Читати книгу - "Заради майбутнього"

на якому-небудь форумі про псевдонауку, а вже звідти той перекочував на низькопробні сайти, що пишуть про користь гомеопатії, смертельну небезпеку вакцинації та про таємниці Зони-51 в пустелі Невада. На цих сайтах до Ліндиної статті поставилися серйозно, Тоха бачив дискусії, які налічували понад сотню коментарів і кільканадцять поширень, — проблема була в тому, що ці коментатори так само серйозно сприймали історії з Бермудського трикутника, свідчення про викрадення прибульцями та детальний аналіз причин, через які адміністрації Буша довелося підірвати вежі-близнюки на Манхеттені.

За два тижні Тоха натякнув Лінді, що їй варто заспокоїтися. Хтось із нею злісно пожартував і, ймовірно, далі потай насміхається, але дівчина його не слухала. Хлопець іще двічі повертався до цієї розмови, проте Лінда щоразу його обривала та бралася запекло переконувати, що їм не можна опускати рук, що позитрони були, вона цього певна, а отже, слід продовжувати. Хто, як не вони? Тоха, ховаючи очі, слухав, мовчки кивав і думав, що навіть якщо це так, навіть якщо розкодовані ним картинки справді з майбутнього, їхня стаття нікому не потрібна.

Стосовно останнього Тоха Маркевич помилявся.

7

Злива барабанила в лобове скло.

— Поглянь.

Присадкуватий огрядний чоловік із виголеним до блиску черепом посовав ногами під кермом і підсунув планшет своєму напарникові.

— Що?

Чоловік на пасажирському сидінні був справжнім велетом: високий, кремезний, із широченними плечима. Мутнуваті вепрячі очиці ховалися у грубих складках кутастого обличчя. Йому пасував би строгий армійський їжачок, натомість пасма цупкого смолянисто-чорного волосся вільно спадали на шию, стирчали з-за вух, наповзали на настовбурчені брови.

— Це час, коли обірвалося передавання сигналів, — сказав той, що за кермом.

— Не розумію. — Велет, примружившись, тупився у планшет.

— Голландка все по хвилинах розписала. 9:51 — це час, коли вона перестала фіксувати позитрони. Коли припинився сигнал.

Чорнявий дістав із заглиблення за важелем коробки передач пластиковий келих із накривкою та сьорбнув кави.

— Ага, і що?

— П’ятниця, 9:51 — це за місцевим часом, ну, в Голландії. — Лисий коротун зітхнув, дратуючись через нетямущість співрозмовника. — І це те саме, що й четвер, 3:51 ночі за стандартним східним часом[20].

— Оу, — велетень випнув щелепу.

— Розумієш?

Здоровань на пасажирському сидінні з шумом утягнув повітря ніздрями.

— Ти знову про малого…

— Ні, просто думаю.

— Думаєш про що?

Чоловік за кермом стенув плечима.

— Про те, як воно працює. Ти щойно порішив хлопця, і тут-таки, майже миттєво, за тисячі кілометрів від нас, на іншому боці Атлантики, обривається потік позитронів… — Він увімкнув двірники та прострелив поглядом вулицю. Вдалині понад черепичними дахами ганялися одна за одною блискавки. — Я намагаюся збагнути, як воно передається. Крізь час. І на такі відстані.

Велетень скривився.

— На біса воно тобі? Ми прибрали малого, майбутнє змінилося. Все. Крапка. Джеймі Вільям Макферсон не стане п’ятдесят сьомим президентом Сполучених Штатів. Що тут незрозумілого?

— Змінилося, але як? — Коротун повернувся, спрямувавши погляд на напарника. — Що сталося з усіма, хто існував 2084-го? Випарувалися? Згоріли в муках? Ну реально — що?

Здоровань видав горлянкою низку схожих на вороняче каркання звуків — чи то покректав, чи то скупо розсміявся.

— Я не знаю. А є різниця?

— Тільки не кажи, що ти про це не думав.

— Майку, не починай.

— Я серйозно.

— Блін, ми прибрали малого, чиє ліберальне патякання трохи більше ніж за півстоліття призведе до великої війни. Ми запобігли втручанню Сполучених Штатів у Кримський конфлікт і тим самим урятували світ від ядерної війни. Що тобі, бляха, не подобається?

Майк замотав головою.

— Те, що сигнали припинилися, ще не означає, що ми зірвали початок війни.

Його напарник, несподівано розлютившись, угатив пластиковим келихом у нішу з такою силою, що злетіла накривка.

— А що тоді, в дідька, це може означати? Хлопчак мертвий, він не стане президентом і не пожене наших хлопців захищати нікому не потрібний народ на іншому континенті. Позитронів немає, а отже, немає війни!

Коротун гмикнув.

— Може, позитронів немає, тому що їх немає звідки слати.

Здоровань відвернувся та процідив:

— Ну що за дурня…

— Може, ми змінили все аж так, що там, у 2084-му, більше немає нікого, хто міг би посилати сигнали? Може, немає не лише війни, а й цивілізації?

— Замовкни!

Чоловік за кермом почав відповідати, ні на йоту не підвищивши голосу:

— Не смій мені…

Проте напарник дивився не на нього.

— Замовкни, он вони! — Велетень показував на хлопця й дівчину, які, сховавшись під однією парасолькою, підтюпцем бігли тротуаром на протилежному боці вулиці. — Це ж вони?

Коротун схопив до рук планшет, зайшов у фотогалерею й розгорнув на весь екран файл зі знімками Антона та Лінди. Потім, увімкнувши двірники, то припадав до лобового скла, то знову витріщався на планшет. Зрештою підтвердив:

— Так. Маркевич і Деккер.

Тоха й Лінда проминули автомобіль і пірнули до під’їзду.

— Добре. — Чоловік на пасажирському кріслі дістав із-під сидіння матово-сірий пістолет «Glock 22», прискіпливо оглянув його, перевірив, як тримається глушник, зняв із запобіжника.

Голомозий вирячився.

— Навіщо це?

— Мусимо ліквідувати їх.

— На Бога, навіщо?

Здоровань випнув щелепу.

— Заради майбутнього.

Фраза прозвучала так пафосно та недоречно, що коротун прикусив губу і, не стримавшись, шикнув, неначе щось холодне зайшло в зуби. Тієї миті напарник нагадував йому простакуватого малюка, який аж зі шкіри пнеться, вдаючи із себе дорослого.

— Дероне, ти серйозно?

Велетень пригладив пальцями кучму неслухняного волосся та зосереджено кивнув.

— Звісно серйозно, Майку. — Він прочинив дверцята, впустивши до салону поплямований краплями холод, а тоді, вже вихилившись із машини, кинув через плече: — Майбутнім має керувати хтось один.

Примітки

1

Дирижабль «Гінденбург» — найбільший із будь-коли побудованих жорстких пасажирських дирижаблів (довжина — 245 метрів). Назву отримав на честь президента Німеччини Пауля фон Гінденбурга. 6 травня 1937 року над авіабазою ВМС США в Лейкхерсті, Нью-Джерсі, «Гінденбург» спалахнув у повітрі та за лічені секунди згорів. Унаслідок аварії загинуло 35 із 97 пасажирів, а також одна людина на землі. (Тут і далі прим. авт.)

2

«Аси висоти» — перша пісня альбому «Powerslave» 1984 року, одного з найуспішніших в історії «Iron Maiden».

3

«Supermarine Spitfire» — одномоторний британський винищувач часів