Читати книгу - "Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа"

ти правий. Я дійсно вжився в роль. Я настільки вжився в роль, що тепер відчуваю, що я – Сталін. А ти тільки Берія. Значить, керувати буду я, а ти, як і раніше, будеш робити те, що тобі скаже Сталін. Тобто я.

– Ах, ось який ти спритний! – скипів Берія. – Та що це ти собі надумав таке! Та я тебе… та я тебе… Та я знаєш, що зроблю! Я… – він поліз до кишені, де у нього звично лежав маленький дамський «вальтер», забувши, що його відняли у нього на прохідній. Але поки він нишпорив у порожній кишені, Меловані плеснув у долоні (знову плеснув у долоні, видно, без плескання ці люди ніяк обійтись не могли) – і в дверях миттєво виник все той же генерал Власик. Він уважно позирнув на того, кого вважав Сталіним, і на Берію. Берія квапливо витяг руку з кишені і став струшувати з френча випадкові крихти.

– Вам щось потрібно, товаришу Сталін? – запитав генерал тихим, скрадливим голосом.

– Потрібно, – підтвердив Сталін. – Накажи-но нам подати дві кави по-турецьки. З коньяком. З грузинським. Чи краще з вірменським. Чи навіть з французьким.

І щедро змахнув рукою.

З тих пір аж до 5 березня 1953 року державою СРСР керував народний артист Г. М. Меловані і робив це так уміло, що ніхто-ніхто не помітив підміни. А втім, відомо, що саме в цей час, тобто з грудня 1945-го і по грудень 1949 року дітей під різними приводами до рідного тата не допускали. А решта близьких до Сталіна людей підміни, як сказано вище, зовсім не помітили, тому що державна машина працювала, як і раніше. Як і раніше, шахтарі добували вугілля, сталевари варили сталь, кухарі варили суп, колгоспники отримували трудодні, діти ходили до школи, військовослужбовці вивчали біографію товариша Сталіна, а працівники Тих Кому Слід шукали, знаходили і знищували ворогів радянської влади і особисто товариша Сталіна. Деякі люди, звичайно, не повірять, скажуть, цього не може бути, скажуть, невже простий артист, який спеціальних курсів ніяких не закінчував, міг керувати державою? А я вам на це скажу, що дурне діло – нехитре. Як показала практика, державами, навіть дуже великими, хто тільки не управляв. Зустрічалися час від часу і недурні правителі, але частіше серед керуючих траплялися дурні, навіжені, недоумки, недоучки, шизофреніки і параноїки. У радянський час найосвіченіший із них навчався в університеті, але курсу не завершив, його наступник недовчився в семінарії, а далі пішли ті, хто необхідні для своїх промов слова типу «комуністичний» чи «інтенсифікація виробництва» могли вимовити хіба що під гіпнозом. Ці люди доказали, що керувати державою може, як Володимир Ілліч Ленін цинічно передбачав, навіть куховарка, а ми маємо підстави припускати, що може і кінь. Георгій Меловані все-таки був не кінь і не куховарка, а народний артист, володів даром перевтілення і взагалі талановитою був людиною. Через багато років в Америці також артист керував країною, і також цілком успішно. Звичайно, можна було б очікувати, що Георгій Меловані, як людина гуманітарної професії, опинившись випадково на найвищому посту, захоче сприяти пом’якшенню законів і звичаїв. Він попервах і хотів сприяти. Але як тільки він надів на себе, умовно кажучи, шапку Мономаха, так відразу ж оволоділи ним манія величі і манія переслідування. Страх того, що хтось помітить підміну, опанував ним. Борючись із цим страхом, він почав усувати людей, що занадто близько стояли біля Сталіна і занадто добре його знали. Вияснивши, що начальник сталінської охорони генерал Микола Сидорович Власик регулярно веде таємний щоденник, Меловані звелів цей щоденник роздобути на короткий час, зазирнув у нього. Щоденник був цілком присвячений житію товариша Сталіна. Записи, майже щоденні, були про те, коли товариш Сталін прокинувся, що їв, кого приймав, які віддавав розпорядження, що розповідав за столом і як жартував. Усі тексти відзначалися великим пієтетом, але у свіжих записах траплялися такі рядки: «Мені іноді здається, що останнім часом товариш Сталін змінився в кращий бік – помолодів і похорошів… Учора товариш Сталін назвав мене голубчиком. Він сказав: «Голубчику, ви не могли б принести мені склянку кефіру?» Дивно, він ніколи не пив кефір і не називав мене голубчиком. Днями він цікавився, за що сидить дружина Михайла Івановича Калініна, і запитав мене, чи не вважаю я, що її вже можна звільнити. Мені здається, що останнім часом товариш Сталін не лише похорошів зовнішньо, але й став проявляти деяку не властиву йому м’якодухість до ворогів». Прочитавши цей запис, Сталін, тобто Меловані, негайно зняв Власика з посади і вирішив ніякої м’якодухості не проявляти, щоби не викликати чиїхось підозр. І дійсно, поводив себе не згірш того, кого підмінив, у тому розумінні, що був таким самим жахіттям, хоча в його роду, наскільки нам відомо, ніяких диких тварин помічено не було. А втім, ніхто не знає (наука до цього ще не дійшла), яким чином звірячі риси з’являються в характері людини і проявляються в ній. Що особливо характерно для особистостей марнославних і властолюбних, котрі жадають управляти державами, народами, арміями, як зграєю, отарою, стадом чи табуном. Коли я дивлюсь на таких людей, то думаю, а що нам відомо про їх походження? Я маю на увазі не найближчих предків, не бабусь із дідусями, не прабабусь і прадідусів, а тих людських предків із глибини віків, що не зоставили нам писемних свідоцтв свого існування. Як вони жили, з ким змішувалися, куди сім’я своє зливали і чиє приймали в себе? Колись нам Дарвін усе пояснив, що мавпа могла перетворитися в людину. А звідкіля він знав? І хто йому це сказав? Як показують деякі дослідження, наукові, псевдонаукові, емпіричні та інші, і як не показують, у далекій давнині за законом великих чисел масові злягання кого попало з ким попало могли дати найрізноманітніші і несподівані результати. У тому числі і феномен появи найрізноманітніших гібридизованих істот. Доказати це важко, заперечити практично неможливо, але якщо поглянути на окремих представників людської породи, то в характерах тих, хто бажає нами управляти, можна помітити в одних щось вовче, в інших – кінське, в третіх – шакаляче, а в тих, хто бажає бути керованими, є щось від інших, покірніших тварин. Це ж про них написав наш великий поет:

Паситесь, мирные народы! Вас не разбудит чести клич. К чему стадам дары свободы? Их должно резать или стричь. Наследство их из рода в роды Ярмо с гремушками да бич.

Однак облишмо поки що цю тему і покиньмо артиста Меловані на його новому поприщі, в