Читати книгу - "Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген"

Голубий Птах скоса поглядав на брата. Він теж дивився на нього, як на незнайому, ніколи не бачену людину — людину, зовсім не схожу на ту, що інколи поставала в його спогадах.

Повільно зав'язувалась розмова, досить важка для Голубого Птаха, який уже трохи забув англійську мову. Однак він все ж таки зрозумів, що батьки вже спочивають на кладовищі. Батько загинув під час порубки лісу, а матір горе звело в могилу. Обидві сестри ведуть домашнє господарство, а Петер уже старанно допомагає по хазяйству. Вони живуть знов у своєму будинку. Вже три роки минуло, як вони туди переїхали, бо з часу окупації англійцями форту Пітт індійці більше не з'являються.

Брати пішли до тітки Рахель. По дорозі Андрес не скупився на слова, розповідаючи про новий Бедфорд. Він, мабуть, хотів згладити замішання, яке відчували обидва відчужені брати.

— Місто вдвічі виросло за останні роки, — сказав він, і справді біля дому тітки Рахель виднівся новий дах, а напроти навіть будова з кам'яним фундаментом. Для прикордонного селища це вже щось незвичайне. Над дверима будинку була зроблена з заліза емблема: кінь, що ніби рвався у повітря.

— Це заїзд Дункера; тут завжди зупиняються і міняють коней екіпажі, що їдуть до форту Пітт.

Але між Дункером і тіткою Рахель усе ще простягалася стара, брудна, невимощена, з глибокими коліями вулиця, яка щоразу після дощу перетворювалася в озеро; все ще висіли важкі дерев'яні віконниці, якими ввечері закривали маленькі вікна; на порослих травою ямах, попід огорожами, так само, як і колись, гралися діти.

Тітка зустріла гостя радісними вигуками й обняла його, обливаючи слізьми.

— Бідний Георг, бідний Георг, — схлипувала вона. Знову почув хлопець своє давнє ім'я. Це він має бути отим Георгом? Адже вони всі його так називають.

Голубого Птаха всадовили на лаву, що здалася йому дуже незручною; він зовсім одвик так високо сидіти. Але тітка не помічала цього, так само, як не звертала уваги й на індійське вбрання, вона тільки сяяла од щастя, що повернувся її племінник.

— Ти дуже схожий на свою матір, ну прямо, як дві краплі води, — безперервно вигукувала тітка, пораючись біля сковорідки, на якій смажилося сало.

Хлопець відчував, з якою любов'ю клопоталася старенька, однак він ледве ковтав їжу. Вона здавалася йому несмачною, зовсім не такою, як у хаті Черепахи, та до того ще й горло немов щось здавило.

Як тільки Андрес вийшов, хлопець схопився з місця.

— Найближчим часом ти повинен одвідати мене і про все розповісти, — просила його тітка, і Голубий Птах пообіцяв приїхати.

— Нам треба поспішати, бо ми коней продали, а натомість купили волів, — доповів надворі Андрес. — З волами краще корчувати дерева.

Дорога анітрохи не змінилася. Спочатку вона тяглася вздовж Джуніати, між прибережними чагарниками та смужками ріллі, потім через ліс, де в глибоких коліях темніла гнила вода. На середині лісу в'їхали на велику просіку, що поросла ожиною, де пурхали дрозди. За просікою дорога звузилась і нагадувала тепер довгу вузьку печеру, яку утворювали гілки, що з обох боків майже сходилися своїми кінцями.

Нарешті ліс закінчився. Глибокі колії перетинали луг і вели мимо будинку Рустерів через маїсові поля та струмок до узлісся, щоб там знову зникнути у зелених нетрях. Голубий Птах ішов слідом за братом. Наче з незмірно глибокої криниці, виринали спогади і зливалися з тим, що пропливало перед очима. Як тільки вони вийшли з лісу і побачили будинок, хлопець збентежився. Тополі так само височіли біля нього, але великого бука, де завжди цвірінькали, граючись, жовті горобці, вже не було.

— Він виснажував грунт, тому я зрубав його — сказав Андрес.

Голубий Птах подумав про буки на Родючій Землі. «Він захищає від блискавки», завжди говорила Полуденне Сонце і після кожної грози прив'язувала до гілок пачечку тютюну в знак подяки дереву. Тяжким сумом повіяло на хлопця від пустого місця, де раніше рідний бук простягав своє гілля, на яке так часто видирався хлопець.

Андрес знову почав розповідати:

— Стару дерев'яну хату я зніс. У новому будинку — три кімнати. Поряд, під довгим дахом, — стійло і клуня. А тепер поглянь-но туди! — Андрес показав пальцем повз будинок на поле. — Ми всю зиму корчували дерева, щонайменше п'ять нив! Оце кілька днів тому почали знову, ти повернувся якраз вчасно. — При цьому він з очевидним задоволенням оглянув брата. — Такий великий, сильний хлопець, як ти, — безперечно, неабияка допомога.

Голубий Птах побачив по той бік голого поля цілі купи, заввишки з хату, повалених лісових велетнів. Перед валом колод вітер намів різнобарвний килим з осіннього листу; здавалося, ніби стовбури лежать на пурпуровому покривалі. Проте хлопець змушений був одірватися від своїх думок. Біля садового паркана його чекали сестри і брат — дві стрункі дівчини і високий юнак. Всі якось боязко обмінялися привітаннями.

Замішання поступово проходило, сестри заговорили першими. Їх до сліз розсмішила незвичайна мова брата, вузол волосся на маківці та індійський одяг.

— А це що таке? — запитували вони і мацали намисто. — З такими пазурами тут не можна показуватися на люди.

Хлопець пояснював, але сестри навіть не слухали його.

— Ти схожий на дикуна. Переодягнися зараз же.

Вони принесли старі штани та куртку Андреса і не заспокоїлися доти, аж поки він не переодягнувся в одяг брата.

Вузол на голові став жертвою ножиць.

Хлопця навперебій засипали питаннями, але, видно, сестрам було байдуже до відповіді, бо не встигав він розкрити рота, як знову щось інше цікавило їх. Бурхливий потік безугавних запитань зовсім спантеличив хлопця; адже в роді Черепахи ніколи ніхто не встрявав у розмову, перш ніж той, хто говорить, не замовкав.

Голубий Птах почав було розповідати про Боброву Річку, про індійських батьків, Малію і Козулю. Хлопцеві ставало легше вже від того, що він говорив, але його щоразу перебивали, і Голубий Птах