Читати книгу - "Привид Чорного острова"

на яхті щось по-звірячому завило. Увесь екіпаж причаївся, вслухаючись у те виття. Мері застигла біля дверей у каюті, не наважуючись переступити поріг. Вона ще не прийшла до пам'яті після пострілу. Адже гріх стріляти в людину. Гріх навіть тримати зброю в руках. Оце, певне, бог за те й надіслав на яхту привида, щоби покарав її.

Навшпиньки підійшла до канапи, сіла в куточку, підібгала коліна і поклала на них підборіддя.

За бортом яхти в гумовому човні сидів Білл. Коли виття пролунало зовсім близько, він упав на дно човна, затулив вуха руками і намагався дихати потихеньку й не ворушитися, щоб не привернути увагу привида.

Навіщо тато лишив його самого в човні? А чи живий тато? Може, привид уже всіх там подушив своєю мотузкою?

А до каюти, в якій мали катувати Олеся, довготелесий матрос привів низенького худорлявого юнака.

— Почули оте виття — та й прийшли до вас. Разом не так страшно.

— Вийшли на палубу, коли це знову завило, — сказав юнак, тремтячи всім тілом.

— А потім…

— Ми побачили привида!

— Такий велетенський, що голова сягає за щоглу.

— Підняв на руках високо-високо нашого Морісона і кинув у воду.

— Невже? Може, вам здалося з переляку? — перепитав Сивокінь.

— Свята правда. Сам чув, як за бортом навіть булькнуло, — сказав довготелесий.

— Я саме йшов до Морісона. Раптом бачу — летить наш господар у воду, — вимовив юнак. — Видалося, що й білий зашморг у нього на шиї теліпається…

Олесь узяв з його рук аркушик паперу й прочитав: «Усім, всім, всім. Хто знає, де наш матрос — Олесь Сивокінь, просимо повідомити танкер «Полтавець». Олесь очам своїм не повірив і навіть підстрибнув з радощів.

— Ходімо. Передаси їм, що Сивокінь на яхті біля Чорного острова. Ходімо негайно, — благав худорлявого низенького радиста.

— Не піду. Боюся. Там — привид.

— Підеш.

— Ні.

Олесь зграбастав юнака обома руками, потім звалив його собі на плечі й поніс.

— Головне — не боятися тих привидів. Зрозумів? Якщо не боятимешся — він і не зачепить.

У радіорубці Сивокінь посадовив юнака на стілець і наказав передати радіограму про те, що він, Олесь Сивокінь, потребує негайної допомоги, перебуваючи на білій яхті поблизу Чорного острова.

Трохи заспокоївшись, матрос-радист передав радіограму. Коли ж перейшов на прийом, Олесь з радістю довідався: радіограму прийнято, «Полтавець» уже взяв курс на острів.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Кауфман проковтнув другу пілюлю і заплющив очі, чекаючи сну. Вже кілька років сон приходить до нього вряди-годи.

Щоб мати якусь розраду, Кауфман прислухався до нічного життя. Йому здалося, що в сусідній каюті Морісона хтось б'є посуд. Кауфман навіть усміхнувся — хто й навіщо влаштовує там такий незвичайний концерт?

Потім зовсім близько пролунав постріл. Це здивувало його. Хто і в кого може тут стріляти? Невже на яхті відбуваються якісь події, а він стоїть осторонь? Це зовсім негарно. Треба знати, що діється довкола себе. Особливо після останньої розмови з Морі-соном. Чи не занадто багато Морісон бере на себе?

Ніколи нікого не боявся Кауфман. Не знав, що таке страх, може, тому, що не тримав зброї в руках і завжди стояв десь у затінку. Та й усе своє життя був під наглядом дужих охоронців. Хоч зараз охоронців не було — страх однак не турбував його.

Цікаво — для чого взяв його в цю подорож Морі-сон? Для того, щоб утішити своє самолюбство, нагодувати недотепними розмовами чи познущатися і відплатити за ті часи, коли служив Кауфману, наче раб. Колись він давав Морісонові ляпасів. І не раз. Ще й тепер пам'ятає, як наливалися люттю очі його служника. Зараз Кауфманові здається, що він легковажно потрапив у пастку. Постарів. Раніше такого з ним не траплялося. Він завжди вмів передбачати наперед.

Надто самовпевненим став Морісон. Хай лише знайдуть ті скарби — чи скористається ними Морісон? О ні. Не скористається. Не знає Морісон, що вже сформовано загони штурмовиків. Кауфман прилетить з ними на цей острів. Ще побачимо, хто сміятиметься останнім.

Не витрачав дарма безсонні години Кауфман. Виробив ще один план дій. Коли скарби все ж потраплять до рук Морісона, він зуміє відняти бодай половину. Досить однієї погрози, що передасть усі відомості про скарб у пресу, — і тоді самовпевнений товстун сам віддасть половину Кауфманові. Краще ж утратити половину, ніж усе. Ось знайти б лише золото. Воно зараз аж занадто потрібне.

Знову звіряче виття сколихнуло повітря. Кауфман не відчув при цьому найменшого страху. Лише цікавість опанувала його. Щось говорив Морісон про якийсь привид. Але ж то казка. Та є ще люди, які вірять у ті привиди. Кауфман людина високої культури і розуміє що й до чого — кому вигідні оті привиди і хто їх створює.

Завжди у всьому шукай гроші, і тоді стане ясно, кому служить привид.

Він, звичайно, вірить у бога, але не настільки, щоби повірити у привиди.

Сяк-так Кауфман переповз на коляску і вирішив поглянути, що там на палубі діється. Однаково до ранку не заснути…

Сивокінь радісний, збуджений вийшов з радіорубки. Думка була одна:

«Негайно знайти Мері. Негайно поділитися радісною звісткою — до них уже пливе танкер. Завтра, ні — сьогодні вони будуть серед своїх. Кінчаться страждання, почнеться нове життя».

Уявляє, як зрадіє Мері. Багато ж років вона хоче вирватися з Чорного острова. І ось тепер…

А що, коли капітан не схоче взяти Мері на борт?

Від такої думки похололо в грудях. Та негайно заспокоївся.

Коли вірити радистові й тому довготелесому, то Морісона вже ніхто ніколи не побачить. Назавжди зник із яхти. Тепер їм ніхто не загрожує.