Читати книгу - "Звук Думки: Медитації на уявних звуках, Mr AnNiBa"

     І ось, спочатку ледь чутно, але з кожним новим птахом звук наростає — клювання дзьобами, іноді навіть шелест крил, коли вони змагаються за їжу. Перші звуки створюють легкий фон, що виглядає, як невелика гармата звуків, і все це поступово стає гучнішим.

     Але ось до місця настигають більші птахи, пізніше їх стає ще більше, і відчувається, як поступово, з кожною новою атакою на шматок, гучність збільшується. Птахи починають битися між собою, їхні дзьоби стукають один об одного, навіть трапляються удари крилами. Спочатку це лише кілька шурхотів, але згодом звуки починають нагадувати низький, пронизливий ґвалт, що охоплює всю галявину.

     Ви ж всі брати по небесній стихії!

     Ті птахи, що не можуть дістати їжу, намагаються відштовхнути тих, хто вже клює. В результаті починаються невеликі бійки. Спершу здається, що вони дрібні і незначні, але потім ситуація загострюється. І кожен новий звук — це сплеск, який тільки посилює інтенсивність загальної ситуації.

     Гучність звуків починає наростати, і вже не можливо залишатися байдужим до того, що відбувається навколо. З кожним новим птахом, який підлітає, а потім починає боротися за їжу, зростає шум. Здалося б, кожен із них хоче вирвати цей шматок хліба для себе, і неважливо, що його вистачить для всіх — їхня агресія тільки збільшується.

     Згори чути частіше й частіше тиск сильного вітру, але птахи продовжують свій «танок». Синиці вже починають активно атакувати всіх навколо, які наважилися підлетіти занадто близько. Вони клюють один одного, відчайдушно намагаючись забрати шматок хліба. Їхній голос починає змінюватися: від ніжного щебетання до гучного цвірінькання і криків, що заповнюють увесь простір. З кожним новим птахом звуки стають дедалі більш гострими, немов хтось цілою армією намагається вискочити зі своєї шкіри, аби дістати бажане.

     Щебет птахів – це про щось інше, не про цей жах, що розриває на шматки мій слух.

     Ще більше птахів збирається, їх стає настільки багато, що вони практично заповнюють увесь простір. З’являються чайки, чую їхні різкі, пронизливі крики, що ніби відлунюють у повітрі. Їхня поведінка не менш агресивна: вони не дозволяють іншим наблизитися до здобичі, б’ються між собою, обрушуючи удари дзьобами, кожен із них шукає можливість відібрати хліб у іншого.

     Тут же з’являються більші птахи — журавлі, які вдаряють своїми великими дзьобами у кожного, хто наближається до шматка. Вони не дають можливості навіть пташенятам наблизитися, жорстоко відштовхуючи їх у бік. Та й самі вони безжально намагаються забрати найбільший шматок для себе. Їхні крики перетворюються на низький ричання, яке пробивається крізь увесь шум.

     Вагові категорії тут не діюсь. Сильний слабкого не захистить.

     Тепер звуки настільки гучні, що вони починають потрапляти в глибину мого серця. Кожен крик, кожен гучний дзвін дзьоба, кожен удар крила — усе це створює нову хвилю емоцій. Раніше спокійний, майже ідеальний світ навколо мене раптом перетворюється на хаос, що поглинає усе. Здається, що вже нічого не можна зробити, і цей процес стає нескінченним. З кожним новим птахом і з кожним новим звуком хаос тільки зростає.

     Вже неможливо дихати. Звуки птахів здаються настільки гучними, що моє серце починає битися в унісон із ними. Вони настільки близько, що здається, що кожен із них клює мої вуха, заповнюючи мою свідомість цілою гірлею криків. Я чую, як пір’я рвуться в повітрі, чути його шелест і навіть те, як частини його зриваються, падаючи на землю.

     Мої плечі важчають, я відчуваю, як стискається груди від жаху, від болю, від неймовірного відчуття, що відбувається щось незворотне. Їхні крики наростають, підсилюючи моє хвилювання, і я відчуваю, як цей хаос і страх починають заповнювати мене. Звук настільки пронизливий, що я не можу позбутися цього, і з кожною секундою він стає все більше нестерпним.

     Гнітюча атмосфера буквально знищує мене зсередини.

     Цей крик стає серйозним викликом моїм фізичним можливостям. Він буквально долає мене, змушує мої нерви напружуватися до межі. Я відчуваю, як моє тіло починає втрачати здатність до заспокоєння — звук уже не залишає мені жодного шансу знайти рівновагу. Чую, як б’ються між собою навіть найменші птахи, ті, що вже з’їли свою частку хліба, але все одно намагаються забрати решту. Їхні дзьоби ріжуть повітря, їхні крики стають знову гучнішими і ритмічними, немов удари молотка.

     Всі ці звуки тепер зливаються у єдину, нестерпну масу, що долає всі бар’єри розуміння. Вони кричать, борються і рвуть усе на своєму шляху, не маючи жодного шансу спинитися. Кожен птах, здається, намагається зазнати більшого, і кожен його крик заповнює мою голову, розриваючи внутрішній спокій.

     Звуки, які я чую, вже не просто дратують, вони пронизують кожну клітинку мого тіла. Немає місця, де я міг би втекти від цього гулу. Кожен новий момент збагачується новим сплеском — пір’я розлітаються, один птах скидає іншого, і звук стає настільки інтенсивним, що він проникає крізь мої думки. Я відчуваю, як це все неможливо вгамувати.

     Це не скінчиться, поки не скінчиться той клятий шматок хлібу.

     Звук наростає з кожною миттю. Він вже не просто дратує, він починає бити по нервам, розриваючи спокій на шматки. Птахи воюють за шматок хліба, і їхній агресивний гуркіт змінюється, переходячи в усе більшу хронічну напругу. Їхні дзьоби звучать в небі, немов удари молота по залізу. Кожен птах тепер не просто шукає їжу, а відчайдушно намагається забрати останнє, що ще можна вирвати з цього хаосу.