Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Дону носії сурської культури мешкали поряд з нижньодонським населенням, іноді в межах єдиної громади. Рештки сезонної стоянки подібної громади досліджені біля с. Роздольне на р. Кальміус. На півночі степу та у південних районах сучасного лісостепу (басейни Самари, Орелі, Сіверського Дінця) сурське населення мешкало у дніпро-донецькому та маріупольському оточенні, яким воно і було асимільоване на початку IV тис. до н. е.

У першій половині IV тис. клімат поступово ставав більш вологим. У степовій смузі складалися сприятливіші умови для проживання населення. Це зумовило збільшення чисельності степових мешканців та широке освоєння степу.

На початку IV тис. до н. е. у Нижньому Подунав’ї та у Подністров’ї формуються енеолітичні культури Гумельниця та Кукутені А. Їхні носії справляли значний вплив на неолітичне населення України, сприяючи його знайомству з першими металевими виробами та налагодженню зв’язків з Балкано-Карпатським енеолітичним світом.

Саме тоді у Нижньому Подонні та прилеглих районах Приазов’я на сурській та нижньодонській основі складається нове етнокультурне угруповання, яке отримало назву по найвиразнішій пам’ятці — поселенню Стрільча Скеля у Надпоріжжі. Ця скелянська культура є однією з найраніших у так званій середньостогівській культурно-історичній області. Специфіку середньостогівських пам’яток було визначено В. М. Даниленком[69]. Він розглядав їх як етапи, що фіксують розвиток традицій давньоямного населення. Своє розуміння середньостогівських пам’яток запропонував Д. Я. Телегін, виділивши їх в окрему культуру[70]. Більш докладно цю проблему буде розглянуто у наступному розділі. Тут лише відзначимо, що нові дослідження уточнили особливості різних груп населення у межах середньостогівської єдності, їхній генезис та хронологію.

Як вже відмічалося раніше, скелянське населення сформувалося у північному Приазов’ї, де воно залишило такі тимчасові стоянки, як четвертий шар Раздорського багатошарового поселення на Дону та другий шар Роздольного поселення на Кальміусі. За першу половину IV тис. скелянці розселилися на захід до степового Подніпров’я. Тут їхнє осідання справило значний вплив на дуже консервативну групу носіїв азово-дніпровської культури, що там мешкала та залишила Капулівський могильник. Скелянський вплив призвів до складання на їхній основі традицій квітнянського комплексу середньостогівської області, що одержав назву від одного з перших досліджених поховань (біля балки Квітяної в Надпоріжжі).

Паралельно із згаданими процесами, що відбувалися на півдні степу, у північних районах степового Подніпров’я тісні контакти азово-дніпровського та києво-черкаського населення призвели до змін в азово-дніпровській культурі та до формування традицій її другого періоду розвитку. Насамперед це позначилося на виготовленні глиняного посуду, який замість гребінцевих відбитків почав прикрашатися перекресленими лініями та наколами, притаманними черкаському населенню дніпро-донецької області. Пізніше азово-дніпровське населення Надпоріжжя залишило такі поселення, як верхні шари Собачок, Вовчка, нижній шар Середнього Стогу, а також Микільський і Лисогірський могильники. Сприятливі умови мешкання на півдні степу у другій чверті IV тис. до н. е. дали змогу окремим групам пізнього азово-дніпровського населення проникнути на південь до сучасного Мелітополя та на схід до басейну р. Кальміус. Однак дніпро-донецький вплив на азово-дніпровських мешканців Приазов’я був значно меншим, ніж у Надпоріжжі. Це зумовлено територіальною віддаленістю та спорадичністю безпосередніх контактів. У Приазов’ї у першій половині IV тис. до н. е. разом в новим посудом збереглася традиція орнаментації кераміки гребінцевими відбитками та складним стрічковим візерунком.

Поховальні пам’ятки Надпоріжжя свідчать про тісні зв’язки азово-дніпровських мешканців із спорідненими скелянцями, а також із трипільським населенням Днілро-Бузького межиріччя. У пізніх азово-дніпровських могильниках знайдено трипільську кераміку та металеві вироби, а також спільні зі скелянськими прикраси і одночасові поховання за скелянським та азово-дніпровським обрядом. Існування азово-дніпровського населення, мабуть, вже на енеолітичній стадії його розвитку, фіксується до початку третьої чверті IV тис. до н. е. Про його подальшу долю, на жаль, судити важко.

До приходу трипільського населення доживають і носії буго-дністровської культури на Південному Бузі[71]. У другій чверті IV тис. до н. е. вони, мабуть, були асимільовані прибульцями.

Приблизно саме тоді у лісостепу Лівобережної України розселилися мисливці та рибалки, котрі залишили пам’ятки так званої культури ямково-гребінцевої кераміки. Вони були південною периферією великого масиву неолітичного населення, специфічною рисою культури якого був глиняний посуд, прикрашений зонами ямок, що розділялися гребінцевими відбитками. Цей масив займав практично всю лісову та частину лісостепової зони Східної Європи. На думку основного дослідника їхніх пам’яток в Україні В. І. Непріної, їх залишили три групи населення, що мали різне походження[72]. Вона вважає, що традиції, представлені на поселеннях типу Вирчища, продовжують розвиток волинської та київського варіанта києво-черкаської культур дніпро-донецької області. Тип Есмані сформувався на основі прийшлого середньодонського населення, а пам’ятки типу Скуносово — Гришевки залишені носіями рязансько-долгівської культури ямково-гребінцевої області, які просувалися в Україну з басейну верхнього Дону.

Вивчення сучасних даних по історії населення з ямково-гребінцевою керамікою на терені Східної Європи та урахування етнокультурної ситуації в Україні р IV тис. дає можливість припускати, що населення з цією керамікою переселилося в Україну у другій чверті IV тис. до н. е. з басейнів Оки та верхнього Дону. Воно було споріднене носіям так званої льяловської культури. Пізніше вниз по Десні просунулася друга група цього самого масиву — носії деснянської культури, які прикрашали свій посуд ромбічними ямками. У лісостеповій Лівобережній Україні прибульці зав’язали тісні стосунки з місцевими києво-черкаськими та лизогубівськими мешканцями і асимілювали частину з них. Це привело у північних районах лісостепу до складання традицій типу Вирчища, поданих у верхньому шарі Погоріловки — Вирчища, нижньому шарі Гришівки, верхньому шарі Лизогубівки. У південних районах лісостепу за участю населення черкаського варіанта, що зазнало найбільшого впливу середньодонських традицій, склалися пам’ятки типу Есмані з ямково-накольчатим орнаментом: Погоріловка — Есмань, верхній шар Луком’я.

Дніпро-донецькі мешканці Сіверського Дінця та лісостепового Подніпров’я, що залишились, були поглинені населенням середньостогівської області, котре у другій половині IV тис. до н. е. просунулося у лісостепові райони. За участю дніпро-донецького населення склалися лісостепові комплекси середньостогівської області, традиції яких найбільш повно представлені у Дереївці та Олександрії.

У другій половині IV тис. до н. е. носії культури ямково-гребінцевої кераміки існували поряд з енеолітичним середньостогівським та трипільським населенням. Про зв’язки між ними свідчать взаємовпливи середньостогівських та ямково-гребінцевих традицій виготовлення кераміки, а також імпортний посуд, що йшов від трипільського населення Середнього Подніпров’я на етапах ВІІ та СІ. Мабуть, завдяки трипільцям, носії культури ямково-гребінцевої кераміки познайомилися з металевими виробами. Існування цього населення продовжується і в першій половині III тис. до н. е., однак пам’ятки цього часу відомі лише в Подесенні та в Київському Подніпров’ї. На думку дослідників, населення, що їх залишило, брало участь у формуванні традицій мар’янівської культури доби бронзи.

До початку