Читати книгу - "Англійський пацієнт"

розмова була сповнена ввічливості та люб’язності. Я пояснив, що це швидше щоденник, аніж книжка, а вона у відповідь кивнула. Тепер я міг поїхати, не відчуваючи себе самозакоханим чи впертим, і мусив визнати ґречність її поведінки. Кліфтона там не було, лише ми двоє. Вона приєдналася до мене, коли я складав речі в наметі. Може, я й повернувся спиною до усього світу, тим не менше ціную витончені манери.

Ми повернулися за тиждень. Знайшли й осягнули багато чого. Усі були в доброму гуморі. І тепер влаштували в таборі невеличку вечірку. Кліфтон завжди був радий щось відсвяткувати. Це виявилося заразним.

Кетрін підійшла до мене з горнятком води.

— Вітаю, я вже про все чула від Джеффрі.

— Так!

— Випийте.

Я простягнув руку, і вона переклала горнятко в мою долоню. Після того, що ми пили з фляжок, вода здавалася дуже холодною.

— Джеффрі запланував для вас вечірку. Він пише пісню й хоче, щоб я продекламувала вірш, але я краще зробила б дещо інше.

— Ось, візьміть книжку, можете її погортати. — Я дістав Геродота з наплічника і простягнув їй.

Коли ми поїли й випили трав’яного чаю, Кліфтон дістав пляшку коньяку, заховану для нас усіх. Тієї ночі Медокс звітував про нашу подорож, Кліфтон співав веселих пісень, а пляшка швидко спорожніла. Потім вона читала з «Історії» — оповідку про Кандавла[82] та його королеву. Я завжди перегортав цю історію. Вона починає книжку і має мало спільного з тими місцями й часами, котрі цікавлять мене. Але, звісно ж, це відома притча, і саме її вона вибрала для прочитання нам.

Цей Кандавл пристрасно закохався у власну дружину; і сталося так, що він почав вважати, наче вона найвродливіша жінка з-поміж усіх красунь. Він оповідав про красу своєї коханої Гігесу[83], синові Даскила (котрого любив найбільше зі своїх зброєносців), і возвеличував її понад усіляку міру.

— Джеффрі, ти слухаєш?

— Так, кохана.

І сказав він Гігесу: «Гігесе, гадаю, ти не віриш мені, коли я оповідаю про красу моєї дружини, бо сталося так, що чоловік довіряє своїм вухам менше, ніж своїм очам. Я вимислив, як зробити, щоб ти побачив її оголеною».

Тут можна сказати кілька речей. Якби ж я знав, що колись стану її коханцем, як Гігес став коханцем королеви, а потім вбив Кандавла. Я постійно відкривав Геродота, щоб знайти якусь географічну підказку. А Кетрін відкрила його, наче вікно у власне життя. Вона читала настороженим голосом і не відривала очей від сторінки з оповіданням, ніби її потихеньку затягувало в сипучі піски.

«Я вірю, звичайно, що вона найвродливіша поміж жінками, але прошу тебе не змушувати мене робити того, що чинити забороняє мені закон». Та Король відповів йому так: «Наберися сміливості, Гігесе, і не бійся ані мене, що я кажу ці слова, щоб перевірити тебе, ані моєї дружини, котра не заподіє тобі жодної шкоди. Коли я вигадав усе це, найперше думав, що вона ніколи не дізнається, що ти бачив її».

Це розповідь про те, як я закохався в жінку, котра прочитала мені особливу історію, записану Геродотом. Я чув слова, які вона казала, сидячи з іншого боку вогнища, не підводячи очей навіть тоді, коли дражнила свого чоловіка. Можливо, вона просто читала для нього. Можливо, крім них самих, у її виборі не було прихованого мотиву. Це була, зрештою, просто історія, котра роздратувала її впізнаваністю ситуації. Але книжкова стежечка раптом різко повернула й увірвалася у справжнє життя. Навіть коли вона не зрозуміла, що це був перший гріховний крок на інший шлях. Я був упевнений.

«Я заховаю тебе в кімнаті, де ми спимо, за відчиненими дверима; спочатку прийду я, а потім зайде моя дружина, щоб лягти зі мною. Біля дверей є стільчик, там вона залишить свої покрови, знявши їх один за одним; тож ти зможеш спокійно роздивитися її вроду».

Але королева помітила Гігеса, коли він покидав кімнату. І вона зрозуміла, що скоїв її чоловік; і хоч була вражена, не здійняла галасу… вона зберігала спокій.

Це дивна історія. Чи не так, Караваджо? Марнославство скеровує чоловіка туди, де йому всі заздритимуть. Або він хоче, щоб йому вірили, а думає, що не вірять. Це в жодному разі не був портрет Кліфтона, але він став частиною історії. Поведінка чоловіка з легенди завжди дивує нас, але є в ній дещиця людського. Щось таке, що змушує нас повірити.

Наступного дня королева покликала Гігеса й запропонувала йому вибирати.

«Перед тобою відкриваються два шляхи, і я даю тобі можливість обрати, котрим з них ти підеш. Або ти вб’єш Кандавла й заволодієш мною та Лідійським королівством, або тебе вб’ють просто на цьому ж місці. І вже ніколи в майбутньому, навіть слухаючись Кандавла, ти не зможеш бачити те, чого тобі бачити не слід. Має померти або він, котрий плекав лихий намір, або ти, хто дивився на моє оголене тіло».

Тож короля було вбито. Почалася нова ера. Поему про Гігеса написано тристопним ямбом. Він був першим із варварів, кого освятив Дельфійский оракул. Він правив як король Лідії двадцять вісім років, але його так і запам’ятали — лише гвинтиком у незвичайній історії кохання.

Вона закінчила читати і поглянула вгору. Вийшла із сипучих пісків. Вона еволюціонувала. Так влада перейшла до інших рук. Тим часом, завдячуючи анекдотичній ситуації, я закохався.

Слова, Караваджо. Вони мають силу.

Коли Кліфтони не були з нами, вони оселялися в Каїрі. Він виконував іще якусь роботу для англійців, бозна-яку, для дядечка в одній із владних установ. Усе це трапилося до війни. Тоді місто було наповнене усіма національностями, вони зустрічалися в Ґроппі, слухали концерти, танцювали цілу ніч. Вони були відомою юною парою, котру поважали, а я перебував на задвірках соціального життя. Вони жили непогано. Я відвідав кілька разів якісь заходи. Обіди, вечірки в садах. Ніколи не цікавився такими подіями, а тепер ішов туди, бо вона була там. Я — чоловік, котрий постить, поки не побачить те, що йому до смаку.

Як описати її тобі? Може, руками? Яким чином я можу дугою змалювати в повітрі столову гору чи скелю? Майже рік вона була членом експедиції. Я бачив її, розмовляв з нею. Ми постійно були сьогоденням одне одного. Згодом, коли виявилося, що наші бажання взаємні, ці попередні моменти наводнили серця, тепер ми вже впізнавали такі дрібниці,