Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин” (п. 10 постанови Пленуму)[211]. Крім того, якщо буде одне покарання призначено “умовно”, а інше “реально”, то виникають питання, яким чином і скільки невідбутих частин покарання необхідно буде приєднувати на підставі ст. 71 КК до покарання призначеного за новим вироком і яким чином їх виконувати? Рішення апеляційного суду від 07.08.2008 р.[212] про те, що необхідно до покарання за новим вироком приєднувати тільки невідбуту частину “реального” покарання, а “умовне” покарання виконувати самостійно, суперечить вимогам ч. 3 ст. 78 КК. Не відповідає вимогам закону і рішення апеляційного суду від 20.05.2008 р.[213]. По-перше, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК суперечить роз’ясненням п. 23 постанови Пленуму, в якому вказано, що у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення остаточного покарання — виходячи з його виду й розміру[214]. По-друге, рішення апеляційного суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням за покарання призначеного на підставі ч. 4 ст. 70 КК суперечить тому же пункту постанови Пленуму, оскільки таке звільнення приймається тільки після визначення остаточного покарання, однак призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК є тільки “проміжним”, а остаточним покаранням в цьому випадку буде покарання призначене за сукупністю вироків. Крім того, на наш погляд, апеляційний суд допустив протиріччя в своєму рішенні, спочатку він звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням за покарання призначене на підставі ч. 4 ст. 70 КК, а потім це своє рішення “скасував” і невідбуту частину цього покарання приєднав до покарання, призначеного за новим вироком.

2б) Питання про те, як необхідно враховувати “повністю призначене покарання” на підставі ч. 4 ст. 70 КК, а також “невідбуту частину покарання” є одним із складних, оскільки “має місце так званий “збіг” сукупності злочинів та сукупності вироків”[215], а правила призначення покарання, передбаченні ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК, в цій ситуації, є взаємовиключними. Для оглядності цієї проблеми приведемо такий приклад. Чотири особи були засудженні за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі. Після того, як вони відбули 3 роки покарання, було встановлено, що перша особа до попереднього вироку вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК, друга особа вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК, після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, третя особа вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК до попереднього вироку, а злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК, після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, четверта особа ні яких злочинів не вчиняла.

Першій особі за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом повного складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. У цьому випадку в строк покарання, зараховується 3 роки покарання, який ця особа частково відбула за попереднім вироком. Таким чином, першій особі фактично осталося відбути 2 роки позбавлення волі.

Другій особі за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі, а на підставі ч. 1 ст. 71 КК, шляхом приєднання невідбутої частини за попереднім вироком в розмірі 1 року позбавлення волі (4–3) до покарання, призначеного за новим вироком повністю, остаточно призначене покарання у виді 2 років позбавлення волі.

Третій особі за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом повного складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. За вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі, а на підставі ч. 1 ст. 71 КК, шляхом приєднання невідбутої частини за попереднім вироком в розмірі 2 років позбавлення волі (5–3) до покарання, призначеного за новим вироком повністю, остаточно призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі. У цьому випадку в строк покарання, на підставі ч. 4 ст. 70 КК, зараховується 3 роки покарання, який ця особа частково відбула за попереднім вироком. У зв’язку з цим, третя особа підлягає звільненню від призначеного покарання, оскільки фактично його відбула. Таким чином, перша і друга особам (які вчинили по одному злочину) необхідно буде відбувати ще покарання у виді 2 років позбавлення волі, четвертій особі (яка ніяких злочинів не вчиняла) — ще 1 рік позбавлення волі, а третя особа, яка вчинила більше всього злочинів, буде звільнена з місць позбавлення волі.

Ось які “парадоксальні” висновки можна зробити, якщо буквально виконувати вимоги ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК при одночасному їх застосуванні.

В цій ситуації ми пропонуємо як виключення з правил (а чому це правило не може бути застосованим, дивись розділ посібника 4.1.) пропозицію В.І. Тютюгіна про те, що “до покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК — В.Б.), здійснюється зарахування того покарання, яке вже було повністю чи частково відбуте за попереднім вироком. Отримане після такого зарахування покарання і є тією його остаточною мірою, яка в кінцевому підсумку і належить відбувати засудженому”[216]. На наш погляд, ця пропозиція В.І. Тютюгіна при призначені покарання при одночасному застосуванні ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК, вирішує цю проблему.