read-books.club » Сучасна проза » Лицар з Кульчиць 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицар з Кульчиць"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лицар з Кульчиць" автора Ярослав Іванович Ярош. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55
Перейти на сторінку:
Юрій Михайлович. Він одразу збагнув, що то за козак – не раз чув про нього з розповідей Кульчицького.

– Це мій товариш Юрій Михайлович. То ми разом з ним через турецький табір перейшли.

Миколай і Юрко міцно потисли один одному руки. Аби вгамувати трохи пристрасті, Миколай дістав люльку, заходився шукати кисет.

– Певно, у бою загубив, круца-фіца.

Михайлович простягнув йому свого тютюнцю. Миколай посміхнувся, знову затяг, не встидаючись і ні від кого не криючись, одну зі своїх співанок, яких, певно, знав мільйон:

Товаришу-друже,

Я тя добре знаю:

Дай мені тютюну,

А я файку маю!

– Пішли тепер до моєї господи. Будемо святкувати, свою Марію тобі покажу. Ось побачиш, яка красуня, – запросив друзів до себе Кульчицький.

– Веди, показуй, – погодився Миколай і знову на радощах затяг:

Вісьта, коню, вісьта,

Вісьта, коню, боком,

До тої дівчини,

Шо є за потоком!

– Та перестань вже виспівувати, – попросив, сміючись, Кульчицький. – Розкажи ліпше, як ти живим тоді лишився.

– А шо розказувати? Тільки татари нас положили, як нізвідки Сірко налетів. Як коршун. Татари кинулися хто куди, так і не вспіли дорізати поранених. Казали козаки, що Сірко приклав якусь траву, так і зупинив мені кров. А далі вже в Коші лікували.

– А інші хлопці як?

– Хто як. Хто вже не встав тоді, інші пізніше головами наклали, а дехто – донині живий. Побігли за турками із Палієм, а я тута лишився – Кульчицького хотів знайти. Ніби чув, шо то ти, круца-фіца.

– Скільки ж то вас прийшло до Відня?

– До чорта. Є козаки, яких папа ще вербував скоріше, то тих три чи чотири тисячі. Крім них козаки правобережні та запорозькі. То нас навербували Гоголь із Палієм. А коли ще додати українців з Галичини, то всіх разом тисяч двадцять набереться українського люду. Хай знають всі скурві сини, що не пропала ще козацька сила, жива ще козацька мати!

Вони отак утрьох обійнялися й пішли у бік визволеного Відня.

Епілог

– Скажіть мені, гер Кульчицький, чого ви хочете за свій подвиг? – запитав пана Юрія граф Штаргемберг. Комендант саме викликав Кульчицького до себе, аби подякувати. Це трапилося уже після того, як війська Кара-Мустафи були розбиті в другій битві під Парканами, де загинуло десять тисяч турецьких вояків.

– Я зробив це не заради грошей і не заради слави. Зробив це для свого рідного міста.

– Так-так, я знаю. Однак місто хоче віддячити вам і матеріально. Гадаю, винагорода вам не завадить.

– Кланяюся пану, – покірно відповів Кульчицький. – А ще прошу віддати мені ті мішки із зернами, які захопили наші вояки і хочуть викинути у Дунай.

– Гм. А для чого вони пану?

– Вмію варити із них чудовий напій. Гадаю, тепер міська влада посприяє мені у відкритті кав’ярні у Леопольдштадті. Я вже давно ношуся із тим заміром…

– Так, я чув. Ми зможемо виділити вам приміщення неподалік моста Шляхбріке.

– Дякую пану, – Кульчицький легко вклонився і, переконавшись, що граф більше не має до нього питань, поспіхом вийшов із кабінету.

У нього був величезний запас кави, тепер він взявся облаштовувати свою кав’ярню. Часи після облоги були важкими, мешканці зубожіли, та пан Юрій працював із великим завзяттям. Невдовзі, як і було заплановано, Юрій Кульчицький відкрив першу у Відні кав’ярню, яку назвав «Під синьою пляшкою». Його дружина Марія-Урсула допомагала йому у всьому. Синочок, що народився після облоги, уже добре бігав, а донечка – геть виросла, вся в маму. Тепер вони мали свою справу, про яку так довго мріяли і яку зможуть залишити своїм дітям.

Спочатку справи не йшли. Віденці іще не були готові масово пити каву – не розуміли цього напою. Кульчицькому доводилося блукати вулицями Відня із кавоваркою в руці та пригощати перехожих. Багато кому сподобалося. До кави Юрій додовав вершки та цукор, від чого напій набирав нового, м’якшого смаку, однак не втрачав аромату. До кави Кульчицький пропонував рогалики у вигляді півмісяця. Віденці, котрі добре ще пам’ятали турецьку облогу, гризли ці «півмісяці» із великою завзятістю. Каву також полюбили. До кав’ярні почало сходитися дедалі більше людей, і не тільки щоби попити кави та підкріпитися рогаликом, але й щоб поговорити. Це місце стало дуже популярним. Кульчицького тут завжди можна було побачити. Він ходив поміж столами, особисто наливав каву своїм постійним відвідувачам, приказуючи при цьому: «Пригощайся, братику, пригощайся, серденько».

Одного дня Юрій Кульчицький сидів у своєму домі і в глибокій задумі дивився у вікно. Сьогодні кав’ярня була повна, як і завжди, там вправно поралася Марія-Урсула зі своїми помічницями. Тільки його туди нині не тягнуло. Якась думка крутилася у пана Юрія в голові, і він її ніяк не міг позбутися.

У світлицю ввійшла Марія.

– Юрцю, сьогодні людей іще більше, ніж учора, – мовила збуджено.

– Так, я бачу.

– Не хочеш вийти до них? Багато хто прагне познайомитися з тобою. Видно, що люди дуже задоволені, кажуть, що тепер будуть приходити до нас постійно, друзям розкажуть…

– Зараз піду.

Вона побачила, що чоловік її сьогодні не в гуморі. Підійшла до нього, обійняла, поцілувала у чоло. Від її тепла йому стало легше, і він наважився сказати те, що так його мучило.

– Маріє, а давай поїдемо до Кульчиць.

Запала мовчанка. Він чекав, що зараз жінка почне перечити, знайде тисячі відмовок. Усе-таки ще був невідповідний час, дорога далека, син малий, кав’ярня.

– А що, поїдемо. Я знаю, як ти давно хотів побачити рідних, та й мені цікаво побувати на землі моїх предків. Кав’ярню тим часом лишимо на Михайловича, дітей до сестри відправимо. Кожен день відкладатиму гроші на поїздку.

– Не треба відкладати. Колись князь Лотаринзький обмовився, що буде в боргу переді мною, тож саме час нагадати про борг. Напишу йому листа, аби дав мені грошей на дорогу.

– До Кульчиць? – не могла повірити Марія.

– Чого ж до Кульчиць? Скажу, що до Італії. На прощу до Богоматері з Лоретто. Ніби дав я зарок, ідучи турецьким табором, прощу відбути, якщо живим від турків вирвуся і гарну вістку до міста принесу…

Кульчиці

Шляхетське село за цей час не змінилося. Він заїхав з боку Верхів і відразу ж вдихнув, затягся рідною землею, своєю милою стороною. Все тут було таке саме, як і лишив, тільки люди по дорозі зустрічалися інші. Усюди панував дух достатку, спокою, шляхетської, господарської поважності. Ні панщина,

1 ... 54 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицар з Кульчиць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицар з Кульчиць"