Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Блукаючий ліс! Ми наближаємось до твого села? - Запитала вона.

- Це справді Блукаючий ліс, Єва, але придивись уважніше. – Ровендер запалив маленький ліхтарик і поставив його біля підніжжя валуна.

Спочатку Єва бачила тільки рух, легкий і постійний рух, наче мох на валуні трохи вібрував. Вона нахилилася ближче і тоді зрозуміла, що справа не у вібраціях.

– Він… він росте, – видихнула дівчинка. Коріння обволікало поверхню каменю, наче маленькі пульсуючі вени. Вусики проростали на всіх напрямках і перепліталися між собою, покриваючи все навколо насиченим оливковим візерунком. – Він росте просто на наших очах!

- Так, Єва, - кивнув Ровендер. - Я знаю, де ми, і раніше звідси до краю Блукаючого лісу був день шляху. Але ліс виріс. Розширився. Скоро вся Орбона буде зеленою.

Єва дивилася, як зелень поглинає величезний моноліт.

- Земні рослини так не ростуть, - здивовано промовила вона. – У нас у теплиці тижня йшли на те, щоб насіння проклюнулося, – і це з добривами.

Ровендер, витягнувши шию, спостерігав, як на скельній поверхні вистрибують пучки паростків із чубчиками.

– Цьому започаткував генератор вітавіруса, про який говорив Хакслі. Ось що відроджує життя там, де воно зникло, а потім поширює його. Великий дар.

Єва задумалася про це, розсіяно спостерігаючи за декількома дивними на вигляд комахами, що пурхають навколо ліхтаря. Комахи задзижчали і кинулися всередину світильника, ніби у них було змагання – хто ближче підлетить до джерела світла.

- Якщо цей генератор не в Соласі, - у глибокій задумі промовила вона, - тоді він має бути десь тут, у лісі.

Ровендер кивнув:

- А якщо він у лісі, війська Кадма ніколи його не знайдуть.

Дощ припинився, друзі поверталися до табору.

- Але якщо ліс і так розширюється, то навіщо генератор Кадму? Зелень поступово дістанеться і Нової Атики. І його земля знову стане родючою, – сказала Єва.

– Родюча чи ні, але земля ця – не його, – поправив її Ровендер.

– Нова Аттика? Земля, на якій побудовано місто, хіба не його? - Запитала Єва. У пам'яті у неї виникло бачення з «Машини прорікань»: люди захоплюють те, що колись було Соласом.

– Земля нічия. Вона нікому не належить. Це ми належимо до землі. Орбоні. Планета повинна так само вільно дихати і рости, як ми дихаємо і ростемо.

— Якби Кадм знав, що ліс розширюється, — зітхнула Єва.

«Зупинив би він вторгнення?»

– Якби, Єва Дев'ять, але я сумніваюся, що… – Ровендер раптом зупинився, принюхався та пригасив ліхтар. – Я знаю цей запах, – прошепотів він.

- Що?- не зрозуміла Єва.

– Так, я певен. Ідемо! – Ровендер схопив Єву за руку і потяг її до табору.

Розділ 28. Привид.

З наближенням до стоянки Єва розчула рев і якесь човгання. З тіні виступила двонога птахоподібна тварина з невиразним поки сідоком на спині. Шкіряні віжки звисали з двох рогів, що ростуть на лобі у «коня».

- Це і є мант-бігун? - Прошепотіла Єва.

Ровендер жестом велів їй мовчати.

– Хто там? - Єва Вісім стояла біля багаття, розмахуючи плавниковим променем на кшталт меча. За нею, закутаний у ковдри, лежав Надео.

Вершник вступив у табір – молодий сируліанець у сідлі на мант-бігуні.

- Ідемо.

– Невже мої очі змінили мені? Дивись, брате, що в нас тут, – сказав вершник, махнувши рукою у бік Ровендера.

Через великий стоячий камінь з'явився ще один молодий вершник.

- Духи мертвих вийшли сьогодні вночі прогулятися, - сказав другий.

- Справді, бо я бачу п'яний дух Ровендера Кітта, - додав перший.

- Галелль, давно не бачилися, - звернувся Ровендер до першого. - Востаннє, коли ми зустрічалися, ти ледве вийшов із стадії німфи.

- Ти це чув? - сказав Галелль супутнику.

– Рови не… - обурилася була Єва, але Ровендер обсмикнув її. Вісім нерухомо спостерігала всю сцену від багаття.

- Привид я чи ні, - сказав Ровендер, - тільки ваш дух знає напевно. Однак ця примара разом з іншими тут присутніми пройшла довгий шлях, щоб повернути одного з наших побратимів у Фаунас.

Ровендер відкинув ковдри і показав їм Надео. Сируліанець виглядав ще блідішим, ніж раніше, і його сіра шкіра різко контрастувала з чорними проводами під нею.

– Що за… - Галелль зістрибнув зі своєї тварини і кинувся до ледве живого побратима. Він узяв Надію за руку. – Що з тобою сталося? Хто це зробив?

Тремтячою рукою Надео вказав на Єву Дев'ять:

– Їхній вигляд, але не…

Галелль не дав йому закінчити. Він різко розвернувся і витяг звукову зброю з кобури. Другий вершник стрибнув на землю з болою в руках. Мант-бігуни заревіли й затупотіли ногами, розбризкуючи калюжі під копитами.

Ровендер стрибнув між дулом та Євою; його розкинуті в сторони руки перегороджували шлях до обох сестер.

- Це не те, що ти думаєш, брате, - сказав спокійно Ровендер. - Вони допомагають Надео.

- Не бажаю більше вислуховувати марення старої привиди! - Галелль цілився прямо в Ровендера. – Ми забираємо Надео та цих землерийок у наше село, і там вони заплатять за свою жорстокість. Їхня доля відтепер у руках Антикви.

Єва схопила імпровізований рожен з підгорілим вертиплавцем на ньому. Вона відкинула м'ясо убік і направила вістря кістки на Галелля.

- Тільки посмій! - Галелль увімкнув зарядку і присунувся ще ближче. - Бачиш, привид? Вони всі вороги. І переб'ють нас за першої ж нагоди.

Другий вершник ритмічно крутив болу над головою.

– Досить! – сказав Ровендер. - Єва, йди з ними. Я не хочу нового кровопролиття.

- Давай, Дев'ять, зробимо, як він каже. - Єва Вісім поклала руку на плече молодшої сестри, але та різко сіпнулася і скинула дружню долоню.

- І не подумаю, Рові. Ми можемо…

– Просто. Зроби. Так. – Ровендер обернувся обличчям до обох дівчат. – Я не хочу, щоб хтось із вас постраждав. Спробуймо вирішити проблему словами, а не зброєю. Зрозуміло?