Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

і плела сиром'ятний аркан. Навряд чи дівчину можна було звинуватити за це, тим паче що жінок часто можна заскочити і за набагато грайливішими заняттями. Але, правду кажучи, при цьому Тонина голівка зручно вмостилася на широких грудях високого світлочубого чоловіка, котрий обіймав дівчину і допомагав її метким пальчикам плести шестистренговий аркан.

Сандридж метнув швидкий погляд на темну стіну кактусів — він почув тихе скрипіння, яке дещо нагадало рейнджерові. Так скрипить кобура, коли її власник хапається за рукоятку шестизарядного револьвера. Та звук не повторився, а Тонині пальчики потребували уваги.

Потім, під прицілом смерті, молоді люди завели розмову про кохання; нерухоме липневе повітря доносило до вух Малюка кожнісіньке слово.

— Запам'ятай, — мовила Тоня, — не приходь, доки я не пошлю по тебе. Скоро він буде тут. Вакеро у крамниці сказав, що три дні тому бачив його біля Гваделупе. Коли він опиняється поблизу, то завжди заїжджає до мене. Якщо він побачить тебе тут, то вб'є. Тому, благаю заради всього святого, не приходь, поки я не пришлю тобі записку.

— Гаразд, — погодився незнайомець. — А потім?

— А потім, — відповіла дівчина, — ти приведеш своїх людей і вб'єш його. Або він уб'є тебе.

— Сам він не здасться, це точно, — кивнув Сандридж. — Вбити або загинути самому… в офіцера, який полює на Малюка Сиско, невеликий вибір.

— Він мусить померти, — сказала Тоня. — В іншому разі ми ніколи не знатимемо спокою на цьому світі. На його совісті багато людських життів. Настала черга Малюка. Приведи своїх людей і не дай йому бодай найменшого шансу вислизнути.

— Ти кохала його, Тоню! — вигукнув Сандридж. Тоня кинула аркан, повернулася обличчям до рейнджера і поклала йому на плече свою лимонну руку.

— Але тоді, — мелодійно промуркотіла вона іспанською, — у мене не було тебе, великого рудого чоловіка-скелі! Ти сильний, та водночас чутливий і хороший. Хіба можна обрати Малюка, спізнавши тебе? Я хочу, щоб він помер, тоді мені не доведеться день і ніч тремтіти від страху за себе і за тебе.

— Як я дізнаюся, що він у тебе? — запитав Сандридж.

— Коли він з'являється, то залишається на два, інколи на три дні, — пояснила Тоня. — У малого Грегоріо, сина старої Луїзи, лавенднери[56], є швидкий коник. Я напишу тобі, як найкраще підстерегти Малюка, і відправлю записку Грегоріо. Хлопець принесе її тобі, й ти прийдеш зі своїми людьми. Але будь обережний, моє любе сонечко, адже гримучка не кусає так швидко, як ЕLChivatoо[57] — так його називають — посилає кулю з пістоля.

— Малюк уміє обходитися зі зброєю, це правда, — погодився Сандридж, — але я прийду по нього сам, без підмоги. Я або здолаю його чесно, або взагалі ніяк. Капітан написав мені пару рядків, які змушують мене провернути справу самотужки. Ти дай мені знати, коли з'явиться містер Малюк, а решта — не твій клопіт.

— Я пришлю тобі записку з малим Грегоріо, — сказала дівчина. — Я знала, що ти хоробріший за маленького вбивцю, який ніколи не усміхається. І як я могла думати, що він мені небайдужий?

Рейнджеру час було повертатися до табору на водопої. Перш ніж скочити у сідло, він на прощання однією рукою підняв тендітну Тоню. Сонна тиша нерухомого літнього повітря вкривала полудень товстим килимом. Дим від вогню, на якому в залізному казані булькотіла квасоля, здіймався з глиняного димаря вертикально вгору. Жоден звук чи рух не тривожили спокою густих колючих заростей навколо джакалю.

Коли Сандридж розчинився удалині, погнавши галопом великого мишастого коня вздовж крутих берегів переправи, Малюк тихо поповз до чалого і поїхав назад по заплутаній стежині.

Але Малюк не покинув переправи Самотнього Вовка. Він зупинився і завмер у цілковитій тиші кактусового моря. За півгодини Тоня почула, як до джакалю наближаються високі фальшиві ноти специфічного співу Малюка і побігла до стежки назустріч другові.

Малюк рідко всміхався, але зараз він радісно шкірив зуби і розмахував капелюхом, вітаючи дівчину. Сиско зіскочив із коня, дівчина кинулася в його обійми. Очі Малюка блищали від любові й ніжності. Густе чорне волосся кучмою обліпило голову. По гладенькому темному обличчю, зазвичай байдужому як глиняна маска, легкими брижами від прихованих глибоко всередині почуттів пробігла радість від зустрічі з коханою.

— Як справи у моєї дівчинки? — запитав він, міцно обіймаючи Тоню.

— Я захворіла, так сумно мені було без тебе, мій любий, — відповіла вона. — В очах стоїть туман, бо я постійно вдивляюсь у ту кляту шпичасту стіну, з-за якої ти виринаєш. А вона не прерія, далеко не побачиш. Але ти приїхав, кохання моє, тож я не бурчатиму. Який ти поганий хлопчик, чому не заїздиш до милої частіше? Іди в хату і відпочинь, я напою чалого і припну його на довгу мотузку. А для тебе в глечику є прохолодна вода.

Малюк палко поцілував Тоню.

— Навіть під прицілом я не дозволив би дівчині прив'язувати коня замість мене, — сказав він. — Але якщо ти метнешся в джакаль, чико[58] і звариш для мене кави, поки я потурбуюся про кабалло[59], я буду тобі дуже вдячний.

Крім уміння влучно стріляти, Малюк надзвичайно пишався ще однією здібністю. Він був справжнім кабальєро, як кажуть мексиканці, у всьому, що стосувалося жінок. Для них у Малюка завжди знаходилися ніжні слова і люб'язна усмішка. Він ніколи не сказав би жінці різкого слова. Малюк міг жорстоко вбити її чоловіка чи брата, але навіть у гніві не зачепив би її і пальцем. Багато представниць прекрасної статі, зачаровані ввічливістю Малюка, публічно висловлювали недовіру чуткам про його жорстокість. Не варто вірити всьому, що тобі кажуть, говорили вони. Коли обурені чоловіки наводили неспростовні докази підлості кабальєро, пані й панянки стверджували, що, можливо, Малюка змусили так учинити,