Читати книгу - "He відпускай мене"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Томмі знову похитав головою.
— Наприклад, яких? Мадам із нами взагалі не знайомилась. Вона не розрізняла нас і не пригадала б. До того ж, мабуть, вирішує не тільки Мадам. Можливо, є люди, які займають вищі позиції, люди, які в Гейлшемі ніколи навіть не з’являлись. Я багато про все це думав, Кет. Все збігається. Ось чому Галерея така важлива, ось чому вихователі так хотіли, щоб ми багато займались образотворчим мистецтвом і поезією. Кет, про що ти думаєш?
Атож, мене трохи віднесло у власні думки. Насправді я думала про той день, коли була сама в спальні й увімкнула касету, яку ми з Томмі щойно відшукали; як я погойдувалась, пригортаючи до грудей подушку, а Мадам спостерігала за мною з дверей, і на її очах блистіли сльози. Навіть цей епізод, якому я так і не змогла підшукати переконливого пояснення, здавалось, пасував до теорії Томмі. Я уявляла тоді, що тримаю дитину, але, звісно, Мадам не могла цього знати. Вона думала, що я пригортаю до себе коханого. Якщо теорія Томмі була правильною, якщо справою Мадам було відтерміновування наших виїмок у випадку кохання, тоді все справді збігалось — незважаючи на її незмінно холодне ставлення до нас, вона справді повинна була б розчулитись, наткнувшись на таку сцену. Все це раптово пронеслося крізь мою свідомість, і я вже була готова озвучити свої роздуми Томмі. Але стрималась, тому що хотіла його теорію розвінчати.
— Я просто думала над твоїми словами, оце й усе, — мовила я. — Нам слід уже повертатись. Невідомо, чи ми відразу знайдемо ту парковку.
Ми рушили вниз схилом, але не квапились, оскільки знали, що маємо ще час.
— Томмі, — запитала я за якийсь час. — А ти з Рут про це говорив?
Він похитав головою і далі йшов. Нарешті озвався:
— Річ у тому, що Рут у все це вірить. Вірить всьому, що кажуть ветерани. Так, вона полюбляє вдавати, ніби їй відомо набагато більше, ніж насправді. Але вона справді у все це вірить. І рано чи пізно вона захоче піти далі.
— Тобто ти думаєш, що вона захоче…
— Так. Вона захоче податися. Просто вона ще всього не обміркувала. Не думала про те, про що ми з тобою щойно говорили.
— Ти не ділився з нею своєю теорією про Галерею?
Він похитав головою, але нічого не сказав.
— Якщо розповіси їй свою теорію, — сказала я, — і вона повірить… Ну, вона розлютиться.
Томмі мав замислений вигляд, але і далі мовчав. Він заговорив, аж коли ми знову спустилися на вузькі вулички, і його голос звучав налякано.
— Насправді, Кет, — сказав він. — Дещо я все ж робив. Про всяк випадок. Я не розповідав нікому, навіть Рут. Це просто початок.
Ось коли я вперше почула про його вигаданих тварин. Коли він почав описувати, чим саме займається — а побачити його роботи мені вдалося вже за кілька тижнів, — я відчула, що мені не вдасться виявити бурхливий ентузіазм. І навіть, мушу визнати, його розповідь пригадала мені про зображення слона на траві, з якої почались проблеми Томмі у Гейлшемі. Він пояснив, що його надихнула стара дитяча книжка без задньої обкладинки, яку він знайшов за одним із диванів у Котеджах. Йому вдалося випросити у Кефферса маленький чорний блокнотик, у якому старий вів розрахунки, і відтоді Томмі намалював уже з десяток фантастичних істот.
— Вся річ у тому, що я роблю їх дуже маленькими. Я не додумався до цього в Гейлшемі. Можливо, в цьому тоді була моя помилка. Якщо їх зробити крихітними — а інакше неможливо, тому що сторінки отакого розміру, — тоді все змінюється. Вони наче самі оживають. Тоді залишається просто домалювати їм різні деталі. Подумати, як вони будуть захищатися, як діставатимуть різні речі. Чесно, Кет, нічого подібного в Гейлшемі зі мною не було.
Він почав описувати своїх улюбленців, але я не могла зосередитись. Що більше він захоплювався від власної розповіді про своїх тварин, то неспокійніше я почувалася.
— Томмі, — хотілось сказати йому, — ти знову хочеш осоромитись. Вигадані тварини? Що з тобою таке?
Але я цього не зробила. Я просто дивилась на нього з обережністю і повторювала:
— Як цікаво, Томмі.
Потім він промовив:
— Я тобі вже казав, Кет, що Рут про тварин нічого не знає.
І коли він це промовив, то наче пригадав усе інше — а насамперед те, чому ми взагалі почали розмовляти про цих тварин, і вся енергія випарувалась із його обличчя. І ми знову йшли мовчки, а коли опинилися на Гай-Стрит, я мовила:
— Знаєш, Томмі, якщо навіть у твоїй теорії щось є, існує набагато більше моментів, які нам треба вивідати. Наприклад, як пара подає свої кандидатури? Що вони повинні робити? Щось я ніде не бачила спеціальних бланків для цього.
— Я теж про це думав.
Його голос знову став тихим і урочистим.
— Як мені здається, спосіб тільки один. Знайти Мадам.
Я подумала про це хвильку, тоді сказала:
— Це може виявитись непростим завданням. Нам же про неї нічого невідомо. Навіть імені її ми не знаємо. Пам’ятаєш, якою вона була? Вона воліла, щоб ми до неї навіть не наближались. Якщо уявити, що нам вдалося б її вистежити — я не думаю, що це чимось допомогло б.
Томмі зітхнув.
— Я знаю, — сказав він. — Ну, гадаю, ми ще маємо час. Ніхто з нас поки що не поспішає.
Коли ми повернулись на парковку, небо знову захмарилось і ставало доволі холодно. На інших і натяку не було, тож ми з Томмі сперлись на машину і дивились у бік поля для міні-гольфу. Тепер ніхто не грав, тільки тріпотіли на вітрі прапорці. Мені більше не хотілося говорити про Мадам, Галерею і т. д., тож я дістала з сумочки касету Джуді Бріджвотер і почала її роздивлятися.
— Дякую, що купив її мені, — сказала я.
Томмі усміхнувся.
— Якби я підійшов до тієї коробки, а ти дивилася б на платівки, я б перший її знайшов. Бідному старому Томмі не пощастило.
— Яка різниця. Ми знайшли її тільки завдяки тому, що тобі це спало на думку. Я взагалі забула історії про загублений закуток. Після того, як Рут отак пішла, я мала кепський настрій. Джуді Бріджвотер. Моя давня подруга. Наче ми з нею не розлучались. Цікаво, хто її тоді вкрав у мене?
Ми мовчки дивились на вулицю, виглядаючи решту.
— Знаєш, — сказав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «He відпускай мене», після закриття браузера.