Читати книгу - "Конкістадор"

на цьому острові Зевс, бог богів, одружився з Герою, своєю третьою дружиною, і від їхнього божественного шлюбу народилися Гефест, Арес, Іліфія та Геба. Загалом мешики виявили, що перекази про богів, які створили долину Анауак, ненабагато різняться від легенд про цих богів, оспіваних греками.

Невидимою ниткою поєднавши острови Егейського моря, що були ніби коштовні камінці з одного намиста, вони через Мармурове море дісталися Туреччини і врешті-решт опинилися просто біля воріт на Схід: Босфор, вузенький коридор, який веде до прекрасного Константинополя.

Кетца дізнався, що це місто, яке також називають Візантієм, де мінарети та гострі шпилі палаців змагалися між собою за панування у небі, колись був столицею всього світу, який він відкрив. Чи то пак був осердям найвеличніших імперій Нового Світу: Римської, Візантійської, а нині — й Османської. Константинополь правив за міст між Сходом і Заходом, і на той час османи докладали чималих зусиль, щоб цим мостом не проходив ніхто з невірних. Найголовніший храм, Аясофія, або Свята Софія, — залежно від того, чия була влада, був не лише символом міста. Цегла у його стінах була німим свідком історії: Цар Христос та Магомет сперечалися за цей храм з дня його спорудження. Він уже бував собором, потім мечеттю і, як подумки пообіцяв собі Кетца, врешті-решт стане святилищем Кетцалькоатля. Мешики збагнули, що Константинополь, інакше кажучи Некок, — що мовою науатль означало «обидва боки», — є найважливішою точкою на карті. Справді, той, у чиїх руках ключі від цього міста, має найбільше можливостей для підкорення світу.

Мешикська ескадра увійшла в Евксинський Понт, який був позначений на венеційських картах як Велике море, на північ від якого простягалося жахливе Царство пітьми. Мореплавці, проминувши порт Самсун, стали на якір у Трапезунді. Кетца отримав дарунок від одного з вельможних мусульманських касиків — коня та кобилу, які за красою та породистістю переважали всіх коней, які він вивіз із Іспанії, — тут розводили найкращих скакунів у світі.

Побувавши у Великій Арменії, Кетца збагатився найкращими тканинами й оглянув легендарні срібні копальні, які колись постачали коштовний метал у всю Європу. Він на власні очі побачив величну гору, яку у священних книгах називали останнім прихистком корабля, який, за переказами місцевих, зберіг усіх створінь, які живуть на землі, під час потопу, що спустошив Новий Світ.

Незрозуміло, яким чином кораблі Кетци перебралися з Евксинського Понту в річку Євфрат. Але за записами Кетци, він відвідав обидва місця, хоча жодна з водойм, які відомі у наш час, не поєднує це внутрішнє море з Месопотамією. Мешики пропливли водами, які у священних книгах тубільців звуться однією з річок раю земного, спинившись у Мосулі, де їх обдарували найтоншим шовком, прянощами та перлами. Вони відвідали Муссу, Мередину, а потому дісталися великого Баудака.

Місто Баудак, яке у книгах називають Суса, було заселене різноманітними народами: євреї, язичники, сарацини мешкали тут мирно. Тут Кетці подарували пару верблюдів. Капітан та його команда захопилися цими тваринами: як і коні, вони не лише були спроможні перевозити на спині вершника з обладунками, але й могли перетнути пустелю із запасом води, накопиченим у горбах. Сидячи на спинах цих дужих, шляхетних, легко керованих тварин, мешики перетнуть бар’єр пустель, який відділяє Теночтитлан від решти країн, а під час завоювання Нового Світу верблюди стануть просто-таки незамінними.

За вісімнадцять днів мешики вийшли у Перську затоку. Нарешті вони опинилися в Індійському морі! Найпершим місцем, де вони зійшли на землю, був Ормуз. Мешики вбачали у цьому маленькому містечку другі ворота, якщо першими вважати Константинополь, оскільки саме звідти брав свій початок шлях на Далекий Схід і, на думку Кетци, до самісінького Ацтлану. В Ормузькій затоці мешикам було непереливки, адже там віддавна снують пірати, які нападають на всі кораблі, що йдуть крізь цю затоку, везучи усілякі товари. Як свідчать нечисленні записи про цей відрізок подорожі, вояки Теночтитлана мали відчайдушно боротися не лише за свій дорогоцінний вантаж, але й за власні життя.

Врешті, вийшовши у відкрите море, маленька ескадра безперешкодно дісталася Індії, пливучи на схід. Кетца міг би написати книгу про всі дива, які пізнав у Індії, а може, й справді написав. Утім, про цей відтинок експедиції свідчень лишилось обмаль. Відомо, що Кетца захоплювався храмами, які цілком скидалися на святилища, зведені на його батьківщині, і розкішними палацами, подібними до оселі його тлатоані. Якщо у мешикському суспільстві держава височіла над кожним його громадянином, то у цій країні всесвіт ніби обертався навколо кожної окремої особистості. Утім, на відміну від італійців, які щедро розділяли з іншими свій особистий досвід і яких єднало солодке пізнання буття, тут кожен існував, немов замкнутий у власному світі. Хай знищаться міста цілком, упадуть династії правителів, виникнуть та занепадуть імперії, утворяться нові союзи, прийде моровиця й голод — ніхто й вусом не поведе. Усі поринули у споглядання власного духу. Якщо, на думку мешиків, потойбіччя не існувало, то для індусів смерть була незначущою обставиною, дрібницею між двома нескінченностями життя. Життя тривало у невпинних інкарнаціях, переселеннях душі з одного тіла в інше, які змінювали одна одну, аж поки не прийде істинне знання. З цього безугавного, неправильного відродження зрештою мала народитися покута. Якщо Новий Світ, яким знав його Кетца, жив у постійній суперечці між прихильниками Царя Христа і воїнствами Магомета, то в Індії всі суперечності ніби звалювали у величезне черево Будди й у тому велетенському череві все оберталося на гармонію.

У місті Каїлі Кетці хотіли подарувати двох слонів, але, зауваживши, що вантажопідйомність його кораблів не відповідає розмірам цих тварин, капітану мешиків подарували лише вагітну слониху, запевнивши, що слоновий рід продовжиться: індуси вміли за обрисами черева визначати, хто з’явиться на світ — самець чи самка. Мешики й гадки не мали, що на землі існує таке величезне чудовисько, втім, таке могутнє й слухняне водночас. Тепер каравела — подарунок іспанської королеви Ізабелли — справді скидалася на міфічний ковчег, кістяк якого, за переказами, поховано на верхівці гори Арарат. Коні, верблюди, слони, птахи, гризуни й навіть комахи заповнювали трюми другого корабля маленької ескадри. Й з вантажем усіх цих дивовиж мешики відходили з Каіла, тримаючи курс на схід.

За кілька днів плавання вони дійшли до Малої Яви, міста Суматра, яке ще називають Золотий острів. Кетца та його команда переконалися, що деякі тутешні гори дійсно вилискують жовтим сяйвом, та й загалом золотом ця земля багата не менше за долину Анауак. Звідси починався морський міст, який вів у справжній Катай. Нарешті воїни Теночтитлана потраплять на