Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

Розділ 28

Парад переможця. Я голосно сміявся й наспівував від утіхи. Коли вгамував перші радощі, у своїй уявній шаховій партії переставив ферзя, визначивши подальші дії. Булькання пари і бряжчання машинерії відволікали, тож я уважно вивчив панель приладів у пошуках важеля вимикання цих спецефектів. Звуки просто записано на плівку. Я з полегшенням їх вимкнув і спокійно прямував до фортеці Капо Дімонте, насолоджуючись тишею. Перевалило за полудень, як прибув на місце та склав план.

Коли проминув останній поворот дорогою до фортеці, довелося знову ввімкнути музику. Машина повільно пливла вперед, тож охоронці спромоглися добре її розгледіти. Вони підняли вже підлатаний міст і з підозрою витріщалися на мене біля воріт.

— Не стріляйте! Я друг! — гукав я. — Солдат вашої армії, наближений до Капо Дімонте. Повідомте його, впевнений, він захоче глянути на свою нову парову машину.

Капо Дімонте і справді хотів. Щойно міст опустили, він перебіг по ньому й спантеличено вирячився на мене.

— Де ти це дістав? — запитав.

— Украв. Залазь на борт, покажу тобі дещо цікаве.

— Де сонний газ? — запитав він, сідаючи в машину.

— Я вирішив, що з газом забагато мороки. Із цією машинкою можна прокрутити кращий план. Це незвичайна парова машина, як ти, гадаю, вже помітив. Нова, поліпшена модель із окремими цікавими функціями…

— Ти ідіот! Про що ти патякаєш? — Капо Дімонте сіпав меча туди й сюди у піхвах, немов намагаючись викресати іскру.

— Я зараз продемонструю, пане. Бо всім відомо, що краще один раз глянути, ніж сім разів почути. Пропоную сісти тут і закрутити цей ремінь навколо себе так, як я. Демонстрація вразить, гарантую.

Якщо досі мені не вдалося вразити Дімонте, то зацікавити вийшло напевно. Він пристебнувся, і я повільно, з бульканнями та брязкотом повіз нас назад через дамбу. Тоді зупинив машину й обернувся до нього.

— Що скажеш про швидкість?

— Ти маєш на увазі, чи швидко вона рухається? Прекрасний тягач, рухається набагато швидше за мій.

— Ти ще нічого не бачив, капо. Передусім подивися на це.

Я вимкнув звук і пару, і він кивнув із розумінням:

— Ти вимкнув вогонь, тепер вона не рухатиметься.

— Якраз навпаки. Я просто вимкнув звук, тож ніхто не почує наближення нашої кралі. Машина може їхати та зараз поїде. Після того як ти відповіси мені на одне запитання. Якби така машина належала твоєму ворогові та з’явилася тут, чи встигли б твої солдати підняти міст до того, як вона його перетне?

Він насмішкувато пирхнув:

— Чи ти не дурень — ставити такі запитання? До того як машина подолає шлях звідси до мосту, його можливо підняти, й не один раз.

— Справді? Тоді тримайся та споглядай, на що здатна ця крихітка.

Я натиснув педаль газу, і машина рвонула вперед в ідеальній тиші. Лише негучне дзижчання мотора, шурхіт шин кам’яною дорогою. Швидше, швидше, повз ворота, що промайнули повз нас із неймовірною швидкістю. Охоронці, які стояли на чатах, устигли тільки кинутися навтьоки, коли ми кулею залетіли на грубі дошки щойно відремонтованого мосту та проторохтіли повз них.

Машина здригнулася й зупинилася на внутрішньому подвір’ї фортеці. Капо сидів поруч із вибалушеними очима, важко дихаючи, а потім спробував дістати меч.

— Зрадник! Твоя спроба мене вбити не вдалася…

— Капо, послухай, це ж просто демонстрація того, як я проведу тебе й твоїх людей крізь ворота фортеці Капо Доссії, як відчиню ворота на подвір’я фортеці твого ворога, де ти зможеш убивати, грабувати, різати, калічити, руйнувати…

Така перспектива зацікавила Дімонте. Меч знов опинився у піхвах, зіниці маленьких очей розширилися від бажання отримати щойно мною обіцяне.

— Твоя правда, — нарешті промовив він, швидко кліпаючи та повертаючись від своїх садистських мрій до реальності. — Гарна думка, солдате, я хочу почути про це більше, за пляшкою вина. Просто я ще ніколи не їздив на такій швидкості.

— Слухаюсь. Але спершу дозволь мені заховати машину в таке місце, де ніхто її не запримітить. Атака вдасться лише в тому разі, якщо стане для ворога цілковитою несподіванкою.

— Знову твоя правда. Сховай її у сараї, я виставлю охорону.

Вино, яким мене пригощав капо, було кращим за ту кислятину, якою він поїв своїх вояків, тож я сьорбав його із задоволенням. Але налягав не надто: для продовження запланованої гри краще мати світлу голову. Треба знайти аргументи, щоб переконати капо негайно змінити плани. Бо якщо не діятимемо швидко, нас невдовзі відвідає професор Лустінг зі своїми газовими бомбами. Впевнений: йому не сподобалось, що вкрали його карету. Навколо ж не так багато фортець, де я міг би переховуватися. Я відкинув усяку рангову субординацію й заговорив:

— Фортеця Капо Доссії не більше ніж за п’ять годин ходу звідси, правильно?

— П’ять годин — звичайним кроком, чотири — марш-кидок.

— Добре. Візьми це до уваги. Він напав на тебе, поки тебе та більшої частини армії не було у фортеці. Його війська пошкодили міст і наробили лиха в місті. До того як виступити проти нього, тобі треба полагодити міст, найняти ще солдатів, щоб у разі початку кампанії ніхто не міг напасти на фортецю за твоєї відсутності. Правильно я кажу?

Дімонте відпив вина та глипнув на мене з-за келиха.

— Так, дідько б його вхопив, ти маєш слушність. Обачність. Офіцери радять мені бути обачним. А я хочу випустити кишки тому гадові, здерти з нього шкіру живцем…

— Напевне, тобі це вдасться. Майбутнє готує нам приємні сюрпризи. Я не радитиму тобі бути обережним, як усі інші. Я вважаю, що ми мусимо чимшвидше атакувати того диявола в людській подобі.

Така пропозиція неабияк схвилювала капо, я бачив, що він уважно мене слухає.

— Залиш фортецю так, як вона є, збери своїх людей. Якщо все піде за планом, ми повернемося ще до того, як хтось дізнається, що ми звідси виходили. Ми вирушимо вночі, тихо, як духи помсти, прибудемо на позиції до світанку, влаштуємо засідку якомога ближче до фортеці Капо Доссії. Я, наприклад, знаю одне вдале місце. Коли на світанку міст опустять, скористаємося твоєю новою машиною (я простежу, щоб міст часом не підняли). Потім наші війська атакують, ефект несподіванки, і —