Москве тогда, по словам противников князя, всюду слышна была татарская речь». І ще:

«Известно, что… Василий II Темный привел с собой множество татарских вельмож с их войсками, наградил их землями и волостями…».

6. Врешті, за Устюзьким літописом, у 1460 році на Москву ходив хан Великої Орди Махмуд (син Кичі–Мухаммеда):

«В лето 6968… Того же лета приходил под Рязань царь Ахмет Коче Ахметовичь Большие Орды и стоял долго под городом… Казат Улан мурза рязанцем норовил…» [155, с. 84].

Як бачимо, казанський царевич, що очолював рязанців того разу, відбив напад сина Кичі–Мухаммеда. А сучасний російський професор О. О. Горський у праці «Москва і Орда» досить чітко визнав:

«Рязань в это время управлялась наместниками Василия Васильевича…» [138].

Знаючи, що Улу–Мухаммед особисто посів московський престол з кінця 1445 року та повністю перекроїв землі Мохшинського, Московського, Тверського улусів і переніс столицю першого в Косим–городок, можемо зробити висновки.

І. У 1460 чи 1461 році син хана Кичі–Мухаммеда — Махмуд завдав по північних