Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

Рон зиркнув на годинник.

- Я цілий день про це думав. Експрес вирушив майже шість годин тому. Дивно якось, що ми не в ньому, правда?

Гаррі уявив яскраво-червоний потяг, за яким вони з Роном линули колись в повітрі, а він звивався поміж полів та пагорбів, неначе довга червона гусінь. Знав напевне, що зараз у поїзді сидять разом Джіні, Невіл та Луна, і, можливо, намагаються вгадати, де зараз Гаррі, Рон та Герміона, або міркують, як краще нашкодити новому Снейповому режиму.

- Вони мене ледь не засікли, - повідомив Гаррі. - Я невдало приземлився на ґанку і з мене ледь не злетів плащ.

- Зі мною щоразу таке буває. Ага, ось і вона, - сказав Рон, розвертаючись на стільці, щоб краще бачити Герміону, яка повернулася на кухню. - І що ж то за справа, гідна Мерлінових найобвисліших кальсонів?

- Я згадала ось про що, - важко дихаючи, відповіла Герміона.

Вона принесла велику картину в рамі, поставила її на підлогу і вийняла з кухонної шафки свою маленьку вишиту бісером сумочку. Відкрила її й почала запихати в неї картину, явно завелику, щоб поміститися в малесенькій сумочці. Проте за кілька секунд картина щезла, як досі багато чого іншого, в бездонних глибинах сумочки.

- Фінеас Ніґелус, - пояснила Герміона, кидаючи сумочку на кухонний стіл зі звичним уже важким брязкотом.

- Тобто? - здивувався Рон, але Гаррі все зрозумів. Намальований фарбами образ Фінеаса Ніґелуса Блека мав здатність переміщатися між тим своїм портретом, що був на площі Ґримо, і тим, що висів у директорському кабінеті в Гоґвортсі: круглій кімнаті на вершині вежі, де зараз, поза сумнівом, сидів Снейп і з тріумфом розглядав колишнє Дамблдорове майно - колекцію витончених срібних магічних інструментів, кам’яне сито спогадів, Сортувальний Капелюх і, якщо його ще не перенесли деінде, Ґрифіндорів меч.

- Снейп міг послати Фінеаса Ніґелуса обстежити наш будинок, - пояснила Герміона Ронові, сідаючи. - Нехай спробує, бо тепер Фінеас Ніґелус нічого не побачить, крім нетрів моєї сумочки.

- Добре придумала! - вражено похвалив її Рон.

- Дякую, - всміхнулася Герміона, підсуваючи до себе суп. - Ну, Гаррі, що там ще сьогодні сталося?

- Нічого, - відповів Гаррі. - Я годин сім стежив за міністерством. Її ніде не було. Але бачив твого тата, Роне. Вигляд у нього непоганий.

Рон схвально кивнув. Вони вирішили, що це небезпечно - встановлювати контакт з містером Візлі, коли він заходить чи виходить з міністерства, бо він завжди оточений іншими працівниками. Та все ж було дуже приємно побачити його бодай отак мигцем, хоч було зрозуміло, що всередині він увесь напружений і стривожений.

- Тато завжди казав, що найчастіше працівники міністерства добираються на роботу за допомогою порошку флу, - сказав Рон. - Ось чому ми ніколи не бачили Амбриджку, бо вона не ходить пішки, вважає, що занадто поважна для цього.

- А як там ота смішна стара відьма й чарівничок у темно-синій мантії? - поцікавилася Герміона.

- Ага, той тип з технічної служби, - додав Рон.

- А звідки ти знаєш, що він працює в їхній технічній службі? - здивувалася Герміона, а її ложка з супом зависла в повітрі.

- Тато казав, що в тій службі всі носять темно-сині мантії.

- А ти нам такого не казав!

Герміона відклала ложку й підсунула до себе гору нотаток і карт, що їх переглядала з Роном тоді, як на кухню зайшов Гаррі.

- Тут ніде немає про темно-сині мантії, нічогісінько! - вигукнула вона, гарячково гортаючи аркуші.

- Та яке це має значення?

- Роне, тут усе має значення! Якщо ми хочемо проникнути в міністерство і не потрапити нікому на очі, коли там неодмінно чатуватимуть на всіх непроханих гостей, то має значення кожна найдрібніша деталь! Ми вже стільки про це говорили! Який сенс у всіх цих розвідувальних вилазках, якщо ти не вважаєш за потрібне сказати нам...

- Та досить, Герміоно, ну забув я одну дрібничку...

- Ти хоч розумієш, що зараз, мабуть, у цілому світі немає для нас небезпечнішого місця, ніж міністерство ма...

- Думаю, нам треба це зробити завтра, - урвав її Гаррі.

Герміона завмерла на півслові з відвислою щелепою. Рон захлинувся супом.

- Завтра? - перепитала Герміона. - Ти серйозно, Гаррі?

- Серйозно, - підтвердив Гаррі. - Навряд чи ми підготуємося до цього краще, хоч би й місяць простовбичили біля входу в міністерство. Що довше будемо затягувати, то далі опиниться медальйон. Цілком можливо, що Амбридж і так уже закинула його кудись під три чорти. Він же не відкривається.

- Хіба що, - зауважив Рон, - додумалась, як його відкрити і тепер стала скажена.

- Різниці ніхто не помітить, бо вона й так була зла, як мегера, - знизав плечима Гаррі.

Герміона закусила губу, занурившись у роздуми.

- Ми знаємо, що важлива кожна дрібничка, - Гаррі звертався до Герміони. - Знаємо, що в міністерстві тепер заборонено являтися чи роз’являтися. Знаємо, що лише найвищим посадовцям міністерства дозволено під’єднувати свої будинки до мережі порошку флу, бо Рон чув, як нарікали на це два невимовники. Ми приблизно знаємо, де розташований кабінет Амбриджки, бо ти підслухала, що казав той бородатий тип своєму напарникові...

- «Я буду на першому рівні, Долорес хоче мене бачити...», - негайно процитувала Герміона.

- Точно, - кивнув Гаррі. - І ще ми знаємо, що потрапити туди можна за допомогою тих смішних монеток чи жетонів, бо я бачив, як одна відьма позичала їх у іншої...

- Але ж у нас їх нема!

- Якщо задум спрацює, то будемо мати, - незворушно відказав Гаррі.

- Не знаю, Гаррі, не знаю... так багато речей, які можуть нам усе перекапустити, стільки залежатиме від щасливого збігу обставин...

- Але це все не зміниш, навіть якщо готуватися три місяці, - стояв на своєму Гаррі. - Пора вже діяти.

Він бачив по обличчях Рона й Герміони, що вони бояться. Він і сам не був особливо впевнений, проте не сумнівався, що настав час втілювати їхній задум у життя.

Уже місяць вони по черзі одягали плащ-невидимку і шпигували за головним входом у міністерство, яке Рон, завдяки містерові Візлі, добре знав ще змалку. Вони стежили за міністерськими працівниками, підслуховували їхні розмови і поступово з’ясували, наприклад,