Читати книгу - "Навколо світу за вісімдесят днів"

по Реформ-клубу провели останні три дні неспокійно. Цей Філеас Фоґґ, про якого вони й думати забули, знову дав про себе знати. Де він тепер?! 17 грудня — у день арешту Джемса Стренда, — минуло сімдесят шість днів із часу від’їзду Фоґґа з Лондона, а від нього не було жодної звістки! Його спіткала невдача? Чи він відмовився від боротьби, або усе ще рухається ним же обраним маршрутом? Чи з’явиться він у суботу, 21 грудня, рівно о восьмій годині сорок п’ять хвилин вечора, як утілення точності, на порозі салону Реформ-клубу?

Неможливо описати хвилювання, що панувало ці три дні в англійському суспільстві. В Америку, в Азію полетіли депеші із запитами про Філеаса Фоґґа! Вранці і ввечері ходили оглянути будинок на Севіль-роу. Нічого. Поліція не знала, що сталося з детективом Фіксом, який так невдало кинувся помилковим слідом. Проте це не заважало людям знову закладатися на дедалі більші суми. Філеас Фоґґ, як скаковий кінь, робив останній поворот. Проти нього ставили вже не по сто, а по двадцять, по десять, по п’ять проти одного, а старий паралітик лорд Олбермейль тримав за нього парі на рівних умовах.

Отож у суботу ввечері на Пел-Мел і на сусідніх вулицях зібралося чимало люду. Юрба маклерів невтомно стовбичила коло будівлі Реформ-клубу. Рух ускладнився. Всюди сперечалися, кричали, повідомляли курс «Філеаса Фоґґа», достоту як повідомляють курс англійських цінностей на біржі. Полісмени ледве стримували натовп, і, в міру наближення встановленого часу приїзду Філеаса Фоґґа, зростало загальне хвилювання.

Цього вечора всі п’ятеро партнерів нашого джентльмена зібралися задовго до дев’ятої години вечора у великому салоні Реформ-клубу. Обидва банкіри — Джон Селліван і Сем’юел Фаллентин, інженер Ендрю Стюарт, Ґотьє Ральф, один із адміністраторів Англійського банку, і броварник Томас Фленаган — усі чекали з очевидним занепокоєнням.

Коли настінний годинник показав двадцять п’ять хвилин на дев’яту, Ендрю Стюарт підвівся і сказав:

— Добродії, за двадцять хвилин мине термін, призначений нами й містером Фоґґом.

— О котрій годині прибув останній потяг із Ліверпуля? — запитав Томас Фленаган.

— О сьомій годині двадцять три хвилини, — відповідав Ґотьє Ральф, — а наступний приходить тільки десять хвилин на першу ночі.

— Отже, панове, — продовжував Ендрю Стюарт, — якби Філеас Фоґґ приїхав цим потягом, він був би вже тут. Ми можемо вважати парі виграним.

— Зачекаймо. Не будемо судити завчасно, — заперечив Сем’юел Фаллентин. — Ви ж знаєте, що наш колега — винятковий оригінал. Він діє з прописною точністю в усьому. Він ніколи не приходить ні занадто пізно, ні занадто рано, і я не здивуюся, якщо він з’явиться тут в останню хвилину.

— А я, — докинув як завжди нервовий Ендрю Стюарт, — навіть якщо побачу його, то не повірю.

— Справді, — сказав Томас Фленаган, — проект Філеаса Фоґґа був безґлуздий. Хоч би якою була його точність, він все-таки не міг уникнути неминучих у такій тривалій подорожі затримок, а затримка лише на два чи три дні мала остаточно занапастити всю справу.

— Зауважте, до речі, що ми не одержували звісток від містера Фоґґа, — додав Джон Селліван, — а проте в багатьох пунктах його маршруту є телеграф.

— Він програв, панове, — вигукнув Ендрю Стюарт, — він сто разів програв! Ви знаєте, між іншим, що «Китай» — єдиний пакетбот, на який він міг сісти в Нью-Йорку, аби вчасно потрапити в Ліверпуль, — прибув учора. Ось список його пасажирів, надрукований у «Шиппінґ-ґазет»; імені Філеаса Фоґґа там немає. За найсприятливіших умов наш колега перебуває тепер десь в Америці! Я вважаю, що він спізниться принаймні на двадцять днів проти призначеного строку. І п’ять тисяч фунтів старого лорда Олбермейля підуть за вітром.

— Це очевидно, — погодився Ґотьє Ральф, — завтра нам залишиться тільки пред’явити братам Беринґам чек містера Фоґґа.

Годинник на стіні салону показав восьму годину сорок хвилин.

— Ще п’ять хвилин, — сказав Ендрю Стюарт.

П’ять членів Реформ-клубу перезирнулися. Цілком імовірно, їхні серця закалатали швидше, адже навіть для гарних гравців ставка була доволі високою! Та вони не хотіли виявляти свого хвилювання і пристали на пропозицію Сем’юеля Фаллентина сісти за гральний стіл.

— Я не віддав би своєї частки парі навіть у тому разі, якби за чотири тисячі фунтів мені запропонували три тисячі дев’ятсот дев’яносто дев’ять, — зауважив, сідаючи, Ендрю Стюарт.

Стрілка годинника показувала восьму годину сорок дві хвилини.

Гравці взяли карти, але щомиті їхній погляд спрямовувався на годинник. Можна сміливо стверджувати, що, хоч якою великою була їхня впевненість у виграші, ще ніколи хвилини не тяглися для них так довго!..

— Восьма година сорок три хвилини, — сказав Томас Фленаган, знімаючи колоду, запропоновану йому Ґотьє Ральфом.

Хвилина мовчання. У великому салоні було тихо, але з вулиці долинав гул юрби, з якого іноді виділялися різкі вигуки. Маятник настінного годинника відбивав секунди математично точно. Кожен гравець міг полічити його удари, що чітко лунали у вухах.

— Восьма година сорок чотири хвилини! — сказав Джон Селліван голосом, у якому вчувалося мимовільне хвилювання.

Ще одна хвилина — і парі буде виграно. Ендрю Стюарт і його партнери більше не грали. Вони кинули карти на стіл. Вони лічили секунди.

На сороковій секунді — нічого! На п’ятидесятій — усе ще нічого!

На п’ятдесят п’ятій секунді знадвору долетів галас, подібний до гуркоту грому, почулися оплески, крики «слава» і навіть прокльони, — все це злилося в загальний невгамовний репет.

Гравці підвелися зі своїх місць.

На п’ятдесят сьомій секунді двері салону відчинилися, і не встиг годинниковий маятник гойднутися вшістдесяте, як на порозі постав Філеас Фоґґ у супроводі оскаженілої юрби, що ввірвалася за ним у клуб.

— От і я, джентльмени, — вимовив він спокійним тоном.

Розділ тридцять сьомий,

який доводить, що здійснивши навколосвітню подорож, Філеас Фоґґ не виграв нічого крім щастя

Так! Це був Філеас Фоґґ власною персоною.

Читач пам’ятає, що о восьмій годині п’ять хвилин вечора, приблизно через добу після прибуття наших мандрівників у Лондон, пан доручив Паспарту повідомити преподобного Сем’юеля Вілсона про шлюб, що мав відбутися наступного дня.

Паспарту із захватом кинувся виконувати це доручення. Він швидко йшов до будинку преподобного Сем’юеля Вілсона, але не застав його. Зрозуміло, Паспарту залишився почекати і чекав із добрих двадцять хвилин.

Словом, о восьмій годині тридцять п’ять хвилин він вийшов із будинку преподобного отця. Але в якому вигляді! Розпатланий, без капелюха, він біг, біг так, як ще жодна людина не бігла вулицею: він мчав по тротуару, як смерч, збиваючи перехожих на своєму шляху.

Через три хвилини він уже був у будинку на Севіль-роу і, задихаючись, увірвався в кімнату містера Фоґґа.

Він не