read-books.club » Інше » Час настав, Костянтин Матвієнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

207
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Час настав" автора Костянтин Матвієнко. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 52 53 54 ... 76
Перейти на сторінку:
подзвонити у двері першої-ліпшої кварти­ри, коли на сходовому майданчику внизу почулося клацання замка. Не тямлячись від радості, чекісти кинулися вниз. Чоловік, що вже зачинив двері свого помешкання і зробив крок на сходи, побачивши, що до нього стрімко наближаються двоє людей у чорних куртках, з криком «Рятуйте! Вбивають!» дременув донизу. Цекісти і не збагнули, як слідом за ним опи­нились на вулиці. Там миттєво кинулися врозтіч, як їх учили діяти в подібних ситуаціях.

Чоловік, якого вони мимоволі переслідували, добіг­ши до своєї машини, тремтячими руками намагався дістати з кишені брелок дистанційного замка свого джипа. Нарешті той випав на засніжений тротуар.

***

— Ну где же вы пропали? — занепокоєно спитав Глєб Арнаутський, варто було стомленим нічними пригодами чекістам переступити поріг квартири на Михайлівській. — Я всю ночь вынужден был проси­деть здесь. Даже позвонить не рискнул: вдруг вас местные менты загребли. Рассказывайте, где вас черти носили!

— А че рассказывать? Черти, скорее всего, нас и но­сили, точнее водили, — огризнувся Тараторкін.

Він розповів Арнаутському про їхні нічні поневірян­ня у під’їзді, де живе Аскольд.

— Ну, черти не черти, а факт системного противо­стояния нашей миссии налицо. Нам до сих пор неясно, чьих это рук дело — местных спецслужб или каких-то частных организаций, — міркував Арнаутський. — Но мы не можем отступить от наших целей. Особенно сей­час, когда появился реальный шанс получить работаю­щий механизм управляемого изменения истории.

— Скажите, господин Арнаутский, — звернувся до політтехнолога Тараторкін, — а эта ваша коррек­ция истории безопасна для нас? Ведь малейшее на­рушение событийного ряда в прошлом может при­вести к лавине неконтролируемых изменений в на­стоящем. Так, чего доброго, можно создать условия, при которых, например, мы с вами вообще на свет не появимся.

— Понимаю, о чем вы, но, во-первых, само по себе проникновение в прошлое еще не ведет к его измене­нию; во-вторых, невозможно отменить, например, чье-либо рождение, коль скоро оно уже состоялось, как и смерть, к сожалению. Далее: сегодня существу­ет техническая возможность просчитать на мощных компьютерах триллионы взаимодействий между различными субъектами таким образом, чтобы все живущие на планете индивиды благополучно появи­лись на свет. Ну, или те, кто может быть наиболее по­лезен для решения наших задач, — доброзичливо по­яснив Арнаутський.

— Вам не кажется, что если мы получим реальную возможность менять историю, то идея возрождения империи превратится в совершенно маргинальную, малозначимую цель — ведь тогда появятся совершен­но новые головокружительные возможности?! — по­ставив провокативне запитання професійний цекіст.

— Не скажите, батенька. Такое мощное оружие, как управление историей, может использоваться исклю­чительно сильным государством, а самая мощная фор­ма государства — это именно империя, так-то-с.

— Но они же, империи, всегда в конечном итоге разваливаются, — долучився до розмови Тімафєй Брєзґінцев, скориставшись несподівано добрим гумо­ром Арнаутського.

— Все организмы переживают периоды рождения, расцвета и смерти, но, получив такое оружие, мы всегда сможем обрести и лекарство от старения и смерти сверх­державы. И, кстати говоря, не все империи погибали. Вот, например, Китай. Этому государству пять тысяч лет: менялись династии и экономические уклады, а Подне­бесная оставалась культурно связанным, единым во вре­мени государством, всегда лишь расширяя свои пределы.

— Китай — скорее исключение, нежели пример, ил­люстрирующий вашу правоту, — засумнівався Тара­торкін.

— Вот моя задача и состоит в том, чтобы через пять тысяч лет наша будущая империя тоже приводилась в качестве такого исключения, — з пафосом заявив Ар­наутський.

— Ладно, господа, давайте к делу, — врешті повер­нувся до справ Тараторкін. — Итак, Тимофей, каковы твои соображения по поводу дополнительных сил и средств, необходимых нам для устранения непредви­денных осложнений?

— Их, осложнения, прежде всего необходимо все­сторонне исследовать. Нам нужны: технические средства слежения, разумеется вместе со специалис­тами, их обслуживающими; оперативники-топтуны, еще один портативный сканер; пара аналитиков-ме­тодологов, способных правильно оценить наши проблемы и предложить свои пути решения. Еще не­обходимы агентурные контакты в различных сооб­ществах в Киеве: чиновники-депутаты, менты, воен­ные, криминал, неформалы. И эти, как их?.. Эзоте­рики, в общем.

— Я еще попрошу прислать бандеролью губозака-точную машинку. — Тараторкін удав, що обурюється масштабом запитів колеги. — Впрочем, кто сказал, что великие дела вершатся малыми силами? Зашифруй заявку на имя Гаврилова за моей подписью.

— Кстати, он уже генеральское звание отхватил за обнаружение перфорационных аномалий, пока мы тут с вами обеспечиваем конечный успех операции, — знову нагадав про себе Арнаутський. — Так всегда бывает: кто-то реально рискует, как Саша Денисов, а кто-то большие звезды на погоны цепляет. Непреложный закон власти: наказание невиновных и награждение непричастных, извините за назидательность, — ска­зав Арнаутський, поправляючи вузенькі окуляри.

— Давайте прекратим эти пустые разговоры, госпо­дин политтехнолог. — Тараторкін вирішив перервати балакуна, щоб той не базікав зайвого про начальс­тво. — У вас, кажется, сегодня еще с Мишей Полян­ским встреча намечена.

— Да-да, мне пора. До свидания, — зрозумівши про­зорий натяк, попрощався політтехнолог.

Михайло Полянський чекав на колегу на другому поверсі затишної кав’ярні «Кафа». Арнаутський док­ладно, нічого не приховавши, переповів йому події останніх днів, особливо зупинившись на обставинах зникнення Алєксандра.

— М-да, Глєбушка, я так понімаю, шо о сущєствова­ніі порталов в прошлоє свідєтєльствуют только дан­ниє замєров, сдєланниє вашимі пріборамі, і ніка­кіх болєє вєщєствєнних доказатєльств іх рєальності нєт? — виявив здоровий скепсис політолог.

— Знаешь, Миша, о существовании даже других звездных систем мы знаем благодаря радиотелеско­пам, а наличие в природе вирусов подтверждаем, в час­тности с помощью электронных микроскопов. Почему же ты отрицаешь возможность изучения иных измере­ний с помощью приборов? Ты же бывший физик!

— Вот імєнно потому, шо в прошлой жізні я бил учьоним, мнє понятни прінципи дєйствія тєлєскопа і мікроскопа. А на какіх законах пріроди базіруєтся работа вашєго прібора, прєдставіть нє могу. Боюсь, что вашєго парня похітілі отнюдь нє в прошлом, а в настоящєм. Нужно сєрйьозно взяться за етіх молодих сємінарістов і за свящєнніка, а нє строіть фантастічєскіє гіпотєзи. Смотрі, как би тєбя на смєх нє поднялі, — виклав Полянський тверезий погляд на обста­вини зникнення цекіста. — А шо касається блужданія твоіх рєбят в под’єздє на Костьольной, то расспросі-ка ти іх как слєдуєт, что оні пєрєд етім курілі. Хотя, ко­нєшно, что-то слішком много собитій концєнтріруєт­ся вокруг етого високомєрного юноши — Чєтвєртінского. Я ім ужє занялся по твоєй просьбє. Тєбє нєбєзінтєрєсно будєт узнать, что парнєм вєсьма заінтєрєсовался нєкто Бєнціон Пінській — бліжнєвосточний мєцєнат і учєний, коллєкціонєр дрєвностєй іудаікі. Он тожє посєтіл прорєктора-завхоза Балабуху і про­сіл оказать давлєніє на мать студєнта, чтоби

1 ... 52 53 54 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час настав, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час настав, Костянтин Матвієнко"