Читати книгу - "Андрій Лаговський"

Я її злегка вже зараз переглянув — та й аж здивувався, що таку «скоромну» книжку цензура пустила в Росію!.. Оповідання, щоправда, всі дуже смішні, але судіть про тон їх, ну, хоч би з гуморески про алжирських стрільців… гуморески, ще дуже невинної супроти всіх інших. Стрільці пішли були в гори на полювання, заблудилися, страшенно зморилися, горло їм пересохло, а ніде — ані течійки, ані жодної води… Та от, бачать, череда кіз пасеться. Кинулися всі вони до тієї череди, підлягли кожен під козу, заходилися смоктати козяче молоко просто з дійок. Усі насмокталися, заспокоїли спрагу — тільки одному нема щастя: смокче, смокче він свою козу, а молоко не йде! А здивований чередник вирячує на нього очі… Коли це приглянувсь він… і ох-ох!! Mais c’etait un bouc, parbleu!..[48]

І Володимир, впавши на крісло коло постелі, розлігся таким голосним, невгавучим реготом, як мовляють, «із черева», що й сам аж трусився і пляшечка з валер’яновими краплями на сусідньому столику дрижала й дзеленькала. Лаговський не мав ані найменшої охоти засміятися з усього того і лежав під накривалом мовчки. Та Володимир того не запримітив і простяг йому ще й принесену з собою картку паперу, пописану такими рядками, наче який торговий рахунок.

— Це що? — тихо спитав професор, не беручи того папірця.

— А ви візьміть та прочитайте! — з тріумфально-таємничим комізмом вимовив Володимир. — І цей папірчик я взяв тож само в того людця…

Професор простяг руку по папірець і, не підводячи голову з подушки, прочитав не голосом, тільки очима, те, що було там виписано. А там стояло написано от що:

По случаю продаются любимые романсы и ноты.

«Я поняла, что значить жить» для оркестра….за 3 руб.

«Погибла я» для тенора………………….……………….за 2 руб.

«Целуй меня, лобзай меня»……………………………за 30 коп.

То же, без слов………………………………………………за 20 коп.

«Ночи безумныя»……………………………………………за 70 коп.

«Я тот, которому» в обложке…………………………..за 1 руб.

«Люблю я на заре»………………………………………….за 40 коп.

«Под березой» в четыре руки………………………….за 1 руб.

— Ну, що скажете?! — реготався, аж за живіт хапавсь Володимир. Професор, щоб якось попасти в тон, силувався напустити на обличчя ухмилку; але це йому важко було: вся його натура фізично тепер протестувала проти осміху, в потилицю і в виски разом знов шпорнула його відома вже йому розпечена голка; кожна моментальна згадка й кожен натяк про сексуальні відносини ставали тепер для нього фізично болючими й нестерпуче огидними. Та, щоб не показати Володимирові того, що коїться в нього в середині, він таки примусив себе розсміятися, начебто зовсім щиро.

Розсміявся силуваним сміхом, і сміх той його заболів. Тільки ж заразом не міг він знов не постерегти в своїм здоров’ї деяку переміну на лучче. Бо той біль, що був оце зчинився в висках і в потилиці, не тягся вже довго і незабаром ущух. Не лишалося сумніву, що сьогодні Лаговському стало краще супроти того, що було вчора й позавчора. А втім, більше напружувати свої нерви й свою волю зараз і не довелося, бо Володимир перевів дальшу розмову вже на інакші теми, пустяковинні й зовсім невинні. Як виходив Володимир з кімнати слабого, то взяв оповідання Монроя з собою: «почитати сьогодні ввечері на сон грядущий» — пояснив він.

Та ще ж до вечора було далеко. Тим-то ще сьогодні-таки, перед вечором, Володимир знов був заглянув до Лаговського на часинку. Вся сім’я Шмідтів малася зараз піти на свою надвечірню прохідку; Володимир хотів теж піти з усіма, але перед одходом надумавсь навідати слабого Лаговського, щоб тому не така нудьга була, і весело, на мимоході, наплескав йому купу всяких смішків. А Лаговському, безперечно, ставало краще. Як підвівсь Володимир, щоб іти швидше догнати своїх, бо ті вже пішли гуляти, то Лаговський уже не почув у серці того страшенного болю, який хапав його досі перед одходом свого приятеля. І як вийшов Володимир, то самота, в якій опинився професор, тож само не дуже прикро вдарила його тепер.

Якби захотів був професор пригадати собі, чи віддавна він заслаб, то, мабуть, не без декотрого за клопотання був би побачив, що саме тоді, під ту надвечірню годину, минала якраз третя доба, відколи він мусив положитися в постіль. Та він не мав тепер часу роздумувати про цю обставину, бо, як лишився в світлиці сам без Володимира, то на нього миттю найшов спокійний, міцний сон — такий сон, якого він досі не мав, відколи заслаб. Ішла година за годиною. Вже стало темно; Шмідти вернули вже з прохідки — Лаговський мирно спав і того не чув. Вони полягали спати і перед сном не зовсім тихо балакали, а Володимир довго ще шелестів книжкою, читаючи її в ліжку «на сон грядущий», — Лаговський і того не чув, бо спав міцно. Аж пізно вночі його збудило якесь шамотання в Володимировій кімнаті, і він наполовину прокинувся.

Спросоння Лаговському здалося, що в Володимировій кімнаті рипнули двері і хтось вийшов на подвір’я. Потім йому наче приснилося, що коло його вікна внизу хтось із кимсь шепочеться. Потім — шепотіння змовкло, а хтось із кимсь тихенькою ходою одійшов од його вікна стежкою вниз до моря. «Невже це знов Володимир з Амалією?» — пролинула в Лаговського сонна гадка, але зараз він знов міцно заснув; а як прокинувся вранці, то зовсім, геть до остатку, забув про за те, що йому вночі було приснилося.

Найперше враження, яке професор з новою дниною виразно розібрав у собі, була радісна свідомість, що в голові нема прикрої, ніби чадної ваготи, що голова свіжа і не запаморочена. Зрадівши, він хотів устати й одягтися. Чобіт не було видко — мабуть, заверглися попід ліжко. Професор схилився, щоб видобути їх звідти; та як схилився — раптом у голові і в очах йому закрутився світ; він поточивсь і ледве не впав зімлілий. Довелося знов зістатися в ліжку та нетерпляче чекати, чи не зайде хтось його одвідати.

Першими прийшли Костянтин з Аполлоном, та своїм звичаєм посиділи недовго. А Володимира не було та й не було. Професор не міг зрозуміти цього загаяння. Що Володимир уже не спить, а встав, це він знав, бо чув шелест од його одягання, чув і те, як він вийшов і, очевидячки, пішов до школи пити свою ранішню каву; а це в нього ніколи не забирало часу довше як на півгодини. Пильно надслухуючи, чи не йде Володимир, чи не чути його тупотіння, професор міг нащуленими