Читати книгу - "Епік"

наївний. Я в захваті. — Ці слова були сказані таким сардонічним тоном, що годі й визначити їхню щирість.

— І що далі? — міркував Ерік уголос.

Чорний ельф, якби не був зв’язаний так міцно, стенув би плечима. Тож він тільки закотив очі:

— Ми знайдемо скарб, урятуємось і кинемо виклик або грі, або ЦК. Або не врятуємось і повернемося до плану Б.

— Цей той план, про який я думаю?

— Так.

Ерік невтішно зітхнув.

Розділ 25

Несподіваний гість

адворі лютував шторм, шарпаючи віконниці й завіваючи клуби диму назад у кімнату. Проте Ерік однаково лежав коло вогню, мирячись із принагідними виверженнями диму в кімнату задля затишного тепла печі. Хлопець читав позичену в Інгеборг книжку про історію Майклгарда, але читання просувалося повільно й він потихеньку задрімав.

Стукіт у двері змусив його нараз прокинутись. Штормовий вітер і дощ не дали змоги почути кроків гостя ще на подвір’ї. То була не Інні й не Б’єрн, бо стукіт був незнайомий.

Ерік відчинив двері, одразу увірвався холодний вітер, дощем скропивши обличчя. Під дверима стояв старий чоловік у пончо та широкому капелюсі й тримав мотузку, що тяглася до геть мокрого жалюгідного віслюка, навантаженого ящиками. Мокрий як хлющ чоловік підвів очі, й Ерік вражено впізнав у ньому славетного Свейна Рудобородого.

— Можна зайти?

— Звичайно, звичайно. Хвилиночку. — Ерік квапливо вдягнув черевики і плащ. Свейн тим часом розвантажував віслюка і, натужившись, заносив важкенькі ящики до передпокою.

— Стривайте, дайте я допоможу вам! — ухопився Ерік за ручку надто великого ящика, тимчасом як у голові вихором закрутилися думки. Чому Свейн тут? Чому така нагальність, що він подорожує під час шторму?

Занісши ящики в хату, вони пішли до віслюка, завели його до стайні, обтерли й поставили поруч із Ліваном, круп прикрили ковдрою, а в ясла кинули оберемок сіна.

Потім зайшли до хати, струсили мокрі капелюхи й зачинились од шторму.

— Боюсь, я мало що можу запропонувати вам, — Ерік пригладив мокре волосся й витер руки об штани. — Я маю трішки помідорного супу й можу нагріти його… крім того, в нас є питний мед.

— Це вже добре, — з насолодою зітхнув Свейн, сідаючи на Еріків стілець. — Можна мені й того, і того?

— Безперечно. — Ерік приніс казан із супом до вітальні й повісив його над вогнем. Згадав, що є трохи хліба, його лише вчора спекла мати Інгеборг. Коли Свейн пожадливо накинувся на буханець, Ерік із цікавістю придивився до нього, але не озвався і словом.

Чистих тарілок не було, тож Ерік вибрав одну серед стосу немитого посуду в кухні й швиденько помив. Крім того, дістав мед із верхньої полиці і приніс його разом зі склянкою.

— А ти не хочеш меду? — запитав Свейн, побачивши одну склянку.

— Ні. Я, власне, не люблю його.

Знову запанувала тиша, Свейн дмухав на суп і наминав так швидко, як дозволяла температура страви. Поївши й витерши тарілку рештками хліба, він подякував і віддав тацю Ерікові.

Коли Ерік повернувся з кухні, зігріте вогнем і медом Свейнове обличчя вже трохи почервоніло.

— Мабуть, ти дивуєшся, що я тут роблю? — усміхнувся Ерікові старий драконовбивця.

— Так. — Ерік сів на материн стілець, тож вони могли бачити одне одного.

— Не знаю, чи цю новину оприлюднили, але я вже не член Центрального Комітету.

— Не член? — здивувався Ерік. — Вони не спорядили для вас нового персонажа?

— Ні, — Свейн так міцно стиснув рукою бильце, що аж побіліли щиколотки. — Ні. Вони вирішили усунути мене, бо мій персонаж мертвий.

— Немилосердно, — співчутливо промовив Ерік.

— Дуже немилосердно, — гнівно втупився поперед себе Свейн. — Понад тридцять років я служив Центральному Комітетові. Я керував бібліотечною системою, я допомагав планувати, бився в їхніх битвах. А потім, коли доля на мить відвернулася, мене вигнали. Ніхто з них і на думці не мав подякувати мені за роки сумлінної праці. Їм кортіло моєї відставки. Щоб я працював бібліотекарем і спокійнісінько йшов до могили. Але вони не мали уявлення, як далеко я просунувся в розгадці Epicus Ultima. Можливо, ще один прорив — і я розгадаю все.

— Розгадати Epicus Ultima? Грандіозно! — мовив Ерік і подумав, що ця можливість уже відійшла в минуле.

— А тепер — які я маю шанси? Навіть з усіма своїми знаннями? Вони змарновані, бо я ніколи не мав персонажа, досить могутнього, щоб виживати, байдуже, які злигодні спіткають мене під час пошуку.

— Розумію. — Ерік замовк, ураз збагнувши, що привело Свейна на його ферму. — Ви, мабуть, сподіваєтеся, що я міг би дати вам грошей на нове спорядження?

— Еріку, коли бути чесним з тобою, — так, сподіваюся. Центральний Комітет вважає, ніби мені кінець. Вони вже поставили хрест на мені, як на старій тварині, яку лишають помирати на тихому пасовиську. Я хочу довести, що вони помиляються. Я хочу знову з’явитись у світі як людина, що розв’язала загадку Epicus Ultima. Я звернуся до людей світу, щоб вони вимагали повернути мені моє місце. Вони не зможуть не дати місце в комітеті людині, яка розв’язала Epicus Ultima, хіба не так? — Свейн поглянув на нього палкими, збудженими очима.

— Розумію. — Ерік натомість був пригнічений, не знаючи, що відповісти. — Слухайте, навіть якщо Попеля визволиться з полону, чи знаєте ви, яку силу-силенну прохань про гроші я отримав, відколи вбив дракона?

— Так, десь близько тисячі, — усміхнувся старий драконовбивця, побачивши, як здивувався Ерік. — Адже я, зрештою, — тобто був колись — головний бібліотекар.

— Атож, близько тисячі. І знаєте що? — Ерік раптом розсердився на гостя, незважаючи на норми гостинності. — Знаєте що? Всі вони варті більшого, ніж ви. В них прості цілі. Якась операція, сонячна панель, запчастина до трактора. Прості, але такі значущі для їхнього життя.

— Так, Еріку, я знаю. Не зрозумій мене хибно. Я прошу грошей не просто задля своєї вигоди. — Свейн кректав і потирав чоло. — Відколи Комітет викинув мене, я дивлюся на його роботу іншими очима. Мені здається, що дуже мало справжньої уваги приділяють майбутньому й забагато уваги — грі. Я хочу повернутися й допомагати людям, допомогти їм збільшувати багатства світу, щоб ми могли полегшити страждання нужденних. І… — він підвів очі на Еріка. — Звичайно, я поверну Гаральда.

— Мені шкода, — відповів Ерік за хвилину, набираючи повні груди повітря, щоб угамувати калатання серця, й старанно добираючи слова. — Я просто не вірю вам. Я можу собі уявити, як ви повернетесь у ЦК, могутніший, ніж будь-коли давніше, бо ж розв’язали загадку Epicus Ultima, й одразу забудете про нас. Фактично ви використаєте