read-books.club » Сучасна проза » Аптекар 📚 - Українською

Читати книгу - "Аптекар"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Аптекар" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 98
Перейти на сторінку:
справу. Тоді доведеться на всіх вітрилах чкуряти. Натомість у Львові закони були толерантніші, і там можна не тільки все дорозпродати, а й добряче загуляти у місцевих шинках та з місцевими хвойдами.

Швендяючи вуличками Ґданська, Юліана уникала великих компаній, харчувалася у якихось скромних забігайлівках, де не банячили морці, а збиралися переважно статечні купчики. Будь-які спроби забалакати з нею завершувалися короткими «так» і «ні». Вона жила у своєму замкненому світі і просторі, і так їй було цілком затишно, мовчазність і заглибленість у себе стали давно вже її звичним способом існування. Вона не зачіпала нікого, але й не хотіла, аби зачіпали її.

На одній із затишних вуличок вона почула тихий вкрадливий голос: «Чи не хочете помилуватися моїми ружами?» Юліана озирнулася і побачила панну біля фіртки, за фірткою був сад, там і справді цвіли ружі. Голос панни був сумний, ружі були теж сумними, але панна не виглядала на повію. Юліана на хвилю спинилась, не знаючи, що відповісти. Панна прочинила фіртку, мовби запрошуючи в сад, але при цьому вираз її обличчя не повеселішав, хтозна, яку трагедію вона пережила і яку саме втрату вирішила компенсувати цими запросинами. «У вас в очах надто багато смутку, — відказала Юліана, — яків моїх. Два наших смутки, з’єднавшись, не принесуть нам втіхи». Панна хотіла щось сказати і відкрила вуста, але не сказала нічого, лише відпустила фіртку, та скрипнула й зачинилася. А Юліана рушила далі, сповнена зречення безлічі прагнень і безлічі очікувань, хоча й легких для осягання, але великий внутрішній опір їх переважав. Інколи вона уявляла, як постане перед кимось обраним у ролі жінки, але не могла уявити нікого конкретного, а крім того боялася цього, бо від моменту, як скине з себе машкару юнака, то перестане займатися хірургією. Чи могла вона заради когось принести аж таку жертву? Чи можна уявити когось, хто був би того вартий? І скільки б часу вона могла приносити цю жертву без розчарувань і жалю? А та, сумна панна? Кого вона втратила і кому прагнула відімстити? Її рішучий крок назустріч першому-ліпшому юнакові скидався на стрибок у воду зі скелі, так раз і назавжди рвуть усі кінці. І або закінчують життя, або починають нове, позбавлене старих зв’язків, симпатій, терзань і недомовок. От тільки смуток ніде не подінеться, а буде, як песик, іти вслід і тихо скавуліти.

Там, у Львові, вона має свою мету, і здійснити її може, лише перебуваючи й далі в ролі, до якої вже звикла. Хоча є людина, якій вона зможе довіритися, якщо та людина, звісно ж, погодиться прийняти її. Грати і перед нею роль юнака, живучи під одним дахом, як вона планувала, було б надто ризиковано.

Корабель корсарів і справді не затримався у Ґданську, вже другого дня пополудні міська влада зацікавилася походженням товару, який так дешево і з шаленим успіхом розпродували морці. Капітан, довго не зволікаючи, наказав витягнути кітву і підняти вітрила. «Сан-Єронімо» покинув порт без проблем і вийшов у відкрите море, потім, пропливши зо п’ятнадцять миль, завернув у гирло Вісли. Плавба річкою та ще й проти течії була повільнішою, ніж у морі, зате тут не шаленіли вітри, і Юліана, вмостившись у гамаку на баку, могла вільно читати. На третій день вони запливли в Буг, а ще за чотири дні — у вузьку і химерну Полтву, а на світанку п’ятого дня Юліана побачила у сизій мряці шпилі, бані і вежі, знайомі з дитинства, вони буквально виростали на очах, а що туман увесь час перебував у русі, то всі ці будівлі поводили себе, мов кокетки перед дзеркалом, відкриваючи то ту, то тамту частину свого тіла. Видовище було таке захопливе, що вона не могла відвести очей. Відволік її лише солодкавий запах тютюну, вона озирнулася і побачила капітана, який пришкандибав до неї, задоволено усміхаючись.

— І ви зачудовані цією альтанок) посеред раю? — Він похитав головою з виглядом людини, яка чується тут, мов у себе вдома. — Коли туман розсіється, вигулькнуть рясні сади, яких ви не побачите у жодному іншому місті цього краю. Тут ростуть горіхи і сливи завбільшки з куряче яйце, їх пакують у великі бочки і вивозять аж до Московії. З тутешнього винограду роблять чудові вина, які важко відрізнити від заморських. Кипариси і розмарин можна побачити не тільки у вазонах, але й біля будинків. Каштани, дині, баклажани, артишоки не дивина. Квіти вирощують увесь рік. Вся худоба, що її женуть з Поділля і Молдавії до Італії, переходить через це місто. Я об’їхав усю Європу, побував у найславніших містах світу, але в жодному не бачив стільки хліба, як тут щодня приносять на ринок, і кожен чужинець знайде таке печиво, яке є у його країні. Тут величезна кількість пива і меду, не тільки місцевого, але й привезеного. Як і вина, яке постачають з Молдавії, Угорщини, Греції, Італії. Інколи на Ринку можна побачити в стосах більше тисячі бочок вина! Тут, як і у Венеції, сновигають купці з усієї Європи і Азії, а найбільше греків, турків, вірмен, татар, волохів, угорців, німців та італійців. Кожен, якою б мовою не говорив, знайде тут і свою мову. Якось я на Ринку забалакав з перекупкою по-іспанськи, а вона мені відповіла правдивою латиною! Феноменально!

— То ви тут багато разів бували? — запитала Юліана.

— О, ні, — зітхнув капітан, пихкаючи люлькою, — не так багато, як хотілося б. На жаль, ніде ми не можемо надто довго затриматися. А після того, як Дюнкерк опинився у руках французів, ми вічні блукальці.

— Але ж є Тортуга, Ямайка… Хіба там ви не почуваєтеся господарями?

— Тільки не ми. Моя команда складається переважно з голландців і німців, є також італійці та іспанці. А там англійці, французи… Нам з ними важко знайти спільну мову. Але треба, треба знайти затишну місцину, щоб була змога перепочити і сили відновити. Якби тією місциною став Львів, я був би найщасливішою людиною на землі. Хоча Львів — місто-хамелеон. Мінливе і непостійне, як вродлива жінка, яка знає собі ціну. Тут багаті вдають, що вони менш багаті, а бідні — що вони менш бідні. Львів манить до себе і водночас віддаляється, закохує і зраджує, продає себе, не продавши. Ось ти думаєш, що він уже твій, а він — як пісок поміж пальців.

Розділ 19. ЮЛІАНА

Сни йому інколи дошкуляли своїми видивами, снилися битви, в яких він побував, снилося, як стукають йому у вікно і кличуть

1 ... 53 54 55 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аптекар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аптекар"