Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Г е р о л ь д

(взявся за жезло, що його держить в руках Плутон)

Вже гноми Пана повели

До вогнедишної скали;

Гуде, гогоче в глибині:

То вгору жбухають вогні,

То враз щезають десь на дні,

І отвір мороком зія —

То знов шугає полум'я!

Стоїть, чудуючися, Пан,

А справа й зліва б'є фонтан…

Куди не глянь — дива кругом! —

І Пан нагнувсь над джерелом,

Углиб цікаво загляда;

І раптом — пада борода!

Чиє ж то підборіддя там?

Мерщій закривсь, не видно нам.

Та ось нечувана біда:

Летить назад та борода,

Уся в огні, і вже пала

Вінець круг царського чола,

І тлум тривога обняла…

Усі біжать вогонь гасить,

І всіх вогонь глитає вмить,

І маскарадна вся товпа

В огненнім морі потопа…

Та що за вістка проліта

Від вух до вух, із уст в уста?

О ноче люта, ноче зла,

Яке ти лихо принесла!

Настане день, і всяк узна,

Що склалася біда страшна;

Усюди чується мені:

«То цісар, цісар ув огні».

Бодай не чуть таких новин! —

З усім двором загине він…

Будь проклят, хто його призвів,

Щоб він смолистий хмиз одів

І нас завів в огонь і дим,

У ґвалт і рев, на згубу всім…

О юність, юність! Та коли ж

Ти загнуздаєш буйність смілу?

О владо, владо! Та коли ж

Ти поєднаєш ум і силу?

Уже і ліс кругом зайнявсь,

Вогонь до стелі аж доп'явсь;

Усе жахтить, усе пала,

Усе згорить, усе дотла!

До краю будемо страждать,

Бо нізвідки рятунку ждать.

Цей пишний двір — жахлива річ! —

Візьметься попелом за ніч.

П л у т о н

Налякались — годі, годі,

Зараз стану я в пригоді!

Вдар, як грім, святе жезло,

Щоб землею затрясло!

Вітре, широко дмухни,

Прохолоди нажени!

Риньте хвилями, тумани,

Те кипіння полум'яне

Вогким валом обгорніть!

Ви, летючі хмари-тучі,

На підмогу поспішайте,

Все зрошайте, погашайте

Дику ярість огневиці,

І в зірниці-блискавиці

Блудний пломінь оберніть!

Схочуть духи нам нашкодить —

В поміч магія приходить.

САД ПРИ ПАЛАЦІ

Сонячний ранок.

Ц і с а р,   п р и д в о р н і,   Ф а у с т,   М е ф і с т о ф е л ь, одягнені пристойно і скромно, обидва навколішках.

Ф а у с т

Ти нам простиш феєрію нічну?

Ц і с а р

(дає знак уставати)

Я залюбки ізнов той жарт почну.

Враз опинивсь я в полум'ї буремнім,

Мов той Плутон у царстві попідземнім.

Скелясте тло, мов вугіль уночі,

Ледь жевріло… А з надр, клекочучи,

Вогні, як вихри, жбухали в кипінні,

Зливаючись в полум'янім склепінні.

Навколо нас вогнисто-пишний храм

То виростав, то западався сам.

Крізь просвіток витких колон пломінних

Я бачив тьми людей різноплемінних,

Що тислися до мене всі притьмом

Ударити величності чолом.

І почет мій тих не цурався мандрів;

Здавалось, я — володар саламандрів.

М е ф і с т о ф е л ь

Так, ти ним був! Бо всі стихії тут

Твою величність, царю, визнають.

Ти мав уже вогонь в своїй покорі,

Тож випробуй те саме і на морі;

Впірни в той вир, стань на перлисте дно,

Побачиш ти там диво не одно.

Тебе обстануть, висячися, хвилі,

Самі зелені, вінця зчервонілі,

Тобі палати пишнії зведуть,

Що за тобою хоч куди підуть,

Що й стіни в них живі, прудкі, рухливі,

Розвихрені й химерно-мерехтливі…

І до твоїх чарованих палат

Не пробереться жоден дивогляд:

Ані дракон з лискучою лускою,

Ані акула з пащею глиткою.

Хоч як блищить перед тобою двір —

Такого тлуму твій не бачив зір,

Бо будуть там і приязні сусіди —

Спливуться враз цікаві нереїди,

Молодшенькі — мов рибки полохкі.

Доросліші — розважливі такі;

Де візьметься й Фетіда; мов Пелею,

Дасть руку гостю милому[148], і з нею

Ти на Олімпа зійдеш висоту…

Ц і с а р

Тобі лишаю вищу сферу ту:

Не кваплюся я до такого трону.

М е ф і с т о ф е л ь

Земля ж тобі належить по закону.

Ц і с а р

Яке добро, що ти до нас прийшов

Із «Тисячі й одної ночі» мов!

Вигадько ти, як та Шехерезада,

Я ласками тебе обсиплю радо,

Аби мене ти завше розважав,

Коли стомлюсь я від щоденних справ.

П і д ч а ш и й

(хутко увіходить)

Володарю, я не гадав, що вдасться

Мені таке тобі звістити щастя,

Як те, що нині як ясу

Сюди я радісно несу:

Рахунки ми вже всі сплатили,

З лихварських лап ми вийшли цілі

Самому пеклові на зло;

Мов небо враз до нас зійшло.

В о є н а ч а л ь н и к

(увіходить за ним, підхоплює)

І військо ми задовольнили.

Ізнов служити вговорили;

Мов ожили всі вояки,

Радіють шинкарі й дівки.

Ц і с а р