Читати книгу - "Мауглі"

кажу: коли прийдуть Червоні Собаки, Мауглі та Вільний Народ будуть битися разом. І я присягаюся буйволом, за якого купили мені життя, тим буйволом, якого віддала за мене Багіра в ті далекі дні, які не може пам’ятати ніхто зі зграї, присягаюся, і нехай дерева та річка почують мене і запам’ятають мою клятву, якщо я забуду її: я присягаюся, що цей ніж стане зубом для Зграї, і думаю, що цей зуб буде гострішим за інші. Ось слово, яке даю я, Мауглі.

— Ти не знаєш, що таке Червоні Собаки, ти, людино з вовчою мовою, — крикнув Вон-Толла. — Я думаю про одне, як би сплатити їм мій борг крові, перш ніж вони розірвуть мене на шматки. Дикі Собаки йдуть повільно, вбиваючи все. Доки вони прийдуть, ще пройде зо два дні, й до того часу мої сили відновляться. Тоді я буду готовий сплатити їм мій борг крові. Але вам я б порадив інше, Вільний Народе. Для вас було б кращим іти на північ і перебути там деякий час, доки Червоні Собаки не підуть звідси. Це буде таке полювання, коли не вистачатиме часу на сон.

— От що скажу на слова твої, Вон-Толло! — з різким сміхом крикнув Мауглі. — Вільний Народе! Він радить нам рушати на північ, їсти там ящірок і щурів, щоб ненароком не зустрітися з Червоними Собаками. Вони будуть вільно полювати на наших землях, а ми будемо переховуватися десь на півночі, доки їм не заманеться віддати нам те, що й так нам належить. Вони собаки! І собачі діти — червоні, жовтопузі, безволосі, з шерстю між пальцями! Червоні Собаки приводять по шість чи вісім дитинчат за раз, наче якісь чикаї (маленькі стрибаючі щури). Звісно, нам не залишається нічого іншого, як тікати звідси, Вільний Народе, і просити у мешканців північних боліт, щоб вони кидали нам хоча б нутрощі одубілої худоби! Джунглі наші! Тож подумайте, Вільне Плем’я, і вибирайте! Це буде славне полювання! Ми битимемося за Зграю, за всю нашу Зграю! За наші лігва, за наші родини, за наших підлітків, які починають полювати, і за маленьких дитинчат у печерах! Рушаймо назустріч Червоним Собакам! Ходімо на них! Ходімо назустріч Червоним Собакам! Ходімо на них! Ходімо на них!

На цей заклик Зграя відповіла громовим криком, який здійнявся серед нічної тиші, наче шум поваленого дерева.

— Йдемо на них! — відповіла Зграя.

— Залишайтеся тут! — сказав Мауглі своїм чотирьом Братам. — Нам буде потрібен кожен зайвий зуб. Нехай Фао і Акела підготують Зграю до битви, а я піду дізнаюся про кількість собак.

— Ти йдеш на смерть! Ти йдеш на смерть! — закричав Вон-Толла. — Що може вдіяти проти червоних убивць така безволоса істота, як ти? Подумай, навіть сам Смугастий, і той…

— Я бачу, що тебе недарма називають Вон-Толла! — відповів йому Мауглі. — Але поговоримо тоді, коли Червоні Собаки будуть перебиті, а поки — вдалого полювання вам усім!

ІІІ

Мауглі біг серед ночі, охоплений гарячковим збудженням, ледь помічаючи, куди ступає його нога. Він зупинився, тільки коли наскочив на пітона Каа, що згорнувся в кільце. Той заліг біля річки на стежці, де повинні були проходити лані.

— Кссс! — сердито зашипів Каа. — Хіба пристойно для мисливця Джунглів псувати нічне полювання, до того ж тоді, коли я очікую на таку чудесну дичину?

— Визнаю свою провину, — відповів Мауглі, підводячись. — А я саме тебе і шукав, Каа. Щоразу, коли я з тобою зустрічаюся, ти все товщий і товщий. Нікого немає в Джунглях, хто міг би зрівнятися з тобою, Каа, хто був би таким старим, таким сильним і таким неперевершеним, як ти!

— До чого це ти хилиш? — люб’язно, але з ледь прихованою іронією мовив Каа. — Не минуло й місяця відтоді, коли ця людина з ножем жбурляла камінням в мою голову й дражнилася, наче з якоїсь останньої лісової кішки, лише за те, що я спав на занадто відкритому місці.

— Але ти забув, Каа, що тоді через тебе лані розбіглися навсібіч, а я на них полював. До того ж, Пласка Голово, ти виявився тоді настільки глухим, що зовсім не чув моїх криків, коли я просив тебе зійти з галявинки і залишити вільну дорогу для ланей, — спокійно говорив Мауглі, сидячи на візерунчастих кільцях пітона.

— А тепер ця людина приходить до того ж Пласкоголового, але вже з ласкавими, улесливими словами, кажучи, що я мудрий, сильний і неперевершений. І той же Пласкоголовий вірить цій людині та робить їй зі свого тіла зручне сидіння, і все це чому?.. Скажи правду, чи зможе Багіра влаштувати тобі таке зручне місце для відпочинку?

Каа, як звичайно, склав зі своїх кілець щось на зразок крісла, на якому Мауглі простягся з великим задоволенням. Знайшовши в темряві голову Каа, він притиснувся до неї плечем і почав розповідати другу про всі свої пригоди, про все, що сталося в Джунглях цієї ночі.

— Хоча я мудрий, якщо вірити твоїм словам, — почав Каа, — однак, мабуть, я став глухим. Я зовсім не чув крику Фіаль. Тепер я починаю розуміти, чому раптом так поменшало травоїдних. А чи багато Червоних Собак?

— Я ще не знаю. Мені дуже потрібно було побачити тебе. Ти старший за Гаті. Але, Каа… — Тут Мауглі закрутився від радості. — Яке чудове буде полювання! О, небагатьом із нас вдасться побачити наступний місяць!

— І ти будеш брати участь у цій битві? Згадай, що ти людина і що Зграя колись вигнала тебе. Нехай вовки б’ються з собаками, а тобі що з того? Ти людина.

— Торішні горіхи стали знову чорною землею, і хто давнє пом’яне, той лиха не мине, — сказав Мауглі. — Звісно, я людина, але зараз я сказав собі, що я вовк. Я свідчуся річкою й деревами, що не забуду цього. Я належу й належатиму до Вільного Народу, доки червоні убивці не підуть звідси.

— Вільний Народ! — насмішкувато