Читати книгу - "Беззоряне море, Ерін Моргенштерн"

Передбачення і перекази: Скульпторка історій

Жила собі колись жінка, яка ліпила історії.

Вона створювала їх з усіх підручних матеріалів. Спершу працювала зі снігом, димом чи хмарами, адже їхні оповідки були тимчасові, мінливі. За мить вони зникали, і побачити та прочитати їх міг лише той, хто опинився неподалік у період між різьбленням та розпадом, проте саме цьому скульпторка й віддавала перевагу. А це не залишало їй часу, щоб перейматися дрібницями чи недосконалостями. Історії не існували досить довго, щоб вона чи хтось інший міг ставити їх під сумнів, критикувати чи ганити. Ось щойно вони були, а ось їх уже нема. Чимало історій зникали ще до того, як їх хтось прочитає, але скульпторка пам’ятала кожну з них.

Пристрасні любовні історії, якими вона заповнювала проміжки між краплями дощу та які зникали відразу після негоди.

Вигадливо налиті з винних пляшок трагедії, які замислено випивали, заїдаючи меланхолією і вишуканими сирами.

Створені на узбережжях з піску та мушель казки змивали неквапні плюскотливі хвилі.

Скульпторка зажила слави, її історії приваблювали цілі натовпи, немов театральні вистави, у яких вони з’являлися й танули, кришилися або відлітали за вітром. Вона працювала зі світлом і тінню, кригою та полум’ям, а якось навіть створила історію з пасмом волосся (кожен з глядачів віддав по одному, а вона сплела їх докупи).

Люди благали її створювати скульптури довговічними. Музеї просили влаштувати виставку, яка зможе протриматися більше ніж кілька хвилин чи годин.

Зрештою скульпторка погодилася.

Ця жінка створила історії з воску й установила їх над гарячим вугіллям, щоб вони поступово розтопилися, потекли цівками й зникли.

Вона складала з добровольців ансамблі сплетених кінцівок і звитих тіл, які існували стільки, скільки могли витримати їхні живі деталі. Ці історії змінювалися під різним кутом, а надто коли моделі стомлювалися і руки ковзали чиїмись стегнами, пишучи не надто делікатні сюжетні ходи.

Майстриня плела з вовни такі малесенькі міфи, що їх можна було носити в кишені, але читати слід було не надто часто, інакше нитки розплутувалися і зав’язувалися вузлами.

Вона навчила бджіл будувати стільники на вигадливих рамах, створюючи цілі міста із солодкими мешканцями й гіркими драмами.

Скульпторка створювала історії з ретельно підстрижених дерев, історії, які й далі росли й розгорталися ще довго по тому, як про них забували, заволодівши власними оповідями.

Однак люди й надалі просили історії, які могли б зберегти.

Майстриня експериментувала. Вона сконструювала металеві ліхтарі з ручками, які можна було покрутити, проєктуючи розповідь на стіну, якщо всередині горіла свічка. Скульпторка трохи повчилася в годинникаря і заходилася створювати романи з кількох частин, котрі можна було носити, як кишенькові годинники, і щодня заводити, проте із часом їхні пружинки зношувалися.

Скульпторка виявила, що більше не заперечує, якщо історії живуть довго, хтось насолоджується ними, а дехто — ні, адже це властиво будь-якій історії. Не всі історії озиваються до всіх слухачів, але будь-який слухач може десь колись знайти саме ту, яка буде йому до вподоби. Так чи інак.

І лише ставши значно старшою, жінка погодилася працювати з каменем, обробляти його, розуміти історії, які він хоче розповісти, та створювати з нього скульптури з такою самою легкістю, як чинила це колись із дощем, травою та хмарами.

Майстриня вирізьбила з мармуру образи з рухомими частинами й реалістичними рисами. Головоломки й загадки без розгадок, численні кінцівки яких залишалися незнайденими й непобаченими. Деталі, що назавжди завмерли, і деталі, які не зупинялися ні на мить, зношуючись і розпадаючись на шматки.

Вона різьбила свої сни й бажання, страхи й нічні жахіття, дозволяючи їм переплітатися.

Музеї вимагали виставок, але скульпторці подобалося демонструвати свої твори в бібліотеках і книжкових крамничках або в горах і на пляжах.

Свої покази вона відвідувала нечасто й зазвичай анонімно, гублячись у натовпі. Дехто з відвідувачів упізнавав її і тихо вітався кивком чи піднятим келихом. Були й люди, які розмовляли з нею про виставлені історії або розповідали свої чи просто базікали про погоду.

На одній з таких виставок, коли натовп розсіявся, один чоловік залишився, щоб поговорити зі скульпторкою. Він скидався на мишу, а не на людину — тихенький, нервовий, весь у собі, замкнений, потайливий, а слова його були м’які й ледь чутні.

— Ви не могли б заховати для мене дещо в історії? — запитав у жінки мишоподібний чоловічок. — Є… Є люди, які шукають те, що я мушу заховати, і вони в пошуках перевернуть догори дриґом увесь світ.

Це було небезпечне прохання, і майстриня взяла три ночі, щоб обдумати свою відповідь.

Першої ночі вона про це не думала, адже була заклопотана роботою та відпочинком, а також різними дрібничками, завдяки яким жінка почувалася щасливою: медом, доданим у чай, зірками в нічному небі, лляними простирадлами на ліжку.

Другої ночі скульпторка запитала поради в моря, позаяк воно багато ховає у своїх глибинах, але море не прохопилося жодним словом.

Третьої ночі майстриня не спала, складаючи в голові історію, яка могла б заховати що завгодно (хай чим би воно було) глибше, ніж комусь колись доводилося ховати речі, навіть глибше, ніж на морському дні.

Коли три ночі минули, мишоподібний чоловічок повернувся.

— Я хотіла б виконати те, про що ви просите, — відповіла йому скульпторка, — але не знаю, що саме ви хочете заховати. Я дам вам для нього скриньку. Це поміститься в скриньку?

Чоловічок кивнув і подякував.

— Поки що не дякуйте, — попередила вона. — Мені знадобиться рік. Повертайтеся за рік зі своїм скарбом.

Незнайомець насупився, але все-таки кивнув.

— Це не скарб у звичному розумінні, — сказав він, поцілував жінці руку, знаючи, що ніколи не зможе заплатити за таку послугу, і залишив її працювати.

Скульпторка гарувала цілий рік.

Вона відмовилася від усіх інших замовлень і доручень. Створила не одну історію, а багато. Історії всередині інших історій. Головоломки, повороти не туди й тупики з каменю, воску та диму. Жінка змайструвала замки` та знищила ключі до них. Вона сплела оповіді про те, що станеться, що могло б