Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

А за мить затягнута на вузол петля вернулася з великою в’язкою ключів. Сонько охоронець навіть не ворухнувся.

«Чудова робота!» — на мигах показав Рук, вражений живолуповою вправністю.

«Руку! — настійно просигналила Варіс. — Тримай!» І кинула йому кінець своєї швартівної мотузки.

Рук спіймав мотузку і пропустив її попід шиєю подоби грозового шершня, зв’язавши обидва небесні човни.

Варіс звісила обидві ноги з одного боку і скочила на землю.

«Лісовий сокіл» став цапа і нахилився, сіпаючи за швартівну мотузку. «Грозовий шершень» і собі запротестував, задер носа. Рук переніс центр ваги на стремена і з похмурою рішучістю вчепився у туго нап’яту мотузку двох вітрил, щосили намагаючись утримати обидва небесні човни в рівновазі, аби першої-ліпшої хвилини вони з Варіс могли звідси дременути.

— Спокійно! — тихо прошепотів він. — Тихіше їдеш — далі будеш…

Тут Кісточка пішов униз ледь не до самої землі й, кинувши на лету в’язку ключів Варіс, знов шугнув у небо — чатувати, чи не вигулькнуть зненацька гобліни-охоронці. Ось Варіс уже в хижі для рабів, ось уже взялася до роботи.

Клац! — і забряжчали, падаючи додолу, кайдани. Ще раз клацнуло.

Угорі, над Руковою головою, звільна кружляв Кісточка, пантруючи на всі боки.

— Ідіть! — почув Рук, як Варіс підохочує блукай-бурмил. — Ви вільні!

Бідолахи спочатку й не ворухнулися, так і сиділи мов громом прибит і, але спроквола — до болю спроквола, як на Рука, що вів справжній бій з небесним човном Варіс, аби утримати його в рівновазі, — спочатку один, потім другий блукай-бурмило боязко звелися на ноги. Поволеньки, обережно повиходили вони на галявину в супроводі Варіс.

— Біжіть у ліс! — у відчаї підганяла Варіс гігантів, що ледь човгали ногами.

І тут від довгого ряду балагул долинула якась шамотня. Рук крутнувся в сідлі, шалено закалатало серце. Якась біда!

Ураз мов одна чиясь рука відкинула запони з тілдерової шкури, і зсередини почали вивертатися озброєні гобліни-охоронці — лава за лавою!

— Пастка! — гаркнув згори Кісточка. — Забираймося звідси!

А пелехаті гобліни як один вихопили свої зазублені шаблюки і з бойовим криком, від якого кров стиналася в жилах, жахнули вперед.

Блукай-бурмила позадирали голови й, оголивши ікла, завили. Звівшись на величезні задні лапи, вони рвонули вперед, сліпі від люті, розтинаючи своїми довгими, мов шаблі, кігтями повітря, відчайдушно бажаючи якнайшвидше добутися лісу, де на них чекали воля та безпека.

— Облиште блукай-бурмил! — загукав чийсь голос. — Нам потрібна Варіс Лодд!

Рук обернувся і побачив на одній з балагул миршавого, зморщеного чоловічка з довгими кучерявими бачками, худющим обличчям і неспокійними очима, що зиркали сюди-туди; він стояв там самотою. То був Гемуїл Накип, власною персоною! Він гупнув об дошки своєю важкою патерицею і заверещав:

— Схопіть мені Варіс Лодд!

Варіс пустила стрілу з арбалета, яка дзьобнула облавок балагули вершків за два від Накипової голови. Господар Ливарні з виском кинувся на спід балагули. А Варіс уже бігла туди, де Рук тримав напоготові для неї її небесного човна. Назирці за нею гналися гобліни, вимахуючи шаблюками і несучи важку сіть. Але тієї самої миті, коли Варіс ухопилася руками за носову частину «Лісового сокола», швартівна мотузка випорснула з Рукових пальців, і небесний човен, давши різкий кант, скинув свою господиню на землю.

Рук застогнав з досади. А ззаду глузливо завили на радощах гобліни.

— Тепер вона наша! — зіпонув один.

— Велика Варіс Лодд! — кривлявся інший.

— Буде їй наука, щоб не… ой!

Рук швидко озирнувся. Один із гоблінів-охоронців лежав долі: в його грудях стриміла стріла. Двоє припало до землі поруч з убитим. А Кісточка, зі зведеним арбалетом, уже знову падав з неба, йдучи в чергову атаку.

— Ой!

Другий гоблін гримнув на землю: у спині в нього стирчала стріла, а з рани цебеніла кров.

— Руку! — гукнула Варіс, насилу зводячись на ноги. — Допоможи мені, Руку!

Хлопець простяг правицю і вхопив швартівну мотузку «Лісового сокола», обкрутив її кінець навколо свого зап’ястка. Тягарем другого небесного човна йому викручувало п’ястука з суглоба. Скривившися з болю, хлопець тримався з останньої сили.

— Вилазь на борт! — гукнув він до Варіс. — Борше!

Охоронці заверещали з люті і знов кинулися вперед.

— Пришелепки! — біснувався Гемуїл Накип.

Кісточка пішов у піке втретє. Знов просвистіла стріла…

Коли Варіс міцно вхопилася за корпус «Лісового сокола», Рук відпустив швартівну мотузку. Ось Варіс підтяглася на руках і, перекинувши ногу через облавок, сіла в сідло; «Лісовий сокіл» задрижав і небезпечно перехнябився. Та за мить вона розпустила вітрила, і небесний човен птахом злинув у небо. Рук злетів угору поруч неї, порозкидавши гоблінів в обидва боки. Душа його співала.

— Ми дали їм жару! — желіпнув він.

— Завдяки тобі, Руку! — відповіла Варіс. — Ти врятував мені життя.

Їх перейняв Кісточка.

— Забираймося звідси! — загорлав живолуп.

— А як же блукай-бурмила? — запитав Рук. — Вони втекли?

— Он, подивись! — показав Кісточка вниз і ліворуч від себе.

Там, на краю галявини, блукай-бурмила вже зникали в лісі. Гобліни-охоронці не сміли заходити в гущавину слід ом за тими здоровезними звірами й боязко огиналися, а Гемуїл Накип знай викрикував прокльони, люто погрожуючи патерицею небесним човнам.

— Збийте їх стрілами! — репетував він.

— Урозтіч! — скомандувала Варіс, коли повз них просвистіла хмара стріл.

Рук скерував свого човна вбік. Описавши дугу, полетів низько понад хижами, геть від гоблінів, тримаючи курс слідом за втікачами-бурмилами, до прихистку — смуги дерев на узліссі.

Останній блукай-бурмило обернувся. То, власне, його Рук бачив