Читати книгу - "Знамення Долі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хтось стискав моє плече, і чиясь рука торкнулася шиї.
— Мерль, з тобою все в порядку? Хочеш пити?
Я глибоко зітхнув, потім зі свистом випустив повітря і кілька разів моргнув.
Світло навколо було блакитним, світ повний кутів і ліній.
Перед моїм обличчям з'явився черпак.
— Випий — це вода, — сказав він.
Це був його голос.
Я випив всю воду.
— Хочеш ще?
— Так.
— Почекай секунду.
Я почув звук кроків, він кудись пішов. Я дивився прямо перед собою на освітлену розсіяним світлом стіну в шести або семи футах від мене. Потім я провів долонею по підлозі. Вона, здається, була з того ж матеріалу.
Незабаром Люк, посміхаючись, повернувся, і подав мені черпак. Я вихилив його й повернув Люку.
— Будеш ще? — Запитав він.
— Ні. Де ми?
— У великій і зручній печері.
— А де ти взяв воду?
— У сусідній каверні нагорі, он там.
Він показав рукою.
— Там повно води. І до того ж достатньо їжі. Хочеш їсти?
— Поки що ні. З тобою все нормально?
— Кілька синців, — відповів він, — але, загалом, живий. У тебе, здається, переломів теж немає, а поріз на щоці вже засох.
— Це вже щось, — кивнув я.
Я повільно підвівся на ноги, останні волокна сну залишили мене, коли я встав. Тут я побачив, що Люк повернувся і йде. Я автоматично зробив кілька кроків слідом за ним, поки мені не прийшло в голову запитати: — Ти куди?
— Туди.
Він показав рукою, в якій тримав черпак.
Слідом за ним я вийшов через отвір в стіні в сусідню невелику печерку розмірами з мою стару вітальню.
Тут було холодно. Уздовж стіни ліворуч від входу стояло кілька великих дерев'яних бочок, і Люк повісив черпак на край найближчої. Біля протилежної стіни вишикувалися картонні ящики та мішки.
— Це — консерви, пояснив Люк. — Фрукти, овочі, шинка, риба, бісквіти, солодощі, кілька ящиків вина… Є і похідна грубка, і паливо до неї. Є навіть пара пляшок коньяку, — з гордість додав він.
Він повернувся і швидко вийшов, минувши мене, знову прямуючи в великий зал.
— А тепер куди? — Запитав я.
Але він крокував швидко і не відповідав. Мені довелося ворушитися, щоб не втратити його з виду. Ми проминули кілька відгалужень, коридорів і проходів. Нарешті він зупинився біля маленького отвору вгорі, кивнувши мені.
— Тут просто діра і кілька дощок над нею. І дуже добре мати над нею таке прикриття, скажу я тобі.
— Що все це означає? — Запитав я.
— Через хвилину ти все зрозумієш. Іди сюди.
Він повернув за сапфіровий кут і зник. Майже повністю дезорієнтований, я рушив у тому напрямку. Після декількох поворотів я зрозумів, що абсолютно заблукав. Люка ніде не було видно.
Я зупинився і прислухався.
Не було чутно ні найменшого звуку, за винятком мого дихання.
— Люк, ти де? — Покликав я.
— Тут, нагорі, — долинув до мене його голос.
Він ніби знаходився десь зверху і праворуч від мене.
Я пірнув під низьку арку і опинився в яскраво-блакитний камері з все тієї ж кристалічної субстанції, що і все інше в цьому місці. Світло падало через невеликий отвір у стелі приблизно у восьми футах наді мною.
— Люк! — Знову покликав я.
— Я тут, — почулася відповідь.
Я встав точно під отвором, примружившись від яскравого світла, і прикривши очі козирком з долоні. У світлі, який міг бути світлом раннього ранку або вечора, голова Люка в ореолі мідного волосся з'явилася в дірі наді мною.
Він знову посміхався.
— Це, як я зрозумів, вихід назовні? — Запитав я.
— Для мене, — відповів він.
— Що це означає?
Почувся скребучий звук, і частину виходу назовні закрив край великого валуна.
— Що ти робиш?
— Пересуваю камінь, щоб закрити отвір, — відповів він, — а потім вставлю кілька клинів.
— Навіщо?
— Щоб залишався прохід для повітря й ти не задихнувся.
— Чудово. Але чому я тут, все таки?
— Давай не будемо влаштовувати тут семінар з філософії, — посміхнувся Люк.
— Люк, чорт забирай, що відбувається?
— Невже тобі ще не ясно, що я взяв тебе в полон? Ти тепер в'язень, — Сказав він. — Між іншим, блакитний кристал екранує будь-яке повідомлення через Карту і, до того ж, позбавляє тебе магічних здібностей, якщо вони застосовуються до об'єктів, які знаходяться за межами цих стін. Ти поки що живий, але без іклів і в такому місці, де я можу до тебе легко дістатися, якщо мені буде потрібно.
Я окинув поглядом найближчі стіни.
— Не сподівайся, — сказав він погрозливо. — У мене вигідне становище.
— Тобі не здається, що ти винен мені хоча б пояснення?
Він якийсь час дивився на мене, потім кивнув.
— Мені потрібно повернутися, — сказав він. — Я спробую взяти Колесо-Привид під контроль. Будуть якісь пропозиції?
Я розсміявся.
— У мене з ним зараз не найкращі стосунки. Боюся, що нічим не зможу тобі допомогти.
Він знову кивнув.
— Але я все одно повинен спробувати. Боже мій, яка зброя! Якщо я з ним впораюся, то прийду до тебе позичити ще якусь ідейку, а ти поки подумай про це. Добре?
— Я багато про що подумаю, Люк, і знаю наперед, що не всі мої думки прийдуть тобі до смаку.
— Ти нічого не зможеш зробити у своєму становищі, — зневажливо махнув він рукою.
— Бувай, — коротко кинув я.
Він почав засовувати отвір валуном.
— Люк! — Крикнув я.
Він зупинився і уважно подивився на мене. На його обличчі з'явився вираз, якого я ніколи раніше у нього не бачив.
— Це не моє ім'я, — відповів він після тривалої паузи.
— Як же тебе звати?
— Я твій двоюрідний брат Рінальдо, — гордовито промовив він. — Я вбив Каїна і, на жаль не зміг прикінчити Блейза. Я не зміг як слід кинути бомбу на похоронах Каїна — хтось мене помітив. Але я знищу Амбер — за допомогою Колеса-Привида або без нього… Але мені буде набагато легше, якщо у мене в руках буде така міць.
— Яка муха тебе вкусила, Люк… тобто Рінальдо? В чому справа? Через чого ця вендета?
— Я почав з Каїна, — продовжував він, — тому що саме він убив мого батька.
— Я не знав…
Я дивився на застібку у вигляді фенікса у нього на грудях.
— Я не знав, що у Бранда був син, — вимовив я нарешті.
— Тепер будеш знати, старий приятель! Ось чому я не можу відпустити тебе і змушений тримати в цій темниці. Щоб ти не попередив решту.
— У тебе нічого не вийде з цієї затії.
Він кілька секунд мовчав, потім знизав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знамення Долі», після закриття браузера.