Читати книгу - "Миколаївське небо"

— Кузьма! Дійшла тут до нас грамота від твого пана Павла Андріїча Троєцького… — Михайло Іванович помовчав. — Вільну тобі пан дає! І земельки… Чого б це, га?

— Не можу знать, пане капітане другого рангу! — за статутом відрапортував Кузьма.

Львов ще помовчав, уважно вивчаючи матроса, який витягнувся по швах.

— Гаразд! Успіху тобі! Йди…

— Дуже вам вдячний, пане капітане другого рангу!

Душа корабельного теслі, який раптово чудесним чином перетворився на землероба, тріумфувала. Не обдурив дивний батечко, і справді воля прийшла! ВОЛЯ!!!

Питання, як молодий священик міг дізнатися про наміри пана, Кузьма собі не ставив. Небеса чують щирі молитви… І відповідають! Тому тепер усі помисли мужика були про ЗЕМЛЮ, яка, стомившися без турботи, кликала його додому тихим і рідним голоском.

Не всім випадає любити море… Не всім Творець дарує таке щастя. Кузьмі ось — доля залишатися на березі. Хто щиро прохає — неодмінно отримує. Амінь.

… Наприкінці вересня корабель, названий на честь Миколая Угодника, зі встановленими щоглами й бушпритом, на камелях прибуксирували до Очакова, для подальшої добудови й озброєння артилерією. Звідти 29 листопада 1790 року, прибув він своїм ходом до Севастополя. Де наприкінці осені під командуванням капітана другого рангу Михайла Львова й почалася флотська служба першого корабля, народженого на верфі в місті, нареченому ім’ям цього ж Святого.

— Годі тобі!.. — відмахнувся від кока Юрій. — Завжди ти перебільшуєш!

Містечко на перший погляд було так собі. Нічого надпримітного. Місто як місто. Невже це — центр суднобудування півдня колишнього СРСР? У минулому, знову ж таки!..

— А ось ще анекдот! — Іванов закурив і обернувся до своїх супутників. — «Дочка скаржиться матері: — Мамо, здається, я вагітна! — «Чому ти так думаєш? Де, цікаво, була в цей час твоя голова?» — Не пам’ятаю! Здається під кермом!»

Аудиторія вибухнула дружним реготом. Особливо, нечисленна жіноча її частина…

Вони йшли головною вулицею міста; подібно до московського Арбату, була вона пішохідною. Народ енергійно снував нею туди-сюди.

— Онде барчик цікавий, — повідомив кок, указуючи на склопластикову прибудову на розі будівлі. Споруда була прикрашена розфарбованим під камуфляж муляжем авіаційної бомби й дівчинкою в стилізований військовій формі часів Великої Вітчизняної, але в дуж-же коротесенькій спідниці!

— Зайдемо? — з надією спитав Вітька.

— На зворотному шляху! — відрубав перший механік. — Ходімо далі!

Завантаження вже скінчилося, і Дракон відпустив їх у звільнення на берег, заздалегідь попередивши властивим йому менторським тоном, щоб не надумали «влипати в різні неприємності»… Інакше «на судно навіть не повертайтеся!»

— Ну може, хоч в намет заскочимо, свіженьким «Янтарем» підзаправимося? — з придихом запитав Іванов, широким жестом вказуючи на пивний заклад, що знаходився посеред пішохідної мостової вулиці.

Намет із загостреним дахом, розписаний яскравими лейблами легендарного Миколаївського пивзаводу «Янтар», що нині входить до структури європейського концерну «Сан-Інтербрю», гостинно прочинив отвір входу. Там, у теплій затишній напівтемряві, заклично й принадно мерехтіли ряди пляшок, що підсвічувалися лампочками барної стійки. «Біле», «Багряне», «БілаНіч», «Янтар» — преміум, темний, міцний та світлий, відновлений «Чорний Принц», не кажучи вже про обов’язкове «Чернігівське» — світле, міцне, темне та преміум — щонайповніший комплект пивних радощів був у фірмовій точці пивного гіганта. На мить здалося навіть, що там, на полицях, стрункими рядками вишикувалися пляшки з легендарними сортами миколаївського пива минулих уже часів: «Фаворит», «Особливе», «Вечірній Миколаїв», «Веселий Роджер», «Оксамитове», «Гетьман» і часів позаминулих — «Українське» перших років незалежності та «Жигулівське» радянської доби…

Застигнувши при вході до цього «палацу» насолоди, Вітька дивився на супутників з торжеством, ніби чарівник, що помахом руки викликав з небуття всі ці хмільні скарби.

Чіф глянув на кока не менш виразно.

— «Оболонь» краще! — безапеляційно заявив він. — З українських — найправильніше пиво.

— Нахабна брехня! — заволав ображений до глибини душі Іванов. — Це було давно й неправда! А в Миколаєві як варили добре пиво, так і досі варять…

— А мені «Живчик» оболонський подобається, — заявив старший моторист Вовчик Абеленцев, єдиний в екіпажі непитущий. — І мінералка в «Оболоні» смачна…

Під акомпанемент диспуту на тему пивних та інших смаків, моряки з «Андрія Голубева» | пройшли ще з півкварталу.

— А, до речі, он там, — невгамовний корабельний кухар раптом різко змінив тему і махнув рукою вліво, — миколаївці недавно поставили пам’ятник Миколаю-Чудотворцю… З-поміж іншого, покровителя моряків, — багатозначно додав він. — Ходімо подивимося?..

Протестів ця пропозиція ні в кого не викликала. Навіть у чіфа.

Тільки непитущий Абелєнцев запитав, ні до кого зокрема не звертаючись:

— Блін, а хіба ж можна ставити пам’ятники не реальним, а вигаданим особам?

— Ну, це як подивитися, — сказав раптом Сергій Стульник, третій помічник капітана. — Де вигадане, а де справжнє. Якщо безліч людей у щось або в когось вірять, напевно, це | неспроста? Казка — брехня, та в ній…

— Щодо цього святого, я десь читав, що якраз він був цілком реальною людиною, — повідомив чіф. — Християнський священик, здається… І діяннями своїми заслужив таку величезну славу, що дотепер пам’ятають його… Дива творив насправді, людям допомагаючи.

— Невже? Ну-ну, — скептично прокоментував кок. — Шкода, що в наш час чудеса тільки в кіно бувають. А в житті хіба що з перепою привидітися можуть!

— От-от, жива людина! І взагалі, я вірю, що в основі будь-якої легенди лежать якісь реальні події й факти, — переконано гнув свою лінію категоричний, як завжди, Стульник. — Диму без вогню не буває! Просто не вся інформація стає широковідомою. Але щось просочується, і народжується міф… Причому, цілком можливо, насправді істина куди крутіша і фантастичніша, ніж ми думаємо. У Всесвіті ІСНУЄ не тільки те, що бачать наші очі і що ми можемо помацати руками…

… Вони піднялися сходами між двох битих життям левів з білого мармуру.

— До речі, — перебивши балакучого штурмана, з натхненням повідомив Іванов, — є