Читати книгу - "Химери Дикого поля"

class="book">Я підсумував всю чисельність куреня Саловоза. Тут було 64 паничі и 187 джур (319 дівчат та жінок, шість сотень дітей до 10 років), 420 слуг (біля півтисячі жінок, 700 дітей), 711 підвальних рабів і 4237 земляних (разом і чоловіків, і жінок, дітей біля трьох тисяч). Через те, що курінь Саловоза був степовий, його структура не була типовою для звичайних куренів. Тут слуг було більше, бо вони були потрібні для випасання худоби, а земляних рабів менше, бо поля займали лише невелику частину території куреня. Можливо, в інших куренях було менше і підвальних рабів, бо тут багато з них займалося різним виробництвом, пов’язаним з обробкою шкір. Загальна чисельність куреня складала, якщо рахувати і дітей, біля 11 тисяч, тобто паничі складали лише кілька відсотків населення, але примудрялися міцно тримати владу.

Я працював, аж поки Понамка не прокинулася. Порахував загальну чисельність населення, запаси їжі, кількість коней, мулів та іншої худоби. Судячи з усього, навіть при такому примітивному виробництві, яке було поширене на Січі, їжі вироблялося з надлишком. За рахунок його можна б було значно покращити харчування і слуг, і рабів, але цього не робилося, бо, мабуть, вважалося, що і слуги, а особливо раби, мусять бути постійно голодними, позаяк це сприяє їх покорі. Я знайшов папери про те, що кожного року після того, як був зібраний новий врожай, із засіків куреня вивозилися залишки старого. Сотні пудів збіжжя, борошна, картоплі ішли на харч худобі, а частина з цього просто закопувалася у землю. Віддавати це було нікому, бо так розумію, що кожен курінь виробляв продукти з запасом, а за межі Січі харчі чомусь не продавали.

Я доповів Понамці про всі зроблені підрахунки, вона уважно слухала. Кропіткої роботи з цифрами вона не любила, але мала світлу голову, то здатна була швидко розуміти і запам’ятовувати. Пішла з паперами до Непийпива, а мене відпустила. Я пішов на кухню для слуг, попросив чаю. Мені одразу налили глечик. Бачив, що поважали і аж трохи боялися. Так само, як і Сашка, який теж прийшов до кухні вечеряти. Він їв, я попивав, коли до кухні забіг джура і наказав їхати. Всі слуги, окрім нас з Сашком, побігли кудись. Я теж був готовий бігти, але мій товариш спокійно їв.

– А що трапилося?

– До Чорних печер женуть нових рабів. Треба забезпечити їх охорону, – Сашко вже доїв. – Ходімо, подивимося.

Ми пішли. Надворі було вогко, але дощ вже припинився. Ми вийшли з воріт куреня і побачили неподалік цілий натовп земляних рабів, кілька сотень. Вони були скуті у п’ятірки за допомогою дерев’яних драбин, що лежали у них на плечах і були прикріплені до ший. Також у рабів були зв’язані і руки. Раби були одягнені у дрантя, всі вимокли і тремтіли від холоду, багато хто чхав та кахикав. Коли надійшов наказ зупинитися, вони попадали п’ятірками на землю і лежали. Слуги з куреня Саловоза змінили слуг, що пригнали рабів, а тепер поїхали відпочивати і сушитися. З воріт чотири підвальні раби винесли великий казан гарячого варива, який поставили поруч і почали роздавати рабам. Як завжди, прямо у руки. Раби підходили п’ятірками, підставляли долоні зв’язаних рук і швидко відходили їсти. В кількох п’ятірках по одному рабу не витримали переходу і тепер просто висіли на драбині. Їх товариші змушені були тягати їхні тіла, пробивалися з ними до казана, щоб отримати пайку. Слуги відчиняли залізні замки, діставали померлих чи знесилених, які вже не могли ходити, відтягували тіла до буд з псами під стінами. Пси жадібно хапали рабів, якщо ті були ще живі і починали пручатися, то перегризали їм горлянки і жерли. Ніхто не звертав на це уваги.

Коли раби поїли, вони вляглися спати. Якомога тісніше, п’ятірка до п’ятірки, щоб хоч трохи зігріти один одного на сирій землі. Біля них залишилося з десяток слуг зі смолоскипами. Починало сутеніти; коли ми поверталися, то пропустили кілька невеличких загонів джур зі списами та шабельками, що пішли у ніч. Напружені та серйозні.

У фортеці мене чекала Явдошка, попросила узяти вечерю і пригостити її. Я узяв, ми поїли, здебільшого вона, бо я, як завжди, їв дуже неохоче. Потім пішли на сінник, але там було дуже людно, мені не сподобалося, то Явдошка повела на конюшню. Там було велике горище і лише дві парочки. Опісля всього я ледь не заснув, але Явдошка сказала, що спати треба у будинках для слуг, інакше можуть покарати, і ми розійшлися.

Вранці рабів погнали далі до Чорних печер, двадцять паничів з нашого куреня виїхали – частина до інших куренів, частина до прикордонних башт чи до Застави. Їх урочисто проводили, а потім стратили двох слуг, які вночі охороняли рабів і насмілилися заснути. Їм знесли голови, приснула кров, а я з жахом подумав, що вже звик і зовсім не боюся. Попив чаю і пішов до Понамки.

Наступні дні були схожі. Ми з Понамкою опрацьовували купу документів, які приносили від Непийпива. Йому привозили звіти з інших куренів, здається, він збирав всю інформацію докупи. Час від часу він прибігав до Понамки і казав, що засиділися, треба розім’ятися. Тоді ми з Сашком сідлали їх коней і своїх мулів та виїздили у степ. Там Непийпиво з Понамкою починали гасати верхи, битися на дерев’яних шаблях або й просто на кулаках. Понамка вчила Непийпива прийомам боксу, потім вони поверталися до куреня, щоб поїсти і працювати далі. Ми з Сашком трусилися за ними. Ліва рука Понамки потроху відновлювалася, вона вже могла тримати щит. Я питав її, що далі, вона посміхалася і казала, що не знає. Сашко казав, що ми поживемо у курені Саловоза ще тиждень-два, поки його панич не підготує якийсь важливий звіт, а потім поїдемо далі. Кудись.

Нас з Сашком не примушували щось робити у курені, то ми тільки прислуговували нашим паничам та відпочивали. Сашко здебільшого спав, а я ходив фортецею, складеною з кам’яних брил. Усі курені були з них складені, їх добували у горах біля Чорних печер. Ще я ходив дивитися за диченятами, які були справжні звірі: рикали на мене, плювалися. Але вже не так енергійно, як раніше. Вони помітно заслабли, мабуть, через погану їжу. Їх же годували, як рабів, вареною картоплею з дертю, зовсім без м’яса. То у диких була бігунка, вони лежали під стіною і стогнали. Роздратувати їх робилося з кожним днем все важче, але слуги все одно цим займалися.

Також я учащав