Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

буденнішим тоном.

Яо кілька секунд міряла Голдена поглядом, перш ніж

відповісти. Її волосся було туго стягнуте на потилиці, окремі сиві

пасма про креслювали в ньому прямі лінії. Вік позначався на ній

трохи обвис лими щоками та зморшками в кутиках очей.

Непроникний вираз обличчя зберігав стриману зарозумілість, яку Голден бачив у всіх флотських капітанів. Цікаво, що вона

бачила в ньому? Він подолав спокусу пригладити своє масне

волосся.

— Старшина Ґандерсон проведе вас до кают і допоможе

влаштуватися, — нарешті сказала вона. — Невдовзі вас

викличуть.

Старшина Ґандерсон уже вів їх за собою, коли Яо заговорила

знову, несподівано суворим тоном.

— Голдене, якщо знаєте хоч щось про ті шість бортів, які летять

за вами назирці, кажіть зараз. Ми дали їм дві години, аби вони

змінили курс, і година вже спливла. Вони курс не змінили. За

годину я накажу випустити торпеди. Якщо то ваші друзі, ви ще

маєте змогу їх порятувати.

Голден виразно похитав головою.

— Капітанко, усе, що знаю — вони вилетіли до нас із Поясу тоді

ж, коли ви почали наближення. Вони з нами не говорили. Можу

тільки припустити, що це стурбовані поясани, які хочуть

спостерігати за всіма подіями зблизька.

Яо кивнула. Якщо її збентежила думка про можливих свідків, вона цього не показала.

— Ведіть, старшино, — наказала Яо й відвернулася.

Старшина Ґандерсон покликав їх посвистом і показав на одні

з двох дверей. Команда Голдена рушила за ним, процесію

замикали піхотинці. Йдучи через «Доннаджер», Голден нарешті

зміг зблизька роздивитися флагман марсіян. За сім років

у флоті ООН йому не випало служити на крейсерах, а він бував

на таких кораблях, може, тричі за весь час — щоразу ті стояли

в доках, а Голден приходив туди на вечірку. Кожен міліметр

конструкції «Доннаджера» хоч на трохи, але перевершував свій

відповідник на будь-якому земному судні, що бачив Голден.

« Марсіяни й справді будують свої кораблі краще за нас».

— Ніхера собі, старпоме, ти тільки глянь, до якого блиску вони

його віддраїли, — озвався Еймос у нього за спиною.

— А чим іще займатись особовому складові у довгих польотах?

Як нема чого робити, то вимиваєш кожну плямку, — пояснив

Алекс.

— Ха, оце тому я й ходжу на вантажниках. Ти або п’єш

і трахаєшся, або палубу драїш. Вибір очевидний.

Поки вони рухалися лабіринтом коридорів, корабель ледь

відчутно завібрував. Помалу виникла гравітація — двигуни

увімкнули тягу. П’ятами Голден зісунув бігунці на черевиках, вимикаючи магнітну підошву.

Дорогою їм майже ніхто не зустрівся — а ті кілька людей, яких

вони побачили, кудись поспішали і говорили мало, не

затримуючи на них увагу. Наближалися шість кораблів, усі мали

бути на своїх бойових станціях. Обіцяючи випустити торпеди за

годину, капітанка Яо не таїла жодної погрози в голосі. Просто

констатувала факт. Для більшості молодого екіпажу на кораблі

це буде перше бойове зіткнення — якщо справа до того дійде.

Голден сумнівався, що буде бій.

Він розмірковував, як розуміти готовність капітанки Яо збити

кілька поясанських кораблів лише за те, що вони підійшли

занадто близько і занадто тихо. Не було підстав вважати, ніби

вона вагалася б перед тим, як знищити «Кентербері», — їй

потрібна лише причина.

Ґандерсон зупинив їх перед дверима з написом « OQ117».

Провів карткою по замку й жестом запросив їх усередину.

— Затишніше, ніж я очікував, — вражено промовив Шед.

Каюта була великою як за флотськими мірками. Вона мала

шість амортизаційних крісел-колисок та столик, довкола

котрого стояли чотири стільці на магнітних присосках.

У протилежній стіні були ще одні двері, прочинені — там менше

приміщення з умивальником та унітазом. Ґандерсон і лейтенант

космопіхотинців зайшли до каюти вслід за командою Голдена.

— Поки ваше місце буде тут, — сказав старшина. — Панель

зв’язку онде на перестінку. Лейтенант Келлі залишить двох

людей за дверима. Якщо щось треба — викликаєте їх, а вони

передадуть далі.

— Буде що пожувати? — запитав Еймос.