Читати книгу - "Моє сторіччя"

неподалік від Баєріше-плац, сів в електричку; на другого вже чекав автомобіль із персональним водієм, який завіз його у Буков, або на Шіффбауердамм[39]. А коли після того настало літо, й обоє, один за одним, померли[40], я вирішив спалити свої вірші, покинути німецьку філологію та вступити до Технічного університету, щоб там старанно вивчати машинобудування. 1957

Любий друже!

Ми стільки років займалися спільною справою, що я просто зобов’язаний написати тобі цього листа. І хоча тепер наші шляхи розійшлися, колись нас поєднувала дружба, тож я сподіваюся, цей мій відвертий лист дійде до тебе. На жаль, у нашій розділеній навпіл батьківщині зараз необхідна така обережна поведінка.

Але перейду до того, що спонукало мене написати це дружнє повідомлення: після того як у вас були завершені всі етапи створення Бундесверу, а у нас — Національної народної армії, мені першого травня цього року було вручено бронзовий орден ННА за заслуги. Під час урочистої церемонії я усвідомив, що ця відзнака не меншою мірою належить і тобі: ми обидва доклали чимало зусиль для розвитку німецького сталевого шолома.

На жаль, на урочистостях (зі зрозумілих причин) не була згадана історія походження моделі «М 56», однак ми з тобою, обидва, ще в роки останньої війни працювали на сталеливарному заводі Акціонерного товариства в місті Тале і відповідали там за виготовлення розроблених професором Фраєм та доктором Гензелем сталевих шоломів «В» і «В II», які потім пройшли перевірку під кулями. Ти, ясна річ, добре пам’ятаєш, що, як це не прикро, але керівництво заборонило нам припинити випуск моделі «М 35», хоча численні втрати на фронті й довели її недоліки — занадто гострі кути нахилу бічних поверхонь і майже дев’яностоградусний кут падіння. Нові шоломи були випробувані ще в сорок третьому, на базі піхотного училища у Дьоберітці, де вони добре зарекомендували себе завдяки більш пологим кутам нахилу, що посилювало їхню надійність та захисні властивості; вони отримали чудові відгуки від солдат, які обслуговували двохсантиметрову базуку і восьмисантиметровий гранатомет під назвою «пічна труба», і те ж саме було під час застосування стереотруби та рацій «Дора». Крім того, з’явилися інші переваги, підтверджені численними позитивними відгуками: невелика вага шолома, більша свобода руху для голови під час обслуговування різних видів зброї та механізмів, а також більша звукопроникність із одночасним захистом від сторонніх шумів.

На жаль, як ти й сам добре знаєш, до самого кінця війни продукція обмежилася шоломом «М 35». Лише тепер, під час створення Національної народної армії, я мав нагоду вдосконалювати й випускати на Народному заводі чорної металургії в Тале повторно випробувані моделі «В» та «В II» і навіть перейти до серійного виробництва шоломів «М 56» для Народної армії. Для початку ми плануємо зробити сто тисяч. Внутрішнє оформлення було доручене Народному підприємству з виготовлення шкіряних виробів для верхової їзди «Тауха». Наш шолом непогано виглядає, і я категорично відкидаю недоречні іронічні зауваження, які іноді можна почути то тут, то там, буцімто він надто схожий на чеські моделі.

Якраз навпаки, любий друже! Як ти бачиш, у нашій Республіці (хоч про це й не кажуть офіційно) у справі виготовлення шоломів та військових уніформ вирішили повернутися до прусських зразків, зараз випускають навіть перевірені моделі солдатських чобіт із широкими халявами, а також офіцерських — із вузькими, тоді як у вас усемогутнє відомство «Amt Blank»[41] явно вирішило зректися всіх традицій. Ви покірно прийняли американську модель шолома. Землисто-сірий колір похідної військової форми тепер поміняли на розмитий боннський шиферно-сірий. Я сподіваюся, ти не образишся, якщо я скажу тобі: цей ваш Бундесвер лише намагається виглядати невимушено і якомога більш цивільно, однак попри смішну військову форму не може приховати свої агресивні наміри. Та добре вже хоча б те, що ви так само, як і ми, вирішили доручити командування заслуженим генералам Вермахту.

Але наразі я хотів би ще раз згадати отриману мною нагороду (а взагалі-то це й твоя нагорода), бо коли під час першотравневих урочистостей мені вручили бронзову медаль, я згадав нашого професора Шверда із Технічного університету Ганновера. Адже саме він у п’ятнадцятому році винайшов сталеві шоломи, які використовувалися спершу під Верденом, а потім і на інших фронтах, замінивши не надто вдалі пікельгаубе. Ми вважали себе його учнями. Я відчував вдячність до нього, коли мене (а разом зі мною й тебе) визнали гідним такої почесної відзнаки. Але моя радість затьмарена смутком, бо дві німецькі армії тепер протистоять одна одній. Наша батьківщина розірвана навпіл. Так захотіли чужинці. Залишається тільки сподіватися, що недовго вже чекати того моменту, коли нація нарешті знову об’єднається. І тоді ми зможемо, як колись, у юні роки, блукати у Гарці, і нам не заважатиме жоден кордон. І солдати об’єднаної армії носитимуть шоломи, які під час обох світових воєн були вдосконалені до максимальної надійності проти куль і до того ж зроблені в найкращих німецьких традиціях. І до цього причетні ми з тобою обидва, любий друже!

Твій Еріх