read-books.club » Сучасна проза » Маленька паризька книгарня 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленька паризька книгарня"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Маленька паризька книгарня" автора Ніна Георге. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 52 53 54 ... 79
Перейти на сторінку:
дослідником сну в Швейцарії, а також технічним креслярем на вітростанції в Атлантиці. Крім цього, вона ще вирощувала кіз у Воклюзі й робила сир.

А ще в неї була вроджена вада: не вміла брехати. Вона могла промовчати, відмовитись відповідати, але говорити явну брехню не здатна.

— Уявіть це собі в сучасному світі, — сказала вона. — А в дитинстві через це я завжди потрапляла в халепу. Усі вважали мене противною малою халамидницею, яка хизується своєю грубістю. Офіціант у шикарному ресторані запитує: «Вам сподобались наїдки?», а я відповідаю: «Ні, зовсім не сподобались». Мама однокласниці поцікавилася після дня народження: «Ну що, Семі, маленька, ти гарно провела час?». Я чесно намагалась видушити із себе «Так», але все, що в мене вийшло: «Ні, це було жахливо. І від вас так смердить отим червоним вином, яке ви п’єте!».

Месьє Одинак усміхнувся. Дивно, як близько ми до себе самих у дитинстві, подумав він, і як дедалі більше від себе віддаляємось, коли прагнемо комусь сподобатися.

— Коли мені було тринадцять, я впала з дерева. І от, покрутивши мене в одній із тих труб, вони щось виявили: в моєму мозку не було центру брехнетворення. Я не можу писати фантастичні притчі, хіба що найближчим часом вріжусь лобом в однорога. Умію розповідати лиш про те, що сама пережила. Я з тих людей, котрі полізуть у сковорідку з картоплею, аби потім висловити власну думку про чіпси.

Саме тоді Кунео приніс їм домашнє лавандове морозиво. У нього був характерний квітковий аромат.

Жінка, не здатна до брехні, дивилась услід неаполітанцю.

— Він низького зросту, товстий, і, якщо об’єктивно говорити, зовсім не красень. Але він розумний, сильний, і, очевидно, вміє все необхідне, щоб жити в любові. Гадаю, він найкращий з усіх чоловіків, яких я цілувала, — промовила Семі. — Це дивно, що такі прекрасні, добросерді люди, як він, не отримують тієї любові, на яку заслуговують. Невже зовнішній вигляд настільки заважає побачити, що їхня душа, єство й переконання відкриті для любові та доброти?

Вона протяжно, повільно зітхнула.

— Дивно, але мене теж ніколи не любили. Завжди думала, що це через мій зовнішній вигляд. Тоді я запитала себе: чому завжди опиняюся там, де всі чоловіки вже мають дружин? Виробники сиру у Воклюзі… Матінко рідна, купа старих лисів! Вони дивляться на жінку, мов на високу двоногу козу, яка весь час щось миє. Якщо вам буркнули «Привіт!», можете вважати, що вас благословили.

Семі мрійливо лизнула морозиво.

— Я вважаю — і прошу виправити мене, якщо мене занадто заносить із моїми ідеями про глобальне сестринство, — що, по-перше, існує любов, коли ми думаємо своїми трусиками. Мені це добре знайоме. Це смішно перші п’ятнадцять хвилин. По-друге, існує логічна любов, яку ми створюємо у своїй голові. Це мені теж відоме. Просто шукаєш чоловіка, який відповідає твоїм установкам або хоча б дуже не заважатиме твоїм життєвим планам, проте не відчуваєш ніякої магії. І, по-третє, існує любов, яка виходить із грудей чи із сонячного сплетіння, або звідкись між ними. Це те, що мені потрібно. У ній є магія, яка пробуджує в мені джерело життєвих сил, проникає до найдрібнішої моєї частинки. Як ви вважаєте? — вона показала йому язик. Він був ліловий від морозива.

Жан Одинак подумав, що тепер він знає, яке запитання мусить поставити.

— Семі? — запитав він.

— Що, Жане?

Вона говорила якось інакше, та все одно проглядалася манера авторського письма — відображення справжнього звучання її серця й душі.

— Це ж ви написали «Вогні Півдня», правда?

33

Звичайно, не випадково сонце вибрало саме цей момент та прорвалося між двома берегами хмар, щоб кинути промінь в очі Семі, наче перст з небес. Він засвітив їх — дві палаючі свічки.

Обличчя Семі ожило.

— Так, — тихо зізналася вона, потім сказала голосніше. — Так.

— Так! — крикнула вона, сміючись і плачучи, піднявши руки, — і ця книга мала привести до мене мого чоловіка, Жане! Який кохає мене коханням, яке виходить із місця між грудьми і пупком. Я бажала, щоб він знайшов мене. Адже він чекав на мене, бо бачив уві сні, бо йому подобається все, чим я є, і йому не треба нічого з того, чим я не є. Але знаєте, що, Жане Одинак?

Вона досі плакала й сміялась одночасно.

— Ви знайшли мене, але ви — це не він!

Вона повернулась.

— Той хлопець у квітчастому фартусі, з чудовими, міцними м’язами. Із своїми вусами, які лоскотатимуть мене: оце він. Ви привели його до мене. Ви, разом із «Вогнями Півдня», привели його. Це справжня магія.

Її радість зачепила й месьє Одинака. Вона мала рацію. Наче так задумано: він прочитав «Вогні Півдня», зупинився в Сепуа, зустрів Сальво, а звідти… раз — і ось вони тут.

Семі витерла обличчя, солоне від сліз.

— Я мусила написати свою книгу. Ви мусили її прочитати. Вам треба було терпіти й страждати, аби нарешті сісти в човен і вирушити. Вважатимемо, що так воно й мало статися. Гаразд?

— Звичайно, Семі. Я вірю в це. Деякі книги написані для однієї людини: «Вогні Півдня» — для мене, — він зібрав усю свою мужність. — Я вижив тільки завдяки вашій книзі, — зізнався він. — Мені зрозуміла кожна ваша думка. Наче ви знали мене раніше, аніж я взнав себе.

Санарі-Семі притисла руки до рота.

— Це так страшно, Жане. Це найчудовіші слова, які я коли-небудь чула.

Вона обвила його руками.

Жінка поцілувала його в ліву, потім у праву щоки, потім знову в обидві щоки, у лоб і в ніс. Між поцілунками вона казала:

— Я клянусь більше ніколи не писати, щоб викликати кохання. Знаєте, скільки я чекала? Понад двадцять років, чорт забирай! А тепер ви мусите вибачити мені: я йду, щоб поцілувати мого чоловіка — і збираюся зробити це як слід. На цьому експеримент завершено. Але якщо все це не подіє, то ввечері я перебуватиму в жахливому гуморі.

Вона ще раз міцно обняла Жана.

— Боже мій, мені страшно! Це жахливо! Але так здорово. Я жива. А як ви? Ви відчуваєте це, просто зараз?

І вона зникла в череві баржі.

Жан вигукнув:

— Агов, Сальво! Тримайся!

Жан Одинак із подивом зрозумів, що так, він — відчуває. І це було прекрасно.

Дорожній щоденник Манон

Париж

1 ... 52 53 54 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленька паризька книгарня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленька паризька книгарня"