Читати книгу - "Пустоцвiт"

– Теплов. Григорій Миколайович Теплов.

– Чи не той це Теплов, що Кирилка в закордонному навчанні супроводжував, а потім настільки чудові академічні Статут і кошторис витрат розробив?

– Він самий.

– Прекрасно! Отже, дай цьому Теплову завдання в архівах покопирсатися й наречену найродовитішу підібрати… До речі, поговори з цим Тепловим, щоб він Кирилка в Академії й надалі підтримував. Пригадую, мені на Теплова цього сам Ломоносов скаржився: побилися вони начебто… Хоч і сам пан рудознавець винен: чула я, що він в Академії німців б'є з приводу й без такого! Та ще й у палац лізе, немов йому тут медом підмазано – а все тому, що приміщення пристойного для лабораторії дотепер не має. Так ти там Кирилку з Тепловим скажи, щоб таланту Ломоносова допомогли закріпитися в Академії – але тільки там! А при дворі мені вчені люди не потрібні зовсім, бо ще, чого доброго, царські покої на суцільну лабораторію перетворять… Є в них Академія, от нехай там і займаються дослідженнями собі на втіху.

– Усе буде виконано, моя панночко, – вклонився фаворит.

– Отже, накажи, щоб Ломоносову виділили будинок під лабораторію – нехай науку розвиває! А буде в ньому потреба – тоді й покличемо. Оди ж на славу мою нехай і далі пише, і щоб гроші йому вислали по два рублики за кожну…

Через якийсь час імператриці надали доповідь Теплова «Про найдавніші російські роди боярські та дворянські». Государиня уважно ознайомилася з написаним, викликала на особисту аудієнцію автора. Теплов прибув точно в призначену годину – акуратний, елегантний, як завжди готовий до роботи. Єлизавета Петрівна прийняла його в Малому кабінеті:

– Проходь, Григорію Миколайовичу, сідай отут, поруч зі мною.

– Уклінно дякую за честь, Ваша Імператорська Величність!

– Чула я про твої подвиги в Академії… Скаржаться, що ти забіяка, а дивлячись на тебе, нічого подібного й не подумаєш навіть.

– Я, государине-матінко, абсолютно мирна людина, але коли обставини змушують – завжди готовий за шпагу взятися. А так живу тихо, нікого не чіпаю…

– Та ти ще й скромник, як я подивлюся… Ну, давай-но про справу поговоримо. Я тут уважно вивчила твою доповідь про родоводи. Наскільки можна зрозуміти, рід Наришкіних – найбільш знатний та заможний?

– Один з найбагатших і найзнатніших, Ваша Імператорська Величність.

– То хто ж, по-твоєму, найбагатші і найзнатніші наречені в нашій державі?

– Таких я нарахував небагато – лише чотири. Але дві з них – старі діви, яким далеко за сорок, третя ж занадто мала.

– А четверта?

– От саме вона в найпідходящому для засватання віці!

– Знатна й заможна?

– Саме так.

– А чи гарна?

– Якщо вірити злим язикам – навіть дуже!

– А добрим?..

– Добрі, государине-матінко, незмінно перебільшують на користь дівчини.

– Цікаве міркування… – посміхнулася імператриця. – Але хто ж наша найзавидніша в імперії наречена? Будь ласка, назви її ім'я.

– Це ваша внучата племінниця Катерина Іванівна Наришкіна.

– Одна з моїх фрейлін?

– Цілком вірно.

– А чи не помилився ти, люб'язний?

– Не помилився, государине: у її посагу – сорок чотири тисячі душ, а річний дохід оцінюється в шістсот тисяч рублів.

Єлизавета Петрівна задоволено посміхнулася:

– Дякую, люб'язний, можеш іти. Я розпоряджуся, щоб тебе гідно нагородили за прекрасно виконану роботу.

– Уклінно дякую, Ваша Імператорська Величність!

«Ну й швидкий цей Теплов! А головне, у саму точку поцілив», – подумала государиня, проводжаючи поглядом відвідувача.

Катерина Іванівна Наришкіна з'явилася на світ в родині флотського капітана. Мати її, Дар'я Кирилівна, померла через рік після народження донечки. Іван Львович Наришкін дуже горював за покійною, а тому з головою пірнув у роботу, віддавши дівчинку на виховання в родину старшого брата Олександра Львовича.

Коли настав час, Катенька Наришкіна була зарахована до штату фрейлін Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни. Ніхто не зауважував на скромну, тиху, лагідну, прекрасну дівчину, доки завдяки дослідженню Теплова не став відомий розмір її статків…

Наприкінці червня 1746 року государиня особисто посватала свою внучату племінницю за молодого графа Кирила Розумовського.

Серце неймовірно заможної красуні ще не було зайнято ніким, із серця ж Кирилка все ще не вивітрився образ французької маркізи, очі якої до болю нагадували очі Великої княгині Катерини Олексіївни. Але суперечити імператриці юнак не насмілився, а тому через чотири місяці обвінчався з Катериною Іванівною Наришкіною.

Весілля було пишним і урочистим. А вже через рік у родині Розумовських з'явилася дочка, названа на честь матері Кирила – Наталею. В 1748 році народився син, якого нарекли на честь брата Кирила – Олексієм, в 1749-му знов дочка, названа вже на честь імператриці – Єлизаветою. В 1751 році народився хлопчик, названий на честь Петра Великого – Петром. В 1752-му з'явився Андрій, що згодом став найулюбленішою дитиною Кирила Григоровича, потім Ганна, Параска, Лев, Григорій, Іван і Дар'я.

Ціла плеяда принців і принцес числом одинадцять осіб!

Усе сталося, як і побажала государиня Єлизавета Петрівна…

Імператриця на початку 1750 року видала грамоту про обрання гетьмана, а 22 лютого на загальній козацькій раді в Глухові одностайно «вільними голосами» гетьманом обрали Кирила Розумовського.

24 квітня 1750 року результати глухівських виборів були затверджені указами імператриці, при цьому гетьман Розумовський був прирівняний у всьому до російських фельдмаршалів, нагороджений орденом Святого Андрія Первозваного, наділений гетьманськими ранговими володіннями в Україні.

Йому підпорядковувалась Запорізька Січ, а під майбутню гетьманську резиденцію був визначений Батурин.

Більше року пішло на узгодження юридичних та інших формальностей, тоді лише гетьманові дозволили відбути до України.

Міністерська канцелярія й комісії економії, рахункова і щодо образ, а також: інші скасовувалися, усім до єдиного російським чиновникам наказано