Читати книгу - "Джейн з Ліхтарного Пагорба"

— Я не маю жодних шансів побачити його, — скорботно сказала місіс Луїза Лайонс[70]. — От що значить бути прикованою до ліжка. Ти все пропускаєш.

Місіс Луїза вже три роки була інвалідом і вважалося, що без сторонньої допомоги вона й кроку ступити не може, але це не означає, наче вона багато пропустила з подій у Куті чи на Березі Королеви, чи в Горішній Гавані.

— А я ні в якого лева не вірю, — сказала Джейн, яка вибралася у Кут на покупки і забігла, щоб побачитися з місіс Лайонс. Місіс Лайонс дуже любила Джейн і лише одне могла їй закинути. Вона ніколи не могла нічого з неї витягнути про її батька, матір чи Ліліан Морроу. І зовсім не через брак спроб.

— Та дівчина, коли хоче цього, замикається, як равлик, — скаржилася місіс Луїза.

— То звідки ж узялася така поголоска? — спитала вона Джейн.

— Багато хто думає, що в цирку взагалі не було лева…, або ж він здох…, і циркачі розпустили цю чутку, щоб глядачі, які прийшли подивитися на лева, не обурювалися і не лютували.

— Але ж вони призначили за нього винагороду.

— Якісь нікчемні двадцять п’ять доларів. Якби вони справді втратили лева, то призначили б куди більше.

— Але ж його БАЧИЛИ.

— Думаю, тільки уявляли, що бачили, — сказала Джейн.

— А я навіть уявити собі його не можу, — бідкалася місіс Луїза. — Та що там, не можу навіть ПРИКИНУТИСЯ, що я його уявляю. Кожен знає, що до моєї кімнати лев по сходах не зайде. Якби я його побачила, то, напевно, моє ім’я потрапило б до газет. Марта Толлінг двічі потрапляла до газет у цьому році. Дехто має щастя.

— Сестра Марти Толлінг минулого тижня померла у Саммерсайді.

— А я що кажу? — агресивним тоном промовила місіс Луїза. — Тепер вона ще й жалобу носитиме. А я ніколи не мала шансів одягнути жалобу. В нашій родині багато років ніхто не помирав. А мені чорне завжди пасувало. Ох, Джейн, у цьому світі мусиш миритися з обставинами, я завжди так кажу. Дякую, що заскочила до мене. Я завжди казала Метью: «Кажи, що хочеш, а мені Джейн Стюарт подобається. Вона не винна, що її батько трохи дивакуватий». Джейн, як будеш спускатися по сходах, то вважай на повороті. Я вже цілий рік не була внизу, але хтось колись там скрутить в’язи.

Це трапилося наступного дня… у золотий серпневий полудень, коли Джейн, Поллі, Дранка, Карвей, Панч, Мін, Дін-дон, Пенні і Малий Джон у повному складі пішли на луку біля Горішньої Гавані збирати буяхи[71], а потім поверталися короткою дорогою через задні пасовища Кутівських ферм. У лісовій долинці, густо порослій золотушником, біля старої стодоли із сіном Мартіна Роббіна, вони віч-на-віч зустрілися з левом.

Стояв просто перед ними, серед золотушника, в тіні ялин. На якусь мить вони всі застигли. Потім, разом закричавши від жаху… — Джейн кричала нарівні з усіма, — вони кинули відра і помчали через золотушник до стодоли. Лев причвалав за ними. Вони закричали голосніше. Не було часу зачинити старі ветхі двері. Злетіли вгору хиткою драбиною, яка поламалася, ледве Малий Джон встиг дістатися до безпечної перекладини, поруч з іншими, які вже там сиділи, — надто задихані, щоб далі кричати.

Лев підійшов до дверей, хвильку постояв там на сонці, неквапом помахуючи хвостом то вперед, то назад. Як тільки Джейн зуміла себе опанувати, то помітила, що він доволі облізлий та худий, а все ж у вузьких дверях виглядав імпозантно і годі було заперечити, що це й справді лев.

— Він іде сюди, — простогнав Дін-дон.

— Чи леви вміють лазити? — зойкнула Дранка.

— Я… я… так не думаю, — сказала Поллі, цокотячи зубами.

— Коти лазять…, а леви — великі коти, — сказав Панч.

— Ой, не розмовляйте, — шепнула Мін. — Це може його роззлостити. Може, коли ми будемо сидіти тихо-тихенько, то він піде собі.

Лев, схоже, не мав найменшого наміру піти собі. Він увійшов до стодоли, розглянувся і ліг на зігрітій сонцем латці долівки з виглядом лева, що має силу-силенну вільного часу.

— Не виглядає на лютого, — пробурмотів Дін-дон.

— Може, не голодний, — сказав Малий Джон.

— Не злостіть його, — благала Мін.

— Він зовсім не звертає на нас уваги, — сказала Джейн. — Не треба нам було тікати…, я не вірю, що він би нас зачепив.

— Ти так само втікала, як ми всі, — сказав Пенні Сновбім. — Закладуся, що ти боялася як і всі.

— Певно, що боялася. Це було так несподівано. Малий Джоне, перестань труситися як не знати що. Впадеш із перекладини.

— Я… я… боюся, — не соромлячись, заревів Малий Джон.

— Минулої ночі ти з мене сміявся і казав, що я боюся перейти через капустяне поле, — ущипливо сказала Карвей. — А тепер подивися на себе.

— Знайшла з чим рівняти. Лев то не капуста, — схлипнув Малий Джон.

— Ой, ви його РОЗЗЛОСТИЛИ! — розпачливо заволала Мін.

Лев раптом позіхнув. Диви, — подумала Джейн, — він виглядає точнісінько як веселий старий лев із кіноновин. Джейн заплющила очі.

— Вона що, молиться? — прошепотів Дін-дон.

Джейн думала. Якщо вона збирається приготувати на вечерю улюблену татову печену картоплю, то їй конче необхідно якнайшвидше дістатися додому. Малий Джон зовсім позеленів. Раптом захворів? Вона вирішила, що лев — просто втомлений, нешкідливий старий звір. Циркачі запевняли, що він слухняний, наче ягня. Джейн розплющила очі.

— Я збираюся відвести лева до Кута і замкнути його у порожньому сараї Джорджа Таннера, — сказала вона. — Це якщо ви не злізете разом зі мною і ми всі не заберемося, а його замкнемо тут.

— Ой, Джейн…, ти ж не хочеш…, ти не можеш…

Лев раз чи двічі злегка вдарив хвостом по долівці. Приглушений лемент припинив протести.

— Я пішла, — сказала Джейн. — Кажу вам, він ручний як є. Але ви тут сидіть тихо, доки я його не відведу подалі. І щоб ніхто не писнув.

Вирячивши очі і затамувавши подих, вся компанія слідкувала, як Джейн посувається перекладиною до стіни і вправно злазить на долівку. Вона підійшла до лева та сказала:

— Пішли.

І лев пішов.

П’ять хвилин потому Джейк МакЛін виглянув з дверей своєї кузні і побачив, як Джейн Стюарт йде, ведучи лева за гриву. — Доплюнути можна було! — урочисто запевняв він пізніше. Коли Джейн із левом, — які, здається, дуже добре почувалися разом, — зникли за магазином, Джейк сів на колоді і втер банданою піт із лоба.

— Я знав, що