Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Вона вирішила дочитати книгу у своїй кімнаті. Боялася, що Маркус знову до неї підійде. Хоча боятися його компанії було чимось новим для неї. Вона завжди раділа зустрічі з ним, вони грали одній команді з крокету і просто були добрими приятелями. Але Джейн дійсно занервувала з приводу того, що в нього можуть виникнути до неї романтичні почуття.

Опинившись у своїй кімнаті, вона одразу кинула погляд на вікно: бузкові вітрила корабля сяяли в променях сонця. Дівчина провела рукою по холодному склу й уявила, як усі ці найменші деталі Фелікс робив особисто. Вона знову відчула це незрівнянне почуття захищеності та умиротворення. Їй почало здаватися, що в цьому ідеальному світі навіть поміняти щось несправедливе досить просто. Айронвуд ніби створений для того, щоб бути досконалим місцем і він ніби сам прагне, щоб усі його огріхи вирішилися самі собою. Ще кілька днів тому, вона думала, що неспроможна змінити тут хоч щось. А вже сьогодні все стало можливим. Хто знає, можливо, вона надто надихнулася цим маленьким успіхом – вилікуваними ногами Едмунда. Хоча, хіба можна назвати чиєсь зовсім нове життя – маленьким успіхом? А може .... Все насправді так і є. І цей прекрасний світ скоро зцілиться до ідеального стану.

Захопившись читанням, Джейн не встигла помітити, коли сонце сховалося за обрієм. Настав час вечірніх вишивань із дамами. Скільки Джейн не ходила на ці нудні збори, її "дружба" з Касандрою зовсім не просувалася. Вона спілкувалася з Джейн дуже привітно, наскільки це було можливо для її крижаного, подібного до Фелікса характеру. Але близько вона не підпускала нікого. Джейн не мала жодного сумніву, що дружиною короля стане саме Касандра. Вона була дуже схожа на нього: небагатослівна, закрита і зарозуміла. Джейн вже не малювала в голові уявні картини того, що Касандра вмовлятиме короля відправити Джейн додому, але все одно ходила на жіночі вечори.

Коли дівчина увійшла в зал для жіночих посиденьок, всі вже зібралися і як зазвичай обговорювали свої вбрання. Дивно, наскільки іншими були жителі Айронвуда. Жінки могли так довго говорити про свій одяг, що це навіть важко було уявити. Вони могли сперечатися про форму дірочок у ґудзиках або про напрямок мережива на шлейфах їхніх суконь. Мабуть, від цих розмов можна було б легко заснути, якби в Айронвуді існувало те, від чого можна було б втомитися. Зі сном тут справді було поганенько, Джейн навіть не потребувала півнячого співу вранці: вона прокидалася задовго до його приходу. Всі дами зовсім нічим не займалися, і від цього щовечора вона почувала себе зовсім не втомленою, плюс до всього, перед сном її завжди накривали думки про сім'ю, будинок і місис Кларк. Ті ж думки не давали їй заснути й на світанку. З того часу, як вона почала щовечора заходити в тартулу і розмовляти сама з собою, на душі стало спокійніше і сон наставав швидше. Вона все більше розуміла, навіщо в Айронвуді були створені ці штуковини. Вони, як мінімум, дозволяли виговоритись і не обтяжуватися важкими думами перед сном.

Раптом Джейн відвернув шалений крик ”Найрозумнішої”.

— Я вже не можу дочекатись дня, коли король оголосить свою наречену! – судячи з її нестримної репліки посеред загальної розмови, це та думка, яка не дає спати ”Найрозумнішій”. І тартула, мабуть, її не рятує.

Від несподіванки Джейн випустила голку і нахилилася, щоб підняти її.

— Коли я стану його дружиною, — продовжувала дівчина, — я попрошу у Фелікса, щоб він зробив нам предмет, який підноситиме тканину з вишиванням прямо до його власниці. А також, якщо хтось упустить голку, - вона весело підморгнула Джейн, що саме по собі було дивно, - предмет підніме її, і не доведеться за нею нагинатися.

— Як чудово ти придумала, я завжди знала, що ти найрозумніша пані у палаці, — сказала одна з дівчат.

Касандра закотила очі на цей коментар, хоча судячи з блиску в її очах, здається, і вона вважала винахід ”Найрозумнішої” геніальним.

"Який жах" - подумала Джейн. Вони цілими днями нічого не роблять і мріють про прилад, що розноситиме їм канву! Просто нестерпно. Якщо король справді створить цей пристрій, Джейн почне його ненавидіти не менше за місцевих жителів.

Та хіба можна взагалі просити його витратити сили на таку дурницю?

— А знаєте, — сказала Джейн, — у нашому світі є предмет, який міг би просто у ваших кімнатах створити проєкції всіх нас, — Джейн обвела всіх поглядом, — і нікому навіть не знадобилося б виходити з кімнати. Наче ми всі сидимо в спальні кожної дівчини. Так зручно було б.

Слова Джейн можна було вважати не зовсім брехнею: голограми вже давно існують, але, звичайно, не зовсім у такому обсязі, як вона описала. Її жахливо дратувала їхня непомірна лінь, і вона ляпнула цю ідею з уїдливою іронією.

Всі були збентежені.

— У вас існує така магія? — озвалася одна з дам. — Напевно, це дуже незвичайно та цікаво. Думаю, згодом наш король теж міг би створити щось подібне, адже він всемогутній.

- Так, мабуть, зміг би, - погодилася Джейн, - тим більше він не розкидає свої сили даремно, береже їх, багато робить руками, як, наприклад, вітражі, - вона махнула рукою у бік вікна.

- Король Фелікс робить вітражі? — спитала одна з дівчат закоханих у короля.

Джейн не випадково порушила тему про вітражі. Десь у душі вона відчувала, що ніхто з дівчат, які зітхають по ньому, навіть не знають його насправді.

— Звісно, він створив усі картини на вікнах палацу, — сказала Касандра.