Читати книгу - "Зорчина пісня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Підійшла Маря, замінила Миколі Івановичу грілку й побігла на кухню по нову порцію окропу.
— Я знаю, — сказав Микола Іванович, подивився на Сашка й усміхнувся. — Бережіть вашу дружбу... нікому не давайте її кривдити...
— Ми не дамо, еге ж, Сашко? — впевнено мовила Зорка.
Вона підбадьорилася. Коли Микола Іванович усміхається, то не так все й погано. Зорка підвелася і пройшла по кімнаті, роздивляючись корінці книжок на грубих дерев'яних полицях уподовж стіни.
— Скільки у вас книжок! Дивіться... Пушкін...
— Ти читала Пушкіна? — запитав Микола Іванович.
— Ага. Ми вже й у школі його проходили. Миколо Івановичу, а чому мені «Пікову даму» не можна читати? Я взяла в бібліотеці, а Кра... Степан Федорович відняв. Як закричить: «Хто тобі дозволив такі книжки брати?!» А я однаково прочитала, нишком. Зовсім нецікава...
— Ось бачиш... тобі можна все читати... Лише є такі... книжки, які ти ще просто не зможеш... зрозуміти... Прочитаєш, книжка... видасться тобі нецікавою... і ти втратиш для себе чудову книгу... Розумієш?
Микола Іванович поворухнувся, заплющив очі. Губи його щільно стулилися. Лоб спітнів.
Сашко схопив рушничок і почав обережно витирати йому обличчя. Зорка навшпиньках підійшла до ліжка.
— Сашко, може, Вірванну покликати? — пошепки запитала вона.
— Не потрібно... — сказав Микола Іванович.
— Миколо Івановичу... а якщо вас у лікарню заберуть, — злякано запитала Зорка, — як же ми... без вас...
Сашко гнівно глянув на неї.
— Нічого, — ледь зміг вимовити Микола Іванович і спробував усміхнутися, — живі будемо, не помремо...
До кімнати швидко зайшов Кузьмін з двома жінками в білих халатах.
Сашко й Зорка вийшли на подвір'я. Біля ганку стояла гарба, вимощена сіном. На худій спині коня лежала снігова наліпка. А трошки далі, коло дверей до корпусу, обступивши Віру Іванівну, стояли діти.
Миколу Івановича відвезли в лікарню.
У спальнях дівчатка голосно плакали. Зорка залізла в комору. Сашко вмовляв її іти спати, але вона не слухала.
— Заспокойся, малечо, все минеться... Зроблять Колі-Вані операцію, він одужає і повернеться до нас... Коля-Ваня не такий, він не кине нас...
— А якщо... якщо... Крага...
— Годі-бо плакати... Нас же з тобою двоє, малечо... Вдвох нам ніхто не страшний, еге?
— Еге, — сказала Зорка, заспокоюючись.
Сашко обняв її, пригорнув до себе й погладив по голові.
— Ось так, а тепер іди спати. Уроки всі зробила?
— Ага...
Двері в комору розчинилися. На порозі стояв Кузьмін.
— Дмитрієв? Будницька? — здивовано, наче очам своїм не вірячи, запитав він.
Сашко стояв так само, пригорнувши Зорку до себе, й дивився на Кузьміна.
— Так-так, Дмитрієв... — покручуючи в пальцях люльку, насмішкувато сказав Кузьмін.
Сашко спалахнув, відсторонив од себе Зорку.
— Біжи...
Зорка прожогом, скільки було духу, кинулась у спальню. Щоки її палали. Вона не могла збагнути, чому їй раптом стало так соромно, неначе у їхній дружбі з Сашком було щось недобре.
Позаду неї чути було гнівний бас Кузьміна та обурений голос Сашка, який аж заїкався од хвилювання.
Не роздягаючись, Зорка пірнула в ліжко й вкрилася з головою.
Розділ 25. ЩукаПродавець хапав хлібини одну за одною, кидав їх на широкий, наче майдан, щербатий прилавок і краяв на шматочки. Зорка тяглася до прилавка, але її весь час одштовхували. А буханців щоразу меншало.
Полиці несподівано зсунулися, і на Зорку зівсебіч посипався хліб. Зорка хапала буханці й ховала за пазуху. Їй раптом стало лячно. Загине стільки хліба! Швидше, швидше, поки ніхто не побачив, не відібрав! Продавець, розмахуючи ножем, бігав навколо неї і кричав:
— Зорко, ти чого сіпаєшся?!
Зорка випустила з рух хлібину, і хлібина заплигала, як гумовий м'ячик. Вище, вище! Зорка підстрибнула, щоб піймати її, і вдарилася головою об щось тверде.
Зорка злякано розплющила очі. Поруч неї сиділа сонна Галка, терла долонею скроню.
— Ти чого? — ледь прочумавшися, запитала Зорка.
— Це не я чого, а ти чого! — розгнівалася Галка. — Спочатку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорчина пісня», після закриття браузера.