Читати книгу - "Оповіді визволителя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Що ж, і тут все непогано; а як з внутрішнім порядком, з дотриманням військових статутів? І тут проблем немає! Помилуйтеся: паркани пофарбовані, доріжки підметені, недопалки зібрані, вікна вимиті, ліжка заправлені і ідеально вирівняні, краще вирівняти неможливо!
Повір мені, читачу: коли командир полку зуміє за всіма цими пунктами відзвітувати краще за своїх колег та на додачу до того зуміє приховати всі злочини і дисциплінарні проступки, які відбуваються майже щодня, то підвищення йому забезпечене. Головне — вміти приховати всі непривабливі сторони, а вже косяки на всяких там навчаннях та маневрах зразковому командиру завжди пробачать і спишуть. Не це головне.
Для того щоб вийти переможцем в нескінченному змаганні, кожен командир, від ротного і вище, мусить мати і художників, і артистів, і спортсменів, найкраще майже професійного рівня. Для цих людей в армії спеціальний термін вигаданий: «мертві душі», бо числяться всі ці умільці наводчиками, заряджаючими, радистами і так далі, а займаються чортзна-чим. Хто стінгазети день і ніч малює, хто на гітарі тринькає, хто спортивну честь роти захищає. Умільці в залежності від їхньої кваліфікації діляться на категорії: ротні, батальйонні, полкові, дивізійні і так далі. У кожному окрузі, наприклад, створені спеціальні спортивні батальйони. Туди збирають найкращих з округу. І поділ батальйону зовсім не армійський, а напівармійський: рота спортивних ігор, взвод баскетболу, або рота легкої атлетики, взвод стрибунів.
Між командирами всіх рангів постійно йде боротьба за умільців: все нижчі ховають кращих своїх художників і артистів від вищих начальників, а ті, в свою чергу, ховають своїх від ще більш вищих, а кожен вищий так і нишпорить по клубам та спортивним залам нижчих, щоб виявити найкращих та забрати собі. Це ціла війна зі своїми правилами і прийомами, з неписаними законами і традиціями. Невичерпна тема, хоч роман пиши! Існує і прямий обмін, частіше між командирами, не підпорядкованими один одному: «Дай мені штангіста і гітариста, а я тобі бігуна і художника» або «Товаришу полковник, не ставте погану оцінку за навчання [це посереднику з іншої дивізії], я вам скульптора дам! Він для будинку офіцерів вашої дивізії кого завгодно зліпить! Леніна або Андропова, кого забажаєте!»
Все умільці працюють на відрядній системі оплати праці, принцип матеріальної зацікавленості тут дотримується свято. Оплата буває різною, залежно від категорії. Буває так: «Станеш олімпійським чемпіоном — дамо тобі звання старшого лейтенанта!» А що міністру оборони становить присвоїти одну-дві зайві зірочки?
А в Київському військовому окрузі, на танкоремонтному заводі, був налагоджений ремонт тисяч приватних автомобілів. Командування округу собі кишені грошима набивало, а умільці, які ці машини ремонтували, щовечора звільнення отримували. І всі були задоволені — і генерали, і умільці, і споживач. І якість роботи була відмінною. Шкода, прикрили лавочку, ніде потім стало в Києві «Жигулі» відремонтувати.
Але навіть коли б умільці і не отримували ніякої винагороди, все одно їхня праця була б вельми продуктивною, бо плавати весь день в басейні або ганяти тенісний м’ячик куди приємніше, ніж під палючим сонцем та в багнюці рити окопи повного профілю. І малювати сатиричну стінгазету в теплій каптерці набагато для здоров’я корисніше, ніж міняти танкові гусениці на морозі. Це експериментально доведено.
Все умільці, крім усього іншого, отримували незліченні відпустки і звільнення — за рахунок інших, звичайно. З них-то і починається розкладання армії (звичайно, це не єдина причина і навіть не найголовніша, хоча й одна з основних). Йде, припустимо, абсолютно п’яний, брудний, нестрижений солдат містом, а патрулі його цураються: це, здається, особистий червонодеревець комдива, а он той, також п’яний, здається, особистий будівельник начальника штабу дивізії, басейн йому персональний будує. Цих краще не чіпати, краще з ними не зв’язуватися!
3
Але повернемося до нашого заарештованого сержанта. За професією він був ювеліром, причому ювеліром спадковим. Прийшов в армію відразу зі своїм інструментом — з пилками, маленькими лещатами, щипцями. Явище, коли молоді хлопці приходять в армію відразу зі своїми гітарами і балалайками, з пензлями і полотном — повальне. Радянський народ давно зрозумів порядки, які панують в нашій рідній армії, і тому напучує своїх синів: талант розкривай відразу ж, з першого дня.
Цей умілець свій талант продемонстрував відразу, як потрапив в наш навчальний мотострілецький полк. Забрали його кудись до клубу і наказали зробити сувенір — маленький сріблястий танк в подарунок якомусь голові комісії. Записали ж його в мій навчальний взвод, і через півроку я мав з нього зробити відмінного сержанта, командира розвідувального танка. Та за свою службу я його і не бачив. З тридцяти осіб у взводі у мене таких семеро було. Правда, шестеро інших — художник, скрипаль, піаніст і три спортсмена, — приходили, тобто іноді, раз на тиждень, а то й два рази з’являлися у взводі, і я їх зумів дечому навчити.
Курсант Зумаров не з’явився навіть на випускній інспекції, та й куди йому: він танки бачив тільки іграшкові, ті, що вирізав з бронзи і органічного скла. Перевірку за нього здавав командир полку, все щось з комісією шепотівся. В результаті став Зумаров відмінником, присвоїли йому звання сержанта і залишили в нашому ж полку командиром відділення — готувати нові кадри танкістів-розвідників. Призначений він був командиром відділення в мій же взвод, однак і після цього я його ніколи не бачив.
Не подумай, читачу, що тільки у мене були проблеми з «мертвими душами» — все командири взводів мали по п’ять-сім «мертвяків». Тут розподіл справедливий — ніхто не ображений! Так ми і готували кадри для рідної армії. Приїжджає такий командир танка, недоучка, з навчального полку в бойовий і відразу заявляє: я не командир, я — вокаліст. У полку, звичайно, раді: ось тебе-то нам і не вистачало! Так і командує танком навідник, а вокаліст знай собі арії з опер виспівує. Всі задоволені. Кращих же умільців, на зразок нашого ювеліра, навчальний полк ні за що не віддасть в бойові війська, а залишає у себе під будь-яким приводом, найчастіше у якості інструкторів.
А сержант-інструктор Зумаров тим часом був помічений командиром дивізії, а потім і командувачем армії і пересунувся спочатку на дивізійний рівень, а потім і на армійський. Можливо,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді визволителя», після закриття браузера.