Читати книгу - "Друга одіссея"

Ми використаємо силу тяжіння Юпітера, щоб розігнатися назад до Землі, достоту як скористалися з атмосфери планети-гіганта, воліючи позбутися надмірної швидкості, коли ми прибули сюди; це один із тих рідкісних випадків, коли Матінка Природа — зазвичай така скупа — дозволила нам послугуватися своїми дарами двічі.

За допомогою потрійного імпульсу — пального «Діскавері», власного пального й сили тяжіння Юпітера — «Леонов» прямуватиме до Сонця по гіперболі, що принесе нас до Землі за п’ять місяців. На два місяці раніше, ніж планувалося.

Без сумніву, у вас виникне питання: «Що станеться зі старим добрим “Діскавері”?» Зрозуміло, ми не можемо забрати його додому під автоматичним контролем, як спершу планувалося: без пального він залишатиметься геть безпорадним.

— Утім, «Діскавері» буде в цілковитій безпеці. Він і далі обертатиметься навколо Юпітера по сильно видовженому еліпсу, немов полонена комета. І, можливо, одного дня майбутня експедиція, прихопивши запас пального, зустрінеться з кораблем і забере його на Землю. Однак, напевно, такого не трапиться ще багато років.

А зараз мусимо готуватися до відбуття. Досі залишилося безліч справ, і ми не відпочинемо, доки останнє запалювання не виведе нас на шлях додому.

Ми не шкодуємо, що йдемо звідси, хоча й не досягли усього, чого бажали. Таємниця — чи, можливо, загроза — зникнення Старшого брата й досі переслідує нас, але ми нічого не можемо вдіяти.

Ми виконали свою роботу якнайкраще — і ми повертаємося додому. Це був Гейвуд Флойд, кінець зв’язку.

Почулися іронічні оплески від його нечисленної аудиторії, яка зросте в мільйони разів, коли повідомлення досягне Землі.

— Я звертався не до вас, — дещо знічено відповів Флойд. — Я не хотів, щоб ви це чули.

— Ти виконував свою звичну роботу, Гейвуде, — втішила його Таня. — І я певна, ми всі погоджуємося з геть усім, що ти сказав людям на Землі.

— Не зовсім, — долинув голос, настільки тихий, що астронавтам довелося дослухатися, щоб розібрати слова. — Є ще одна проблема.

У спостережній каюті раптом запала тиша. Уперше за тижні перебування на «Леонові» Флойд зміг розчути слабку пульсацію від основного каналу подачі повітря і переривчасте гудіння, яке могло б походити від оси, що потрапила за панель на стіні. «Леонов», як і всі космічні кораблі, був повен незрозумілих звуків, які рідко помічаєш доти, доки вони припиняться. А якщо вже так сталося, то зазвичай найкраще, що можна зробити, — це почати розслідування без подальшої метушні.

— Я не розумію, які можуть бути проблеми, Чандро? — зловісно спокійним голосом промовила Таня. — Що там у вас?

— Останні кілька тижнів я витратив, готуючи Еала до тисячоденного польоту назад до Землі. Тепер усі ті програми треба стерти.

— Шкода, — відповіла Таня, — але все обернулося так, що то буде найкращий варіант.

— Я маю на увазі інше, — заперечив Чандра. Усі здивувалися: раніше вчений не перебивав нікого, принаймні Таню так точно.

— Ми знаємо, наскільки Еал чутливий до поставлених перед місією завдань, — вів далі Чандра у тиші, що панувала навколо. — Тепер ви просите мене дати йому програму, що може призвести до його знищення. Це правда, за сьогоднішнім планом ми виведемо «Діскавері» на постійну орбіту, але якщо те попередження має якійсь підстави, що зрештою станеться з кораблем? Ми не знаємо, звісно, але в будь-якому разі це нас лякає. Ви подумали про реакцію Еала на таку ситуацію?

— Ви серйозно припускаєте, — запитала Таня, ретельно добираючи слова, — що Еал може відмовитися виконувати накази так само, як і на попередній місії?

— Минулого разу сталося зовсім не це. Еал просто намагався інтерпретувати вказівки, що суперечили одна одній.

— Наразі таких конфліктів не буде. Ситуація криштально ясна.

— Для нас, можливо. Але одне з пріоритетних завдань Еала — охороняти «Діскавері» від небезпеки. Ми намагатимемося змінити його пріоритети. Для такої складної системи як Еал, не можна передбачити всі наслідки.

— У чому проблема? — втрутився Саша. — Ми просто не скажемо йому, що є якась небезпека. Тоді в нього не буде застережень для виконання програми.

— Панькатися із психованим комп’ютером! — пробуркотів Керноу. — Я немов у науково-популярній відеодрамі на Grade-B.

Доктор Чандра з-під лоба похмуро зиркнув на Вальтера.

— Чандро, — раптом запитала Таня, — ви обговорювали це з Еалом?

— Ні.

У його голосі вчулося ледь помітне вагання. Флойд замислився над цим. Воно могло бути й суто невинним, Чандра просто пригадував. Або він брехав, це малоймовірно, хоча на мить здалося, що саме так і є.

— Тоді ми зробимо те, що запропонував Саша. Просто завантажимо в нього програму, і залишимо все так, як є.

— А коли він спитає мене про зміни наших планів?

— Він може таке вчинити без вашого заохочення?

— Звісно. Будь ласка, пам’ятайте, його розроблено з метою виявляти цікавість до всього навколо. Якби команда дослідників загинула, він мав би продовжувати місію самотужки.

Кілька секунд Таня міркувала над цим, відтак спитала:

— Мені здається, усе просто. Він повірить вам, правда ж?

— Звичайно.

— То ви маєте йому сказати, що «Діскавері» нічого не загрожує і невдовзі прибуде інша місія, яка поверне корабель на Землю.

— Але це брехня.

— Ми не знаємо, брехня це чи ні, — відповіла Таня, у її голосі з’явилися нетерплячі нотки.

— Ми підозрюємо серйозну небезпеку, інакше навіщо нам вирушати раніше, ніж визначено планом.

— І що ви пропонуєте? — запитала Таня вже з явним роздратуванням.

— Ми мусимо сказати йому правду — усе, що знаємо. Не треба більше брехні й напівправди, яка є так само кепською. А потім Еал сам вирішить.

— Чорт, Чандро, він же лише машина.

Чандра подивився на Макса таким рішучим поглядом, що молодик швидко опустив очі.

— Як і ми, містере Брайловський. Це лише питання матеріалу. Чи ми складаємося з вуглецю, чи з кремнію — особливої відмінності немає; до всіх нас варто ставитися з відповідною пошаною.

«Як дивно, — подумав Флойд, Чандра — майже найменша людина в кімнаті, а тепер здається найбільшою». Проте суперечка затягнулася. Щомиті Таня могла почати віддавати прямі накази, і ситуація стала б справді неприємною.

— Таню, Василію, можу я перемовитися з вами обома наодинці? Думаю, є спосіб розв’язати проблему.

Втручання Флойда сприйняли з явним полегшенням, а за дві хвилини він заспокоїв Орлових у їхньому помешканні. (Або «шістнадцятці», як одного разу Керноу охрестив капітанську каюту через її розмір. Про цей каламбур він незабаром пошкодував, бо його доводилося пояснювати всім, окрім Саші.)

— Дякую, Вуді, — сказала Таня, простягаючи йому пляшку його улюбленого азербайджанського шемаха. — Я сподівалася, що