Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Праворуч від Арія Картера сидів ще один старий у яскраво-червоній мантії, розписаній золотими візерунками. Нічого особливого, хіба що доглянуте і пишне сиве волосся привертало увагу. Наступним за ним йшов чоловік років тридцяти, рум'яний та повний. У вельветовому сюртуку з довгими рукавами і дивакуватими манжетами він виглядав смішно. Джеймс зустрівся з ним поглядом і змінив свою думку. Ні, він не ризикнув би стати на шляху людини з таким порожнім і жорстким поглядом.

Ліворуч від Голови сиділо ще двоє. Один був засмаглим чоловіком за сорок у ношеній мантії темно-зеленого кольору, з довгим волоссям до плечей і широкою білозубою посмішкою. Він серед присутніх був єдиний схожий на реальну людину, відмітив Джеймс про себе. Трохи позаду стояв ще зовсім молодий хлопець із коротким вугільно-чорним волоссям, очі приховані за темними окулярами. Він здавався дуже високим.

Ще двоє сиділи навпроти Голови. Ця парочка найбільше зацікавила Джеймс. Один із чоловіків більше скидався на скелет. Не людина, а мумія. У чорних очах його все ж таки теплилося життя. Її подібність. Другий сидів поряд із скелетом. Нога закинута на ногу. Уважні сірі очі на блідому обличчі, темні кучері, ідеальний сірий костюм-трійка.

- Мартін, - прошепотів Джеймс, ледве дихаючи. Чоловік у дорогому костюмі обернувся до нього, ніби Джеймс покликав його. Без сумніву, його впізнали.

Навколо столу стовпилося чимало інших осіб, і всі їх погляди були прикуті до тих, хто щойно ввійшов. Арій Картер підвівся зі свого місця і вийшов до прибулих. Усі, окрім Джеймса, схилили голови у поклоні. Той досі намагався звикнути до освітлення. Яскраве світло відбивалося від підлоги, засліплюючи хлопця.

Старий першим підійшов до Джеймса і потис йому руку. Ніщо в ньому не видавало якоїсь надзвичайної величі, розчаровано розмірковував Джеймс, відповідаючи на потиск рук. Залисини та борода виглядали цілком буденно. Без дивакуватого вбрання та дивного сяйва в темряві, він скидався б на сантехніка. Навіть той, інший старий з пишним сивим волоссям, здавався більш цікавим.

- Радий познайомитися з тобою, Джеймсе Брістоул. Мене звати Арій Картер.

- Дуже приємно, містере Картер.

- Клич мене просто Арієм.

- Мені дуже шкода, містере Картер... Арію. Ваша дочка...

Голова кивнув і зробив крок назад.

- Ми не допустимо повторення цих жахливих трагедій, що трапилися з нашими близькими, - безапеляційно заявив маг.

Голова зробив кілька рухів пальцями - надто швидко, щоб Джеймс встиг роздивитися, але в хлопця вже відібрали милиці, посадили в крісло і піднесли в цьому імпровізованому паланкіні ближче до столу.

- Ви мали рацію, - доповів Френк за знаком цього чоловіка, Мартіна.. - Ми влаштували засідку в будинку Брістоула і до пастки потрапив Дарко. Ми схопили його.

- Френсісе, приведи бранця, Антуане, допоможи йому, - звелів Мартін. Джеймс здригнувся. Голос людини у строгому костюмі був таким самим, як уві сні. Джеймс глянув на Френка: той кивнув і вийшов. Поруч із ним крокував високий темноволосий чоловік, Антуан. Неймовірно, Френк когось слухається.

Елінор підійшла до столу і стала за спиною Джеймса.

- Цієї ночі нам усім пощастило бути тут. Рада П'ятьох рада вітати тебе, Джеймсе Брістоул, у своїх стінах живого і майже неушкодженого. Скажи мені, чому твоя нога в такому незручному вигляді?  - поцікавився Арій Картер.

- Це довга історія, містере Арію. Просто невдала прогулянка, нещасний випадок. Мені вже набагато краще, дякую.

- Я дуже радий, що ти одужуєш, Джеймсе. Нам не хотілося б, щоб наші зусилля стали марними.

Джеймс кивнув, не зрозумівши про що йдеться. Якщо раптом виявиться, що це все сон, він зможе заприсягтися, що це був найабсурдніший і найдетальніший сон, який він коли-небудь бачив.

Голова Ради відкрив тонку папку, що лежала перед ним. Джеймс не побачив звідки вона взялася на абсолютно порожньому до того столі, втім йому було надто цікаво що всередині, аби хвилюватися через щось інше. Всередині лежало лише кілька сторінок і в Арія Картера не зайняло багато часу щоб подивитися їх.

- Отже, що ми маємо. Дванадцятого січня цього року ти, Джеймс Брістоул, був вперше атакований особою, в якій ми сьогодні впізнали Даніеля Дарко, відомого мисливця за головами. Було вжито заходів, - Голова звірився з текстом, - і інцидент здавався вичерпаним. Але вже вісімнадцятого січня було здійснено чергову спробу нападу. Виходить, ти помиляєшся, Джеймсе, це не був нещасний випадок.

Арій Картер вказав на гипс хлопця, поки той судомно намагався згадати, що це були за дні, чому він не пам'ятає жодних нападів, але в голові панувала повна плутанина. Голова продовжував.

- І, нарешті, сьогодні вночі, кілька годин тому, Даніель Дарко, мисливець, зробив чергову спробу. - Арій Картер закрив папку, стукнув по ній вказівним пальцем, і вона зникла. Джеймс намагався не дивуватися всьому, що відбувалося, він все ж таки спав, але його брови так і погрожували заповзти за лінію волосся.

- І маю лише одне питання. Навіщо мисливцеві за головами знадобився смертний юнак, та ще й так, що Дарко вже тричі ризикував своєю власною головою? - Голова обвів поглядом усіх, хто сидів за столом. - Мартіне, ти ведеш справу з першого нападу. Твої міркування?