Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

Можливо, так і є. Але знову-таки: чи не свідчить це про неабияку самовпевненість усієї галузі психоаналізу? Як довго ще психіатри прикидатимуться, що надають допомогу індивідам, групам та організаціям, коли ми вкотре (згадайте справу Сеймура Троттера, за якою всі спостерігали кілька років тому) бачимо перед собою очевидний доказ того, що вони не здатні дійти між собою згоди?

Ми зв’язалися з лікарем Панде, і його коментар (оце дивина!) був таким: «Зверніться до мого адвоката».

Шеллі знайшов сторінку D2 з офіційним зверненням.

ВІДКЛИКАННЯ ПАЦІЄНТІВ, ЯКІ ЗВЕРТАЛИСЯ ПО ДОПОМОГУ ДО ПСИХІАТРА

Інститут психоаналізу «Золоті ворота» закликає всіх пацієнтів-чоловіків, які відвідували психоаналітика Сета Панде починаючи з 1984 року, зателефонувати за номером 415-555-2441 для оцінювання їхнього психологічного стану; за потреби їм буде запропоновано пройти курс відновлювальної психо­терапії. Ми припускаємо, що методи лікування лікаря Панде суттєво відрізняються від загальновизнаних методик і через це могли завдати пацієнтам шкоди. Усі послуги надаватимуться безкоштовно.

За мить Шеллі вже говорив по телефону з секретарем Інституту психоаналізу.

— Авжеж, містере Меррімен, ви маєте право, і, власне, ми заохочуємо вас пройти безкоштовний курс психотерапії з одним із наших спеціалістів. Наші психотерапевти надають послуги на ротаційній основі. Ви перший пацієнт, який до нас звернувся. Чи можу я записати вас на прийом до лікаря Маршала Стрейдера, одного з провідних спеціалістів нашого закладу? Ви можете зустрітися з ним о 21:00 у п’ятницю за адресою Каліфорнія-стрит, 2313.

— А ви можете докладніше розповісти, про що саме йдеться? Я трохи нервуюсь. Не хочу панікувати, очікуючи зустрічі.

— На жаль, я не володію детальною інформацією. Більш детально вас ознайомить із ситуацією лікар Стрейдер, але загалом представники нашого інституту гадають, що деякі інтерпретації лікаря Панде могли зашкодити пацієнтам.

— Отже, якщо в мене спостерігалися певні симптоми (скажімо, залежність), мій стан міг тільки погіршитися?

— Гм… щось на кшталт цього. Утім, ми не стверджуємо, що лікар Панде завдав вам шкоди навмисно. Просто інститут офіційно заявив, що не погоджується з його методами лікування.

— Гаразд, зустріч о дев’ятій вечора п’ятниці мене цілком влаштовує. Але хочу зауважити, що я вельми схильний до панічних атак. Усе це дуже мене засмутило, і я не хочу, аби зрештою мене забрала «швидка»; гадаю, буде значно краще — власне, це навіть може врятувати мені життя, — якщо ви запишете все, про що ми говорили, включно з часом та місцем моєї зустрічі з психотерапевтом. Стривайте, як його звуть? Ну ось — розумієте, про що я? Я вже забув його ім’я. Гадаю, ця інформація потрібна мені просто зараз. Чи не могли б ви надіслати її факсом?

— Радо вам допоможу, містере Меррімен.

Шеллі підійшов до факсу й почав чекати. Нарешті хоч щось іде як слід. Він похапцем нашкрябав записку:

Нормо, прочитай це! Таємницю розкрито! Пам’ятаєш свого психотерапевта, лікаря Панде, і як я до нього потрапив? І як я опирався тій психотерапії? І як на твоє прохання я потрапив до його рук? Це принесло мені, тобі й нам чимало горя. Я намагався чинити правильно. Не дивно, що терапія не допомогла! Тепер ми знаємо, чому так трапилося. І я знову хочу вчинити правильно: мені потрібне повне відновлення. Я збираюся це зробити — і байдуже, скільки зусиль мені знадобиться! Байдуже, скільки часу це триватиме. Будь ласка, підтримай мене!

Твій єдиний і неповторний чоловік

Шеллі надіслав записку Нормі за допомогою факсу разом із копією газетної статті та листом, що його надіслав секретар Інституту психоаналізу. За півгодини факс знову задзижчав, і з нього випав лист від Норми.

Шеллі,

нам треба поговорити. Побачимося о шостій.

Норма

Шеллі узяв чашку з кавою, перегорнув сторінку з оголошеннями й відкрив спортивні новини.

«Зіп-а-ді-ду-да, зіп-а-ді-ей».

  Розділ 9

Маршал відкрив журнал реєстрації пацієнтів. Його наступний пацієнт — Пітер Макондо, мексиканський бізнесмен, який мешкав у Швейцарії, сьогодні мав прийти на восьмий і останній свій сеанс. Містер Макондо приїхав до Сан-Франциско на місяць і звернувся до Маршала з проханням про короткий курс терапії у зв’язку з сімейною кризою. Ще два-три роки тому Маршал працював виключно з пацієнтами, які потребували тривалого лікування, але часи змінилися. Тепер він, як і інші психотерапев­ти в місті, мав вільні години, а тому радо згодився попрацювати з Макондо двічі на тиждень протягом місяця.

З містером Макондо було приємно працювати, і терапія йшла йому на користь. Результати були чудові. Ба більше — за кожний сеанс він платив готівкою. Наприкінці першого сеансу він простягнув Маршалові дві стодоларові банкноти і сказав: «Зазвичай я спрощую життя готівкою. До речі, хочу повідомити, що я не афішую свої доходи в США в податковій декларації і не вимагаю, аби мені компенсували витрати на медичне обслуговування за рахунок податків, які сплачую у Швейцарії». Сказавши це, він рушив до дверей.

Маршал знав, як має вчинити. Розпочинати процес психотерапії зі своєрідної змови, нечесної угоди, хай навіть такої поширеної, як приховання готівкових прибутків, було б великою помилкою. І хоча Маршал вирішив твердо стояти на своєму, він заговорив м’яким і спокійним голосом: Пітер Макондо був досить вразливим чоловіком з аурою невинного аристократизму.

— Містере Макондо, я хочу звернути вашу увагу на дві речі. По-перше, мушу сказати, що я завжди декларую свої прибутки. І це правильно. Тож наприкінці місяця я випишу вам чек. По-друге, ви забагато мені заплатили. Вартість мого сеансу — сто сімдесят п’ять доларів. Заждіть, я подивлюся, чи маю решту, — і він нахилився до шухляди столу.

Містер Макондо, який уже взявся за ручку дверей, обернувся і заперечно підняв одну руку вгору.

— Прошу вас, лікарю Стрейдере, у Цюриху один сеанс коштує двісті доларів. І, коли йдеться про кваліфікацію, тамтешні психотерапевти вам поступаються. І то дуже. Благаю, дозвольте мені оплачувати ваші послуги за таким самим тарифом. Тоді я не почуватимуся незручно й це позитивно вплине на нашу спільну роботу. Побачимося в четвер!

Коли пацієнт пішов, Маршал, який досі тримав руку в кишені, почувався неабияк спантеличено. Більшість пацієнтів вважали, що вартість його послуг надто висока, однак він ще ніколи не зустрічав того, хто казав би, що вона низька. «Ага, — подумав він, — це ж європеєць. До того ж тут не йдеться про наслідки тривалого перенесення, це просто короткий курс терапії».

Маршал не поважав короткотермінову терапію, мало того — ставився до неї з презирством. Сфокусована психотерапія, що послаблює прояви симптомів… модель «задоволений клієнт»… до дідька! Як і більшість психоаналітиків, Маршал вважав, що найважливішою є глибина змін. Глибина — це головне. Психоаналітики були одностайними: що глибшим є пошук проблем, то ефективнішою є психотерапія. «Заглиб­люйтеся, — Маршалу здалося, що він чує голос Боба Маккалума, його супервізора, — пірнайте глибше, аби дістатися найдавніших закутків свідомості, примітивних відчуттів, архаїчних фантазій; повертайтеся до первісних шарів пам’яті — тоді, і тільки тоді ви зможете повністю викорінити невроз і ваше лікування буде ефективним».

Утім, глибока психотерапія зазнавала поразки: орди варварів, яких цікавили виключно власні прибутки, захопили увесь світ. Крокуючи з прапорами регульованого надання медичних послуг, батальйони «нетривалої терапії» вкрили всю землю і вже гепали