read-books.club » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

102
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: ---. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 108
Перейти на сторінку:
ведь он был вождем дворянского ополчения (хрещених татарів. — В.Б.). Но был еще один кандидат — тихий и совершенно беспечный человек, 16-летний Михаил Федорович Романов (головне, абсолютно свій. — В.Б.)» [173, с. 564].

Справа в тому, що у 1612–1613 роках московита величали українських козаків — черкасами, а козаками називали рязанських (касимовських) нехрещених татар. І це не моя вигадка. Ось свідчення російського історика Миколи Івановича Шишкіна з його праці «История города Касимова с древнейших времён», виданої в Рязані 1891 року:

«Рязанскими казаками назывались простые татары, жившие в области Рязанской и приехавшие в Россию (Московію. — В.Б.) со служилыми царевичами» [232, с. 7].

У ті часи в Московській державі татари ділилися на дві категорії — своїх та чужих.

«Враждебные татары грабили больше Нижний, Муром и воевали с Мордвою и казаками Рязанскими (в примітці дано пояснення, що «Рязанскими казаками назывались простые татары… — В.Б.). Царевичу (мається на увазі Мещерський татарський хан, якому Московія платила данину до 1700 року. — В.Б.) из Городка Мещерского (Касимова. — В.Б.) было удобно всякую минуту и самому пробраться в Казань и защитить край (особливо Москву. — В.Б.) от вторжения неприятелей» [232, с. 7–8].

Тому зрозуміло, що саме завдяки цим «рязанським козакам» Османи та кримський хан Джанібек Гірей протягом 1610–1620 років мали на московську владу великий вплив і диктували свою політику. Так у 1613 році був обраний так званий московський цар Михайло Романов.

Аби й далі посилювати тиск на Річ Посполиту, турецький султан Ахмед І (правив в Османській імперії у 1603–1617 роках і був убитий за незмогу покарати Петра Сагайдачного) чи, можливо, його наступник Мустафа І (правив в Османській імперії у 1617–1618 роках і був відсторонений від влади за невдалу політику щодо українських козаків) ухвалив рішення відправити Єрусалимського патріарха Феофана до України-Русі та Московії, аби якомога більше вбити клина у взаємовідносини між українцями та поляками, вихрестивши українцям незалежного від Риму митрополита, та закріпити владу в Москві, висвятивши там патріарха, який би підтримував новообраного московського царя Михайла Романова, з роду Четів.

Послухаємо, що повідомив архідиякон православної віри Павло Халебський літа Божого 1654-го року, супроводжуючи свого батька Патріарха Антіохійського того ж таки року через нашу землю до Москви: «Коли небіжчик патріарх Єрусалимський Феофан постановив відвідати цю країну (землю козаків. — В.Б.), вони вислали до п’яти тисяч козаків, аби провести його з Молдови, і провели до себе з великою шаною та повагою. Він висвятив тоді для них митрополита, єпископів та безліч священиків. Після того вони провели його до Московії… На небіжчика Феофана, який перебував у Москві, вони (поляки. — В.Б.) палали гнівом, і через те він, дізнавшись про це, на зворотному шляхові вирушив через країну татар і цим урятувався від ляхів» [16, с. 39].

Зазначимо: Павло Халебський описав події у тій послідовності, у якій вони відбувалися в житті. Спочатку патріарх Єрусалимський прибув до Молдови, яка була всуціль наповнена турками. Отож патріарх міг потрапити до Молдови тільки з дозволу Османського султана. Від молдавського кордону до Києва патріарх Єрусалимський добирався у супроводі 5-ти тисяч козаків, що свідчить про його нелегальне прибуття в Україну та побоювання арешту польською владою. Далі — він вихрестив Київського митрополита, єпископів та «безліч священиків». І тільки після того козаки провели патріарха до Москви. Так пише Павло Халебський. Хоча московська й українська історіографії подають той матеріал по-іншому: немовби патріарх висвячував українських священиків на зворотному шляху, повертаючись з Москви. Навіщо поширювалася подібна брехня — зрозуміло! А те, що московська й українська історичні науки вже багато років проповідують імперський «доважок брехні», чудово підкреслює Велика Радянська Енциклопедія (третє видання). Послухаємо:

«Филарет (в миру — Федор Никитич Романов,.. русский политич(еский) деятель, патриарх (с 1619)… Во время пребывания Ф(иларета) в… (Польше. — В.Б.) его шестнадцатилетний сын Михаил Фёдорович Романов занял рус(ский) престол. В июле 1619 Ф(иларет) вернулся в Москву и сразу же был поставлен патриархом (Висвячений Єрусалимським патріархом Феофаном у липні 1619 року. — В.Б.). Со времени возвращения … и до конца жизни (1633 рік. — В.Б.) Ф(иларет) был фактич(еским) правителем страны» [25, т. 27, с. 388].

Тепер стає зрозуміло, чому кримський хан і турецький султан наказали Єрусалимському патріарху висвятити в московські патріархи Філарета. Саме так! Аби людина, яка дала згоду на заняття московського царського престолу польським королевичем Владиславом, була приведена до влади особисто і не виступила проти обраного московського царя.

Послухаємо ще одного російського історика:

«В Москве не замещали патриаршей кафедры, ожидая возвращения Филарета (батька царя Михайла. — В.Б.). Тотчас по возвращении Филарета «приходили к государю власти — бояре и всем народом московским били челом государю, чтобы он упросил Филарета быть патриархом»; освященный собор иерархов вынес постановление, что «опрочь Филарета Никитича патриархом быть некому». 22 июня 1619 года состоялось наречение Филарета в сан патриарха, а 24 июня (за старим стилем. — В.Б.) — само постановление. Постановление совершил бывший в то время в Москве Иерусалимский патриарх Феофан» [20, с. 200].

Маємо чітке свідчення, що уже в червні місяці 1619 року патріарх Єрусалимський був у Москві. А згідно із заявами українських істориків — висвячення Київського митрополита відбулося 6 жовтня у братській Богоявленській церкві, тобто воно не могло відбутися ні у 1619, ні у 1618 році, ні пізніше, бо згідно із твердженням Павла Халебського, а йому ми можемо вірити, «на небіжчика Феофана, який перебував у Москві, вони (поляки. — В.Б.) палали гнівом, і через те він, дізнавшись про це, на зворотному шляхові вирушив через країну татар і цим урятувався від ляхів» [16, с. 39].

Яких би ми «не співали пісень», та, за свідченням авторитетних людей, патріарх Єрусалимський після 1619 року не повертався додому через Україну і цим врятувався від поляків.

Навіщо ж московські та українські історики досі «каламутять воду» в цьому питанні? Відповідь надзвичайно проста: московська церква і цього разу хотіла бути попереду української. Вони навіть плекали думку в подальшому ствердити, що українського митрополита Іова Борецького висвятив московський патріарх, отой знаменитий Філарет. Та врешті-решт зрозуміли, що запускати такого «доважку брехні» не слід — дуже багато матеріалів, пов’язаних з цими подіями, залишилось у світових першоджерелах: українських, польських, турецьких, молдавських тощо.

Безсумнівно, що московська історія бажала приховати свій принизливий стан 1618 року, коли перед останнім штурмом Москви гетьманом Сагайдачним московити вийшли, очолювані Єрусалимським патріархом Феофаном, хресним ходом з Москви просити гетьмана не руйнувати останнє православне царство, хоча й було воно у ті роки — татарським.

Також немає жодного сумніву, що висвячення Київського митрополита

1 ... 53 54 55 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"