Читати книгу - "20 000 льє під водою"

само відокремлений від землі, як інші планети сонячної системи від планети Земля. Це означає, що про результати нашої праці на землі не дізнаються, так само, як праці учених Сатурна чи Юпітера ніколи не стануть відомими землянам. Але ми з вами за примхою випадку опинилися в межах одного світу, тому я вважаю за потрібне поділитися з вами результатами та кінцевими висновками своїх досліджень.

— Мені дуже цікаво, слухаю, капітане, — запевнив я.

— Вам, професоре, звісно, відомо, що морська вода має більшу щільність, ніж прісна, і що щільність води не в усіх морях однакова. Я визначив показники щільності морської води у різних частинах світу. Так от, якщо прийняти за одиницю середньостатистичну щільність прісної води, то щільність вод Атлантичного океану дорівнюватиме одній цілій і двадцяти восьми тисячним, щільність вод Тихого океану дорівнюватиме одній цілій і двадцяти шести тисячним, і одній цілій і тридцяти тисячним дорівнюватиме щільність вод Середземного моря…

«Ага! — подумав я, — він заходить і у Середземне море!»

— …одній цілій і вісімнадцяти тисячним дорівнюватиме щільність вод Іонічного моря і, нарешті, одній цілій і двадцяти дев'яти тисячним — Адріатичного моря.

З цих повідомлень я зрозумів, що «Наутилус» не уникає навіть тих морів, якими судна курсують дуже часто. Це наштовхнуло мене на думку, що коли-небудь, можливо дуже скоро, ми наблизимося до берегів цивілізованих континентів. Я подумки порадувався за Неда Ленда, який тільки про це і мріяв.

Бували періоди, коли ми з капітаном Немо присвячували цілі дні різним науковим дослідженням — визначали ступінь солоності морської води у різних глибинах, глибину проникнення світла у воду тощо, і в усіх випадках він виявляв себе як винятково талановитий винахідник. Приємно згадувати, з якою повагою до моїх порад ставилася ця толерантна людина. А потім він надовго пропадав, не йшов на контакт, і я почувався самотнім на борту його підводного корабля. У мене були Консель і Нед Ленд, але з ними я міг поговорити на якісь побутові теми, а от поспілкуватися про високі матерії я міг тут тільки з капітаном Немо і лише за умови, що він перебуває у відповідному гуморі. Коли він уникав спілкування зі мною, я багато читав і вів свої записи.

Шістнадцятого січня «Наутилус», здавалося, заснув неглибоко під рівнем моря. Електричні машини зупинилися, гвинт відпочивав, а судно пливло за течією. Я припустив, що екіпаж займається ремонтом чи регулюванням машин, які потребували цього після тривалої роботи на високій швидкості.

Того дня мені і моїм товаришам випала нагода стати очевидцями цікавого явища. Ми зібралися у вітальні. Крізь ілюмінатори виднілося небо, затягнуте грозовими хмарами. У водному середовищі, що оточувало «Наутилус», царювала пітьма.

Я милувався водною стихією, яка навіть за скромного затуманеного освітлення була прекрасною. Великі риби пропливали повз судно, як китайські тіні. І раптом ми потрапили у смугу яскравого світла. Спершу я подумав, що це увімкнули прожектор. Але придивившись пильніше, зрозумів, що помилився.

«Наутилус» віднесло течією у шари води, що світяться і спалахують вогнями, особливо сліпучими у пітьмі морських глибин. То було світіння міріад мікроскопічних морських організмів. Інтенсивність світіння посилювалася, відбита металевою обшивкою судна. Освітлена водна маса, подібно до доменної печі, лила вогненні струмені, від яких розбризкувалися тисячі іскор, то перетворювалася на суцільний потік рідини, що нагадувала розплавлений свинець. Усе довкола цього пломеніючого простору було затінене. О ні! Це не штучне світло нашого прожектора! Тут відчувалася пульсуюча життєва сила, її тут було понад міру! І це світло було живе!

Річ у тім, що в цих водах було величезне скупчення морських джгутикових ночесвіток (ІМосіПиса тігіаііз), справжніх драглистих кульок з ниткоподібними щупальцями. Ці ніжні мікроскопічні морські організми утворюють цілі колонії: у тридцяти кубічних сантиметрах води їх налічують до двадцяти п'яти тисяч. Сіяння ночесвіток також посилювалося трепетним мерехтінням медуз, світінням фолад і багатьох інших організмів, що люмінесціюють і виділяють світну речовину — люциферин.

Упродовж двох годин «Наутилус» плив цими водами, освітленими мікроскопічними мешканцями-ліхтариками. Ми тішилися, коли побачили у цьому чарівному середовищі великих морських тварин, які бавилися, немов саламандри, у полум'ї! Вода більше не сприймалася, як вода: здавалося, що у самому світлі, живому і казковому, плюскочуться граційні дельфіни, невтомні акробати морів, і передвісники ураганів — меч-риби, найпрудкіші серед риб, які у довжину сягають п'яти-шести метрів (вони подекуди зачіпали кришталеве скло ілюмінаторів своїми грізними верхніми щелепами, видовженими у мечоподібний дзьоб). Пізніше ми побачили малих рибок, які тримаються зграйками, — спинорогів, макрелей-стрибунів, щетинозубів і сотні інших рибин, які комфортно почували себе у природно освітленій стихії.

Я був просто зачудований побаченим. Це чарівне світіння моря не могло б залишити байдужим нікого! «Можливо, атмосферні умови посилювали інтенсивність цього явища?» — думав я. Ми ж не знали, що діється у небі, бо були під водою, а там, цілком імовірно, тріщить, гуркоче грім і пронизує хмари блискавка. Може й так, але на глибині декількох метрів під водою ми не відчували небесної непогоди, «Наутилус» мирно погойдувався у лоні спокійних вод.

Ми пливли далі, а перед нашими очима тривав парад підводних чудес.

Консель займався своїм улюбленим заняттям — невтомно класифікував зоофітів, членистоногих, молюсків і риб. Дні пролітали, і я ризикував невдовзі загубитися у часі, якби щоденно не вів записів і не датував їх. Нед Ленд з усіх сил намагався урізноманітнити наше меню. Усі ми, як равлики, сиділи у своїй мушлі. Скажу вам зі знанням справи: перетворитися на равлика дуже просто!

Ті, хто каже, що людина звикає до всього, мають рацію. Наше перебування на кораблі перестало сприйматися нами, як щось вимушене і тимчасове. З плином часу це стало нашим життям. Усе, що тут відбувалося, подобалося нам. Потроху ми почали забувати, що існує інше життя, десь на поверхні земної кулі. Але відбулася подія, яка несподівано примусила нас усвідомити реальність.

Вісімнадцятого січня «Наутилус» проходив під 105° довготи і 15° широти. Насувалися купчасто-дощові хмари, море почало штормити. Зі сходу налетів сильний рвучкий вітер. Барометр, показники якого стабільно знижувалися останніми днями, попереджав про наближення бурі.

Я вийшов на палубу, скориставшись тим, що помічник капітана вивчав ситуацію на морі. Якщо б він вимовив свою традиційну фразу, що її я переклав як «Море спокійне», то це означало б, що я помилився. Але, вочевидь, ні, бо цього разу він сказав щось інше, і я знову не зрозумів змісту тієї фрази. Та, мабуть, сказане мало неабияку вагу, бо одразу ж на палубі з'явився капітан Немо з підзорною трубою в руках. Він мовчки почав вдивлятися в