Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1"

— Непогано, — відповів я.

Від цього, як від прекрасної музики, заспокоювалася душа, приємно мліло тіло й пропадало відчуття часу. Витончена інтимна близькість, лагідна гармонія часу і простору, досконале спілкування в обмеженій формі… І до того ж, усе за рахунок списаних витрат. «Непогано», — повторив я. А що співав Боб Ділан? «Нагd Rаin»… Я ніжно притиснув її до себе. Дивна річ — обіймати розкішну дівчину під Боба Ділана за рахунок списаних витрат. У старі добрі 60-і ніхто такого не придумав би.

«Та це лише уявний образ! — подумав я. — Досить натиснути на кнопку — і видиво зникне. Тривимірна еротична картинка… Збудливий запах парфумів, м’яка шкіра під пальцями, гарячі зітхання…»

Старанно рухаючись визначеним курсом, я успішно скінчив — і ми вдвох пішли у ванну кімнату під душ. Сполоснувшись, загорнулися у великі банні рушники, повернулися в кімнату і, посмоктуючи бренді з содовою, слухали то гурт «Dіrе Strаights», то щось інше.

«У чому суть такої роботи, як писання текстів?» — спитала вона. Я коротко все їй пояснив. «Я не сказав би, що це — цікава робота, — відповів я. — Усе залежить від того, про що доводиться писати. Те, що я роблю, — це, так би мовити, розгрібання культурницьких кучугур». «А я розгрібаю сексуальні кучугури, — сказала вона й розсміялася. — Слухай, а чого б нам ще раз не розгребти кучугуру?» — запропонувала вона. І ми прямо на килимі зайнялися любов’ю. Цього разу дуже просто й повільно. Але навіть у такому невигадливому варіанті вона знала, як мені сподобатися. «Звідкіля все це їй відомо?» — дивувався я.

Пізніше, вже лежачи разом з нею у великій довгій ванні, я спитав її про Кікі.

— Кікі… — повторила вона. — Таке знайоме й рідне ім’я. А хіба ви знайомі?

Я кивнув.

Вона по-дитячому закопилила губи й тяжко зітхнула.

— Її вже нема. Раптом кудись зникла. Ми з нею дружили. Іноді ходили вдвох по крамницях. Та несподівано її не стало. Місяць чи два тому. А втім, нічого дивного тут нема. На такій роботі, як наша, заяву про звільнення писати не треба. Хто хоче звільнитися — мовчки зникає. Однак жаль, що її вже нема. Ми з нею так близько зійшлися. Та нічого не вдієш. Ми ж не члени скаутської дружини.

Її довгі красиві пальці поповзли вниз, мені між ноги.

— А ти з нею коли-небудь спав?

— Навіть разом жили колись… Чотири роки тому.

— Чотири роки? — сказала вона, всміхнувшись. — Давня історія! Чотири роки тому я ще була цяця-дівчинка й до школи ходила.

— Невже ніяк не можна зустрітися з Кікі? — запитав я її.

— Важко сказати… Я справді не здогадуюся, куди вона запропастилася. Як я вже казала, вона просто зникла. Наче крізь землю провалилася. Жодного сліду не залишила. Шукати її — даремно час витрачати. Слухай, а ти любиш її ще й досі?

Я повільно витягнувся всім тілом у гарячій воді й глянув на стелю. Чи я все ще люблю її?

— Сам не знаю. Та незалежно від цього я будь-що мушу з нею побачитися. Мене переслідує думка, ніби Кікі хоче зі мною зустрітися. Постійно мені сниться.

— Дивно, — сказала вона, заглянувши мені в очі. — І мені Кікі раз у раз сниться.

— В якому сні?

Вона промовчала. Тільки всміхнулася, ніби задумавшись на хвилину.

— Ще хочу випити! — сказала вона.

Ми повернулися в кімнату і, сидячи на підлозі, пили бренді з содовою та слухали музику. Вона сперлася мені на груди, а я обіймав її за голе плече. Ґотанда зі своєю подружкою не з’являвся — видно, вони заснули у спальні.

— Слухай, — сказала вона. — Ти, може, не повіриш, але мені приємно бути з тобою так, як от зараз. Правду кажу! Незалежно від того, що я на роботі й маю виконувати свою роль. Я не брешу! Ти мені віриш?

— Вірю, — відповів я. — І мені з тобою приємно. Ніби на зустрічі з однокласницею…

— А ти справді унікальний! — розсміявшись, сказала вона.

— І все-таки щодо Кікі… — сказав я. — Невже ніхто нічогісінько про неї не знає? Ні про її адресу, ні про справжнє ім’я чи щось подібне?

Вона повільно захитала головою.

— У нас не заведено про таке говорити. Всі живемо під прибраними іменами. Скажімо, вона — Кікі, я — Мей. Моя теперішня подруга — Мамі. Про особисте життя одна в одної не розпитуємо й нічого про нього не знаємо. Поки сама не розповість. Такий у нас етикет. Звісно, ми дружимо. Разом розважаємося. Але все це — не справжня реальність. Нічого не знаємо одна про одну. Я — Мей, вона — Кікі. Реального життя ми не маємо. Як би це сказати… ми — уявні образи. Щось таке, що повисає у повітрі… А імена — це навмання придумані знаки, які ми намагаємося поважати. Ти розумієш?

— Розумію, — відповів я.

— Дехто серед наших клієнтів жаліє нас. Та ми не такі, як вони думають. Своїм ремеслом не тільки заробляємо, а ще й отримуємо насолоду. В нашому клубі членська система, а тому клієнти — пристойні люди. І всі намагаються нас чимось порадувати. Зрештою, й нам на цей уявний світ не доводиться нарікати.

— Виходить веселе розгрібання кучугур, чи не так? — сказав я.

— Саме так. Веселе розгрібання кучугур, — підтвердила вона і приклалася губами до моїх грудей. — Іноді навіть у сніжки граємося.

— Мей… — повторив я. — Колись я знав одну дівчину, яку справді називали Мей. Вона працювала реєстраторкою стоматологічної клініки, що містилася поряд з нашою конторою. Народилася на Хоккайдо в селянській родині. Всі її називали «Кізонька Мей». Була смуглява і худюща як тріска. Мила дівчина…

— Кізонька Мей… — повторила вона. — А тебе як звуть?

— Вінні-Пух, — відповів я.

— Зовсім як у казці! — сказала вона. — Чудово! Кізонька Мей і Вінні-Пух…

— Справді як у казці, — погодився і я.

— Поцілуй мене, — попросила вона. Я притиснув її до себе й поцілував. П’янким поцілунком. Яким не цілувався цілу вічність.

Потім ми пили хтозна-котру порцію бренді з содовою і слухали платівку гурту «Тhе Роlісе». «Тhе Роlісе» — яка безглузда назва для музичного гурту! Навіщо було таку вибирати?.. Поки я над цим роздумував, вона спокійно заснула в моїх обіймах. Уві сні вона здавалася вже не колишньою розкішною дівчиною, а звичайною, вразливою, яку можна зустріти будь-де. «Як на зустрічі з однокласниками», — знову подумав я. Стрілки годинника повернули на п’яту. Навколо запанувала тиша. Кізонька Мей і Вінні-Пух… Чергова уявна картинка. Казка за рахунок списаних витрат. Рок-гурт «Тhе Роlісе»… Ще одна дивна