Читати книгу - "Зима у горах"

Автобус був уже повний і готовий рушати, тому Роджер нічого більше не сказав, аж поки вони не приїхали до Лланкрвіса й пасажири не вийшли. Тоді в порожній машині Роджер заговорив знову.

—     Даруйте, що пропустив рейс. Я брав напрокат машину.

—     Он як? — відгукнувся Герет,— Для весілля чи для похорону?

—     Збираюся провести вечір за містом. Перерва в моєму спартанському житті. Боюсь, мені доведеться пропустити завтра вечірній рейс о десятій.

—     Гаразд,—сказав Герет. Він вийняв ганчірку й заходився витирати щиток приладів.

Роджер розмірковував, як би сказати Берету, що він бере напрокат машину, щоб поїхати з Райанон. Чомусь йому

хотілося побачити, як Герет зреагує на це. Але він ніяк не міг підібрати слів.

—     Гадаю, я заробив право трохи розважитись,— невпевнено пробурмотів він.

Герет витер щиток і сунув ганчірку до кишені. Роджер безпорадно спостерігав за ним. Чи буває Герет веселим? Чи Є в нього особисте життя, власні потреби й бажання? Чи кохають його і чи кохає він сам? Чи він просто зникає в тумані по закінченні робочого дня?

Мабуть, він перетворюється на орла й чіпко сидить на якомусь високому бескиді, незмигно вдивляючись у піч.

—     Отож я й узяв напрокат машину,— сказав Роджер,— поїду... поїду з дівчиною.

—     Нехай щастить,— відгукнувся Герет. Він вимкнув в автобусі світло й зійшов по приступках.

Зоставшись сам у темному автобусі, Роджер раптом відчув спалах обурення, майже ненависті. Ну чому це Герет щоразу грюкає цими залізними дверима в нього перед носом? У нього виникла спокуса вибігти слідом за Серетом, схопити його за оті широчезні плечі й щосили трусонути його. Але ж, зрозуміло, нічого подібного він не зробив.

—     До зустрічі о сьомій,— долинув до нього з темряви голос Герета.

—     До зустрічі,— похмуро відповів Роджер.

Якби він навіть заговорив і примусив Герета слухати себе, якби знайшов потрібні слова, щоб висловити свою самотність, свій біль і свої бажання, Герет однаково тільки дивився б на нього очима хижого птаха. Спілкуватися з Горстом можна було лише на звичайнісінькому практичному рівні, не більше.

І тут Роджерові спало на думку: «Авжеж, саме це й робить його схожим на Джеффрі».

Глибоко замислившись, застібаючи на ходу ґудзики плаща, Роджер попрямував униз до будинку місіс Опори Джонс.

Наступного вечора настрій у нього змінився. Костюм на ньому був не повий, але старанно вичищений, обличчя — і на нього роки наклали відбиток,— старанно поголене, а взятий напрокат «форд», в якому він під’їхав до готелю «Палас», де вони з Райанон домовилися зустрітися, блищав майже як новий.

Він підвів машину до самісінького під’їзду готелю, і вона, м’яко вуркочучи, зупинилась. Чисто тобі Діамантовий Джім!   Останній з великих марнотратів! Цього ранку Роджер зробив своєму банківському рахунку ще одне кровопускання, і тепер здобич лежала у нього в гаманці. Райанон пересвідчиться, що розважається в своєму колі. Сьогодні ввечері ніякого лланкрвіського скупердяйства, ніякого запаху автобусного бензину. Тут він неодмінно надолужить те, що втратив з Беверлі.

Роджер швидко збіг сходинками готелю. Райанон за конторкою не було, але він саме цього й сподівався. Вони домовилися зустрітись у барі. Він увійшов туди. Там її теж не було. Не має значення, вона ж повинна запізнитись. Мабуть, після чергування пішла нагору переодягатись і підмалюватись. Роджер замовив віскі й почав чекати. Випивши те, що йому подали, він замовив другу порцію і чекав далі. Нарешті, випивши чотири порції і прочекавши годину, він вийшов у фойє й спитав у дівчини, що сиділа за конторкою, де Райанон.

—     Сьогодні ввечері її тут немає.

—     Так, розумію, але вона, напевно... А коли закінчилось її чергування?

—     Ви часом не містер Фернівел? — спитала дівчина й раптом окинула його уважним, допитливим поглядом.

Роджер знав, що буде далі. Він одразу зрозумів, у чім річ. В нього аж ноги підломились.

—     Так,— сказав він.

—     Райанон просила дещо вам переказати,— вела далі дівчина,— Вона сказала, що перепрошує, але сьогодні ввечері ніяк не може з вами зустрітися.

На якусь шалену мить Роджеру захотілося розтулити губи й сказати дівчині: «Тоді я забираю вас». Адже й вона жінка, хіба ні? І хоч вона, безперечно, негарна, але належить до того самого біологічного класу, що й Райанон, тільки Райанон стоїть на його вершині, а ця дівчина десь аж біля підніжжя.

Проте вголос він лише вигукнув:

—     Он як!

Дівчина байдуже глянула на нього й знову почала писати щось у записнику. Роджер повернувся до неї спиною.

Машина чекала біля під’їзду. В ресторані на Енглсі було замовлено столик. Мабуть, щоб подолати почуття розчарування, найкраще — подивитися цьому розчаруванню просто в очі й у такий спосіб змусити його розвіятись. Роджер сів

у машину і, обережно ведучи її. лабіринтом сільських путівців добрався до центру Енглсі, де стояв ресторан. Столик ще не було зайнято. Небагатослівно вибачившись за те, що приїхав один, а не вдвох, Роджер сів і неквапливо перемолов зубами найдорожчі й найвишуканіше страви, що їх міг запропонувати ресторан. Він примусив себе зосередитись на процесі споживання страв і напоїв і не просто ковтав їх, а займався тим, що позначають неперекладним французьким словом dégustation (Дегустація (франц.)). Плоди авокадо й креветки, палтус, яловичина по-фламандськи, сир і селера — і до всього цього відповідні вина. Під кінець добрий коньяк з кавою і невелика, але пречудова сигара.

Знищуючи все це, Роджер час від часу поглядав на порожній стілець навпроти. Хтось би мав сидіти на ньому, але не Райанон. Тепер він зрозумів, що взяв не той слід. Гіркоти на душі не було. Просто все це безглуздо — безпідставна мрія, породжена грою уяви, розтривоженої здержливістю й самотністю, та ще відірваним від реальності життям. Коли він проходив голим гірським схилом або самотньо сидів у квартирці, що її місіс Опора Джонс здавала