Читати книгу - "Степовий вовк"

Скоро прокурор лежав в іншій машині, і Густав наказав їм їхати вниз.

Тим часом наша стенографістка встигла опритомніти й тепер спостерігала за тим, що ми робимо. Я був радий, що нам дісталася така гарна здобич.

— Панно,― мовив Густав,― ви втратили свого роботодавця. Думаю, вас більше нічого не зв'язувало з тим старим добродієм. Я беру вас до себе на роботу. Будьте нашою товаришкою! Ну, а тепер треба поспішати. Скоро тут стане не дуже затишно. Ви вмієте лазити по деревах панно? Так? То лізьте з нами, ми вам допоможемо.

Ми всі троє якомога швидше вибралися на дерево, у нашу вежу. Дівчині нагорі стало погано, але ми дали їй ковтнути коньяку, і скоро вона вже так оговталась, що навіть оцінила чудовий краєвид на озеро й на гори і сказала, що її звати Дора.

Незабаром унизу знов з'явилася машина. Вона обережно, не зупиняючись, поминула перекинутий автомобіль і відразу почала набирати швидкість.

— Боягуз! ― засміявся Густав і вистрілив у водія.

Машина затанцювала, наскочила на мур, зачепилась на ньому й повисла над прірвою.

— Доро,― спитав я,― ви вмієте стріляти?

Вона не вміла, але ми показали їй, як треба заряджати гвинтівку. Спершу в неї не виходило, вона порізала собі до крові пальця, заплакала й попросила пластиря. Та Густав пояснив їй, що тепер війна, а тому треба бути мужньою і витривалою. Його слова вплинули на неї.

— А що з нами буде? ― спитала вона за хвилину,

— Не знаю,― відповів Густав.― Мій товариш Гаррі любить гарних жінок, він стане вашим приятелем.

— Але ж вони прийдуть з поліцією та солдатами і вб'ють нас.

— Поліції і всякого такого більше не існує. У нас є вибір. Доро. Або ми спокійно залишимося тут і підстрілюватимемо всі машини, що захочуть проїхати повз нас, або самі візьмемо машину й поїдемо, щоб у нас стріляв хтось інший. Байдуже, що ми виберемо. Я за те, щоб, лишитися тут.

Унизу знову вигулькнула машина й засигналила. Вона скоро дістала своє і лишилася лежати догори колесами.

— Зроду б не подумав, що стріляти так приємно,― мовив я.― А я ж колись був проти війни!

Густав усміхнувся.

— А все тому, що тепер людей у світі стало надто багато. Раніше цього не було так помітно. Але тепер, я кожен хоче не тільки дихати, а ще й мати машину, це зразу впадає в око. Звичайно, те, що ми тут робимо, важко назвати розумним, це дитячі витівки, але й війна ― шалена дитяча витівка. Колись людству доведеться навчитись розумніше стримувати свій приріст. Поки що ми реагуємо на нестерпні умови не дуже розумно, та в принципі робимо те, що треба: зменшуємо кількість людей.

— Авжеж,― погодився я,― може, те, що ми робимо, божевілля, і все ж таки, воно, мабуть, корисне й необхідне. Погано виходить, коли людство перенапружує свій розум для того, щоб за його допомогою впорядкувати речі, які ще не піддаються розумові. Тоді виникають- такі ідеали, як в американців чи в більшовиків, обидва надзвичайно розумні, а проте вони страшенно насилують, збіднюють життя, бо надто наївно спрощують його. Образ людини, колись високий ідеал, хочуть обернути в стереотип. Може, ми, божевільні, знов ошляхетнимо його.

Густав засміявся.

— Хлопче, ти так премудро говориш, що тебе б довіку слухати: було б і корисно, й приємно. І, може, ти навіть трішечки маєш слушність. Але тепер заряди, буд ласка, знов свою гвинтівку, бо ти щось надто замріявся Щомиті може надбігти пара оленів, а ми їх філософією не вб'ємо, все-таки треба мати у гвинтівці кулю.

Над'їхала машина і відразу ж перекинулася, бо дорога була перегороджена. Один із пасажирів, що лишився живий, гладкий рудий чоловік, нестямно вимахуючи руками, оббіг навколо машини, тоді озирнувся на всі боки й побачив наш сховок. Лаючись, він підбіг до дерев й почав стріляти в нас із револьвера.

— Геть звідси, а то я вб'ю вас! ― крикнув йому Густав

Чоловік націлився в нього і ще раз вистрілив. Тоді ми вдвох вистрілили, і він упав.

З'явилося ще дві машини, і ми їх обидві підбили. Потім на дорозі стало тихо й порожньо, видно, пішла чутка, що нею їхати небезпечно. Тепер ми мали час помилуватися чудовим краєвидом. По той бік озера лежало в долині невеличке містечко. Над ним з'явився дим, і скоро ми побачили, як вогонь почав перекидатися з даху на дах. Чути було також стрілянину. Дора заплакала, і я погладив її по мокрих щоках.

— Невже ми всі загинемо? ― спитала вона.

Ніхто їй не відповів. Тим часом знизу надійшов якийсь чоловік, побачив розбиті машини, почав нишпорити навколо них, засунув в одну з них голову й витяг строкату парасольку від сонця, шкіряну жіночу торбинку і пляшку вина. Тоді мирно сів на захисний мур, ковтнув вина, витяг з торбинки щось загорнене у фольгу, з'їв його, допив вино з пляшки й задоволено пішов далі, тримаючи під пахвою парасольку. Дивлячись, як спокійно він простує дорогою, я сказав Густавові:

— Невже ти зміг би вистрілити в цього чоловіка й продірявити йому голову? їй-богу, я не зміг би.

— А тебе ніхто й не просить,― буркнув він.

Але йому також стало незатишно на серці. Тільки-но ми побачили людину, що поводилася ще мирно, природно, як дитина, що перебувала ще в стані невинності, як нам раптом уся наша хвалена, необхідна діяльність здалася безглуздою і огидною. Хай йому чорт, стільки крові! Нам стало соромно. Але кажуть, що під час війни навіть на генералів інколи нападає таке почуття.

— Годі нам тут сидіти,― жалібно мовила Дора.― Злазьмо додолу, в машинах напевне знайдемо щось попоїсти. Чуєте, ви, більшовики, невже ви не зголодніли?

Внизу, в охопленому полум'ям містечку, вдарили на сполох, лунко й моторошно. Ми почали злазити з дерева. Коли я допомагав Дорі вибиратися з вежі, то поцілував її в коліно. Вона дзвінко засміялася, та враз дошка подалася під нами, і ми обоє полетіли в порожнечу...

Знов я опинився в напівкруглому коридорі, схвильований тим дивним полюванням. І всюди, на кожних дверях, я бачив звабливі написи:

MUTABOR

ПЕРЕВТІЛЕННЯ В БУДЬ-ЯКУ ТВАРИНУ ЧИ РОСЛИНУ

КАМАСУТРА

НАВЧАННЯ ІНДІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА КОХАННЯ

КУРС ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ: 42 РІЗНІ СПОСОБИ КОХАННЯ

ПРИЄМНЕ САМОГУБСТВО ТИ ПОМРЕШ ЗІ СМІХУ

ХОЧЕТЕ ОБЕРНУТИСЯ В ДУХ?

МУДРІСТЬ СХОДУ

О, ЯКБИ Я МАВ ТИСЯЧУ ЯЗИКІВ!

ТІЛЬКИ ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ