Читати книгу - "Танґо смерті"

був учителем Мойсея. Аль-Хідр, або аль-Хізр, був, та, зрештою, як твердять легенди, і є, наділений вічним життям. Ще давніше він був на службі в Александра Македонського і разом з ним вирушив до Країни Темряви, що аж на краю світу, у пошуках Води Життя. Александр прагнув понад усе знайти цю Воду, але йому це не вдалося, зате аль-Хідр, якого Вода цікавила менше і який не думав про неї стільки, як Александр, знайшов її. «Шукаючи, Александр не знайшов того, що шукав, а аль-Хідр, не шукаючи, знайшов». Звідтоді аль-Хідр живе вічно, з час до часу він з'являється перед очима вибраних осіб і повідомляє їм якусь істину, розповідає про свої мандри, ділиться знаннями. Усі, кому доводилося його бачити, описують його, як нестару ще людину, хоч і з довгою білою бородою, досить жваву і рішучу. Щороку аль-Хідр приходить у Єрусалим на Рамадан і зустрічається там з пророком Іллею.

— Отже, та книга не проклята? — поцікавився Ярош.

— Мій друг прихопив із собою спеціальні амулети, які мають його оберегти від поганого впливу книги, — пояснив, посміхаючись, Курков.

— Ні-ні, це зайве, — похитав головою пан Байкурт. — Аль-Хідр з'явився перед Румі в образі мандрівного суфійського проповідника Шамс ад-Діна Тебрізі. Проповіді цього дервіша зробили величезний вплив на свідомість Румі, вони затоваришували й кілька років не розлучалися, але найдужче потрясло Румі таємниче зникнення дервіша в 1247 році. Для Аль-Хідра несподівана поява і таке ж несподіване щезання — звичне діло. Звідтоді Румі чимало своїх творів підписував Шамс Тебрізі.

— То ця книга щось на зразок поеми «Маснаві», яку Румі, а за ним і Джамі, називали «Перським Кораном»? — запитав Ярош.

— На перший погляд — вона справді нагадує «Маснаві» і поему «Сад істин» прабатька суфійської поезії Санаї. Там чимало притч, повчань і легенд, але… — тут він підняв догори вказівного пальця, — …також багато містики. Що саме цікавить вас? — звернувся він до Яроша.

— Я взагалі займаюся дослідженням арканумської літератури, і зокрема «Книги Смерті». Мене цікавить, чи не знайду якихось аналогій у «Книзі Ібліса».

— А-а, так-так… Тут є й про те, що ми зараз називаємо реінкарнацією. Як писав один із суфіїв, «наші душі були сп'янілі від вина безсмертя ще перед тим, як у світі з'явилися сади, виноградні лози і виноград». Однак, перш ніж ви проглянете цю книгу, хочу дещо пояснити. Викладені в Корані погляди на природу смерті тісно пов'язані з двома іншими питаннями: взаємовідносинами між сном і смертю та існуванням душі. Адже в Корані присутні прадавні уявлення, в яких смерть ототожнюється зі сном, а воскресіння з мертвих — з пробудженням: «Господь зробив ніч для вас покривалом, і сон відпочинком, і створив день для пробудження (nushur)». Отже, ніч — це пелена, яка вкриває сплячого; сон — це прообраз смерті, а зоря — символ воскресіння (nushur)… Давні ісламські уявлення про смерть були нерозривно пов'язані з ідеєю реінкарнації: той, хто спить, неминуче повинен прокинутися! Теологи, звісно ж, сперечалися про те, чи можна вважати це пробудження остаточним воскресінням, а чи воно збудеться в кругообігу народжень і смертей. Але питання посмертного існування займало важливе місце в ранньоісламській філософії. Представники містичних ісламських сект, зокрема суфії, завжди трактували смерть, як початок нового життя, і тлумачили слово nushur, як пробудження душі, яка вселилася в нове тіло. В ісламських писаннях реінкарнація позначається словом tanasukh. Ісламські прибічники реінкарнації стверджують, що Коран підтримує вчення про переселення душ: «Той найгірший з усіх, хто прогнівив Аллаха і накликав на себе Його прокляття. Того Аллах оберне в мавпу або свиню. Аллах дає вам життя від землі, потім знову обертає вас у землю, і Він же знову дасть вам життя».

Таємне значення цих та інших віршів Корану досліджували, окрім Румі, ще й такі знамениті поети-суфії, як Сааді і Гафіз. Мансур аль-Халлай, що жив у X сторіччі, залишив чимало ліричних творів, темою яких було переселення душі:

Я сотні разів проростав травою

На берегах стрімких річок.

Сотні тисяч років я народжувався і жив

В усіх тілах, що є на Землі.

Упродовж кількох віків видатні послідовники Магомета, приймаючи вчення про реінкарнацію, приховували його від широкого кола вірних. Зараз його обговорюють і тлумачать лише в руслі суфійської традиції. Хоча багато сучасних мусульман готові, хоч би в теорії, допустити існування тих форм реінкарнації, про які згадують містики… Орхан сказав мені, що про книгу ви довідалися з праці якогось австрійця. Що саме він писав?

— Йоганн Калькбреннер написав, що в «Книзі Ібліса» описані певні обряди, завдяки яким можна довідатися, ким ти був у попередньому житті. Ба більше, можна також перейняти усі знання, які були здобуті в попередніх існуваннях.

— Зрозуміло. Є лише одна проблема… — бібліотекар перейшов на шепіт. — Ця книга доволі давня, і нам заборонено видавати її дослідникам. Для цього потрібен дозвіл директора. Але Орхан так просив… Зробимо так: ви підете зі мною у сховище, я винесу вам книгу, і ви її проглянете там.

У сховищі було темнаво і непривітно, подовгасті вузькі вікна були високо під стелею, але стелажі затуляли їх до половини. Пан Байкурт зник, а за хвилю повернувся з картонною коробкою і, поклавши її на столику, сказав:

— Я повернусь до залу. А якщо зайде хтось із начальства, я наберу мобільний Орхана. Тільки ж ти, Орхане, вимкни звук. Коли я зателефоную, підете он туди, в самий кінець, і зачекаєте на новий дзвінок. Але я б просив, щоб ви довго не затримувалися. І ще одне… Суфійські твори особливі й унікальні, справжній їхній сенс відкривається лише тим, хто володіє ключем до шифру, у той час як непосвячені розуміють усе буквально або ж узагалі нічого не розуміють. Не намагайтеся заглибитися у незглибиме.

Книга Ібліса була завдовжки з півметра і доволі груба, але товщина її пояснювалася пергаментними сторінками. Майже щосторінки були якісь ілюстрації, часом дуже маленькі, а часом на півсторінки. Книга була написана перською, якої Ярош не знав, але, на щастя, володів нею Орхан і перекладав ті місця, які Яроша зацікавили.

— Тут, — говорив Орхан, гортаючи сторінки, — розповідається, як, ставши послідовником суфійського вчення, можна читати думки на відстані… Тут — про те, як миттєво переноситися з одного місця на друге… Тут — про те, як підтримувати зв'язок з потойбічним світом… Як можна вилікувати людину за допомогою одного лише погляду…

Один з малюнків зображував дервіша, що ступав по воді, а другий — людину, яка виростає з квітки. Ярош попросив перекласти і почув те, що хотів: